Доступність посилання

ТОП новини

Спеціально для Крим.Реалії

Анексія Криму Росією від самого початку не була суто українською проблемою. Кремль використовує півострів як плацдарм для військового шантажу материкової України й НАТО. Судячи із заяв українських дипломатів, Альянс поки не знає, як саме реагувати на мілітаризацію Криму. НАТО все ще «придивляється» до півострова.

«Організація перебування «натівських» військ на півдні ‒ відповідь на агресію Росії, що зростає. Питання Криму безумовно ще вивчається. В принципі, НАТО не підійшло до цього (до активної мілітаризації Криму з боку Росії ‒ КР) із такою інтенсивністю і виробленням конкретної політики, як, наприклад, на сході України», ‒ сказав представник України при НАТО Вадим Пристайко в коментарі «Крим.Реалії ТБ». За його словами, на південному напрямку НАТО розгорне додатковий силовий контингент. «На базі румунського багатоцільового навчального центру групи кораблів НАТО постійно заходять до Чорного моря. Можливо, надалі Альянс посилить південний напрямок військовими підрозділами. Як це буде й коли ‒ залежить від дій Росії», ‒ пояснив дипломат.

Метою росіян були не українські території самі собою

На перший погляд, виникла дивна ситуація. Скоро буде рівно чотири роки, як Кремль захопив Крим. Потім Москва спробувала розпалити «народне повстання» на південному сході України. Багато разів було доведено, що метою росіян були не українські території самі собою. Кремль, анексуючи Крим, намагався нав'язати американцям та європейцям нові умови гри, суть якої зводилася до поділу світу на «сфери впливу». Президент Росії Володимир Путін та його найближче оточення спробували реанімувати ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин, яка розвалилася разом з розвалом СРСР. За перші місяці після анексії Криму стало очевидно, що Москва буде використовувати півострів для військового шантажу (можливо, ядерного) НАТО та України.

На цьому тлі несподівано звучать заяви про те, що Альянс поки не сформував політику щодо Криму. Чому так? Основних причин три. Перша ‒ недопрацювання української дипломатії та влади взагалі, яка (зокрема й з об'єктивних причин) поки ще не сформулювала виразну стратегію деокупації Криму. Такі документи є секретними, але частину інформації, яка, наприклад, стосується забезпечення прав і свобод громадян, можна опублікувати. Українські депутати та експерти визнають, що поки у країни немає чіткого бачення, як звільняти півострів, і найголовніше ‒ що робити вже на наступний день, коли Крим повернеться до складу України, яку політику проводити щодо колабораціоністів, як ділити населення на «хороших» і «поганих». Питань за чотири роки накопичилося вкрай багато. Країни НАТО (особливо США) надавали й надають Україні допомогу, але вони не будуть робити за нас нашу роботу.

Керівництво Альянсу з ініціативи США дотримується чіткої лінії: Москва порушила міжнародне право, захопила чуже майно ‒ й тепер має за це відповідати. Суть цієї політики чітко сформулювала колишній помічник Держсекретаря США Вікторія Нуланд ще навесні 2016 року. Основним важелем впливу на Росію Вашингтон обрав санкції, заборону на будь-які інвестиції та торгівлю з Кримом. «Наш підхід до ситуації такий: якщо ви відкушує шматок чужої території, то цей шматок застрягне вам в горлі», ‒ прямолінійно сказала Нуланд. За два роки підходи американців не змінилися. Тепер м'яч на стороні українських дипломатів, які мали пояснити керівництву Альянсу, як Київ має намір боротися за Крим. У цьому якраз і полягає робота представництва України в НАТО.

У ЄС вельми популярна теза про те, що успішна демократична Україна стане настільки привабливою, що жителі окупованих територій самі захочуть «повернутися»

Наступна причина ‒ прагнення окремих європейських політиків і експертів перекласти частину відповідальності на Київ. Якщо американці більш прямолінійні в питанні Криму, то в ЄС нерідко намагається звинуватити Україну в тому, що вона нібито не намагається «завоювати серця» кримчан або донеччан, нічого не робить, щоб їм сподобатися. В ЄС вельми популярна теза про те, що успішна демократична Україна стане настільки привабливою, що жителі окупованих територій самі захочуть «повернутися». Українські експерти неодноразово вказували європейським колегам на неспроможність таких доводів. Але подібні заяви все одно звучать на різних міжнародних майданчиках. Критики України не розуміють або вдають нерозуміння, що Москва розглядає будь-які проукраїнські прояви в Криму як злочин. На півострові вистачає прихильників України, а також тих, хто розчарувався в російському ладі: повсюдному кумівстві та корупції. Відкрито критикувати владу й тим більше публічно підтримувати Україну вони не стануть через страх перед репресіями.

Третя причина ‒ використання теми війни Росії проти України в економічному торзі між Кремлем і країнами Євросоюзу. Найбільш явний приклад ‒ непослідовна політика керівництва Угорщини. Країна входить у НАТО та ЄС, що накладає на неї зобов'язання щодо невизнання анексії півострова. Разом з тим саме Будапешт осідлав антиукраїнську хвилю, звинувачуючи Київ нібито в обмеженні прав етнічних угорців. МЗС Угорщини неодноразово повідомляло, що має намір блокувати просування України в НАТО. Пазл зійшовся дуже швидко. Будапешт, торгуючись із Москвою щодо газу, розгорнув бурхливу антиукраїнську кампанію. Уряд Віктора Орбана намагався відразу вбити двох зайців: прикрити проблеми всередині країни патріотичною риторикою й подати «дружній сигнал» Москві. Російські пропагандисти активно використовували конфлікт між Києвом і Будапештом. Незабаром стало очевидно, що Москва не скине ціну на газ, тому що росіянам банально потрібні гроші для латання дірок в бюджеті. Угорці тут же повернулися до них спиною. Днями Віктор Орбан оголосив, що країна покінчила з «ерою газової монополії» Росії. Угорський уряд має намір перекрити нестачу палива через постачання з Румунії.

Нинішня «кримська невизначеність» НАТО є наслідком затягування ухвалення важливих рішень на рівні Україна-США-ЄС у перші місяці після анексії півострова. Упродовж усього 2014 року Крим залишався за дужками переговорного процесу. Проблема Донбасу була першочерговою, оскільки в Брюсселі боялися великої війни в Європі. Коли стало очевидно, що Кремль не наважиться на широкий наступ, Захід почав систематично «штовхати» Росію через анексію півострова. Але й цього поки недостатньо. Чим далі сторони затягують з «остаточним рішенням» питання, тим більше у Москви надій на те, що тему Криму повністю «забалакають».

Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG