Доступність посилання

ТОП новини

Кримське ханство. Менглі Герай між Ордою, Литвою та Москвою


Обкладинка - Кримські.Історії

(Продовження, попередня частина тут)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.

Отже, Крим знову в руках Менглі Герая. А що ж його сусіди-суперники? Як у Великій Орді поставилися до османського протекторату над Кримом? Чому між степом і півостровом знову спалахнула війна? Як Криму вдалося впоратися з цією загрозою?

Як я вже говорив, Орда того часу була ворогом Туреччини й навіть намагалася домовлятися з Європою про спільну боротьбу проти султана. Тому Менглі Герай у її очах був подвійним ворогом: по-перше, давнім поборником незалежності Криму від Орди, а по-друге, тепер він став ще й султанским ставлеником. І тому ординські хани потроїли зусилля, щоб повернути Крим собі.

Після повернення Менглі Герая ординські війська регулярно, кожні кілька років, здійснювали напади на Крим, й іноді їм це вдавалося. У цих випадках, коли степові полчища проривали оборону, хану доводилося ховатися в одній зі своїх фортець ‒ в Кирк-Єрі або в Ескі-Кирим, тобто Старому Криму, ‒ а Орда тим часом грабувала й спустошувала півострів; щоправда, повністю здолати хана й закріпитися на півострові надовго їй так і не вдалося жодного разу.

Погляд на Крим як на жертву степових набігів ‒ це, скажімо так, досить незвичайний ракурс, проте того часу це дійсно було так!

Погляд на Крим як на жертву степових набігів ‒ це, скажімо так, досить незвичайний ракурс, проте того часу це дійсно було так

І ось, у цій обороні від ординських набігів вирішальну роль для хана зіграв його союз із Туреччиною ‒ у цьому, безумовно, полягала позитивна сторона цих нових відносин хана з султаном. Тому що ординці, хоча й мали незліченні полки вершників, не мали артилерії й боялися гарматного вогню. А османський гарнізон, що стояв у Кафі (або, як вона стала називатися при турках, Кефе) був, навпаки, прекрасно оснащений цим видом озброєнь. І не раз траплялося ‒ як, наприклад, 1481 року ‒ що ординці, вже здобувши було верх над полками Менглі Герая, кидали все й тікали з Криму, коли на допомогу хану з Кефе виступали турецькі загони з гарматами.

Однак, незважаючи на ці невдачі, ординські хани зовсім не думали відмовлятися від своїх претензій на Крим. Вони просто чекали зручного моменту для чергового удару. І Менглі Герай відмінно розумів, що поки на Нижній Волзі існує Велика Орда ‒ Криму не бачити ні миру, ні спокою. І організація оборони проти загрози зі степів на багато років стала основою кримської зовнішньої політики.

Хаджи Герай, батько нашого героя, перебував із Литвою в відмінних відносинах, іменувався «стражем українських земель», а ось сам Менглі став її затятим ворогом. Чому взагалі сталася така зміна? Невже Крим і Литва не могли жити в мирі?

Так, цей поворот у відносинах Кримського ханства та Великого князівства Литовського простежується вельми яскраво. І він зумовлений навіть не стільки внутрішніми, двосторонніми відносинами цих двох держав між собою, скільки набагато масштабнішими процесами, що розгорталися на політичній карті Східної Європи.

Нагадаю, що, посадивши Хаджи Герая на кримський трон, Литва на деякий час вирішила одну зі своїх серйозних зовнішньополітичних проблем: затвердивши в Криму дружнього правителя, вона тим самим відвела від себе загрозу ординських нападів із кримського напрямку. Однак це була не єдина ‒ і навіть не найсерйозніша ‒ з проблем, що стояли перед Литовською державою. Адже ще складнішими були відносини Великого князівства Литовського з Великим князівством Московським, що, як і Литва, теж претендувало на верховну владу над колишніми землями Київської Русі. Між двома державами за її спадщину спалахнули невпинні конфлікти й затяжні війни: території переходили з рук до рук, правителі кожного удільного князівства на власний розсуд переходили під владу то однієї, то іншої держави, а то й зовсім, із стратегічних міркувань, вважали за краще не підкорятися ні Литві, ні Москві, а Криму. І треба визнати, що Москва була серйозним супротивником Литви в цьому відношенні й нерідко брала гору. І зрозуміло, що Литва потребувала союзників для боротьби з таким суперником.

Литовська дипломатія дуже щільно працювала з ординською владою для того, щоб зміцнити антимосковський союз

Хто міг стати таким союзником? Зрозуміло, Орда ‒ що досі вважала Московію своїм васалом і намагалася утримати її в покорі, що з кожним десятиліттям виходило в ординців все гірше й гірше. Тому литовська дипломатія дуже щільно працювала з ординською владою для того, щоб зміцнити антимосковський союз із ними й щоб разом, зі сходу та заходу, чинити тиск на Москву, щоб та, зайнята боротьбою з ординцями, залишила свої домагання на східнослов'янські князівства.

Таке зміцнення дружба Литви з Ордою, зрозуміло, надзвичайно турбувало Крим. Однак, при цьому, аж до турецького вторгнення Крим все ще зберігав той дружній курс стосовно Литви, що склався за Хаджи Герая. Наприклад, перший грабіжницький набіг на українські володіння Литви з боку вже не Орди, а Криму, відбувся лише 1474 року ‒ та й то, без відома хана, за таємною змовою Емінека та Айдера, причому Менглі Гераю довелося не тільки вибачатися перед Литвою за цей їхній напад, але й займатися в Криму пошуком і поверненням людей, викрадених до кримської неволі з України.

Однак із переходом Криму під верховенство Османської імперії ситуація багаторазово ускладнилася. Казимир, покровитель Хаджи Герая, став на той час вже не тільки великим князем Литовським, але й королем польським, а Польща перебувала далеко не в мирних відносинах із Туреччиною, з якою боролася за верховенство над Молдовою. І похід Нур-Девлета на Молдову ‒ а потім походи Менглі Герая в тому ж напрямку та походи кримських військ вже на самі литовські володіння ‒ підтвердили, що Крим, замість вірного сторожа українських земель, через об'єктивні причини перетворився на союзника й помічника Туреччини ‒ держави недружньої. І, по суті, загрожує стати тим же самим, чим раніше для Литви була Орда: тобто сусідом досить небезпечним. Тільки з однією, кардинально важливою відмінністю: адже на відміну від Орди, від Криму не було жодної користі Литві в боротьбі з Московією. Адже на цьому етапі Крим і Москва перебували, по суті, в однаковому становищі й, так би мовити, з одного боку барикад, оскільки обидві ці країни ‒ й Кримське ханство, й Московська держава ‒ протистояли ординському натиску й прагнули остаточно припинити ординські домагання на верховну владу над собою.

У литовсько-кримських відносинах стався крутий розворот, і ці дві сусідні країни опинилися у ворогуючих таборах

Таким чином, замість друга та навіть слуги (як, можливо, розраховував Казимир, посилаючи Хаджи Герая до Криму) Литва отримала сусіда, що, навпаки, став союзником двох недругів Польщі та Литви: тобто Туреччини та Московії. Тому не дивно, що в литовсько-кримських відносинах стався крутий поворот, і ці дві сусідні країни опинилися у ворогуючих таборах. Литва стала шукати союзників в Орді, щоб знайти управу на свого кримського сусіда, а Крим, у свою чергу, допомагав туркам оволодіти Молдовою, а походами вже безпосередньо на литовські володіння, тобто на Україну, відволікав литовські сили від війни з московитами. Причому деколи такі походи відбувалися за прямим погодженням із Москвою.

Відомі події 1482 року, коли Менглі Герай розорив Київ. Відомо й те, що він зробив цей напад у межах союзу з московським великим князем Іваном III. Як розвивалися відносини Криму та Московської держави при Менглі Гераї?

На початку правління Менглі Герая ці відносини мали характер тісного партнерства й навіть політичного союзу. Тому що, повторюся, Крим і Москва того часу спільно вирішували одне завдання: остаточно покласти край ординським домаганням на владу як над Кримом, так і над Москвою. В останній чверті 15 століття Кримське ханство та Московська держава були союзниками. Менглі Герай створив цілу антиординську коаліцію, в яку, окрім Московії, входила Османська імперія, а також Казанське ханство, чиї хани були названими синами Менглі Герая й теж, подібно до Криму, бажали самостійності свого краю від колишніх ординських господарів.

Менглі Гераю допомагав і його брат Нур-Девлет, який жив у Московській державі. Правитель Москви, Іван III, подарував Нур-Девлету особливий наділ на Мєщорі, так званий Касимівський юрт, і Нур-Девлет правив там, немов самостійний хан, і мав у Касимові свій двір і навіть власну татарську армію. І бувало, що війська Нур-Девлета теж брали участь в операціях проти ординців, які спільно проводили Крим і Москва. До слова, Менглі Герай був не проти, щоб брат повернувся з еміграції до Криму ‒ але сам Нур-Девлет вважав за краще залишатися в Касимові, мабуть, не до кінця довіряючи молодшому братові.

Кримсько-московські договори неодмінно включали пункт про спільну боротьбу зі спільним ворогом, під яким Менглі Герай мав на увазі, перш за все, Орду, а Іван III ‒ Литву

Так ось, усі кримсько-московські договори неодмінно містили пункт про спільну боротьбу зі спільним ворогом, під яким Менглі Герай мав на увазі, перш за все, Орду, а Іван III ‒ Литву. Листи московського великого князя до кримського хана тих років неодмінно містять, як повторюваний рефрен, наполегливі прохання вдарити, вдарити й ще раз вдарити на цього спільного ворога. І щоразу ханські війська виступали на литовську Україну ‒ головним чином, на Поділля, а часом і до Галичини, і до Волині, поклавши тим самим початок довгій традиції регулярних кримських ударів по українським землям, що потім, вже без будь-якого впливу Москви тривали, з короткими й довгими перервами, аж до 18 століття. Але в наступні роки це викликалося вже дещо іншими причинами, зокрема пов'язаними з інтересами Туреччини. Ну а поки, у досліджуваний період, тобто наприкінці 15-початку 16 століття, за ними значною мірою стояла саме Москва. А також, звісно, й невдоволення самого хана тим, що Литва налагоджує відносини з Ордою.

Ось і похід Менглі Герая на Київ 1482 року теж був зумовлений кримсько-московським союзом. Тут у нас немає достатньо часу, щоб докладно й детально описувати приготування та хід київської кампанії Менглі Герая у вересні 1482 року. Зазначу лише дуже коротко те, що кримці не стали штурмувати київський замок, а просто запалили його з двох сторін і дочекалися спершу, поки вогонь зробить свою справу. А потім вже зайшли до вигорілого міста й зібрали там все, що побажали взяти з собою. А жителів, які в паніці розбігалися з палаючого Києва, кримські воїни хапали, щоб відвести до Криму й продати там на невільничих ринках туркам. Поміж таких бранців потрапив навіть київський градоначальник воєвода Хоткевич.

Серед іншого, кримськими військами була розграбована й Софія Київська, але захоплений у ній скарб ‒ як, наприклад, богослужебні чаші з золота ‒ хан не став привласнювати собі, а відіслав як подарунок своєму московському союзнику, Івану III, разом зі звісткою про захоплення Києва. Іван III, звичайно, гаряче вітав хана й радів його перемозі.

Ось такими, в загальних рисах, були відносини Криму з Москвою в ту епоху. Зауважу, що цей союз виявився дуже недовгим: він закінчився ще за життя Менглі Герая. Однак цей союз був і деякий час великою мірою визначав міжнародну ситуацію в регіоні.

Далі буде.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG