Спеціально для Крим.Реалії
Напередодні президентських виборів у Росії знову заговорили про Крим. Кандидати, граючи на власний електорат і західний істеблішмент, шокують світ політичними кульбітами.
То опозиціонерка Ксенія Собчак збирається з передвиборним візитом до українського, за її ж словами, Криму. То нинішній президент Володимир Путін, приміряючи корону кримського «миротворця», погрожує світу ядерною війною. Звісно, всі ці дії скидаються на явну політичну шизофренію, але, насправді, це частина політики Кремля, спрямованої на планомірне викривлення свідомості росіян.
Примус до Криму
На фінальній стадії президентських перегонів головний претендент на кремлівське крісло Володимир Путін, «відкриваючи завісу таємниці» у фільмі «Світовий лад 2018», назвав «справжню причину» анексії Криму. Виявилося, що головні винуватці ‒ не українська опозиція, а «партнери з Вашингтона», які «підло» обманули Кремль, підтримавши «державний переворот» у Києві. У підсумку, якщо вірити Путіну, Росію просто змусили діяти «рішуче та зухвало». Звісно, це виправдання виглядає слабким для Гааги, але для внутрішнього споживання цілком підійде. Особливо на тлі зростання антиамериканської істерії ‒ коли 68% росіян вважають США головним ворогом Росії.
У результаті таких маніпуляцій Путін виступає перед росіянами в образі «месії», як, втім, і вся Росія, готова терпіти страждання (санкції) заради «порятунку» кримчан.
«Ухвалюючи це рішення, я мав покласти на шальки терезів повернення Криму та можливі наслідки, пов'язані з відносинами з багатьма країнами світу. І все-таки, коли ми кладемо на чашу терезів долі мільйонів людей, які там проживають, і складнощі у відносинах з іншими країнами, перше, мені здається, незрівнянно важливіше», ‒ запевняє російський президент.
Ядерні загрози – це останній аргумент Росії: запропонувати вже нічого, а відступати росіяни не готові
Апофеозом російської «миролюбності», що припаде до вподоби росіянам і налякає весь світ, стали слова Путіна про готовність використовувати ядерну зброю, навіть якщо це приведе до глобальної катастрофи. «Навіщо нам світ без Росії?» ‒ запитує Путін. І, очевидно, свідомість росіян вже готова до такого повороту подій.
Ядерні загрози ‒ це останній аргумент Росії на світовій арені, коли запропонувати вже особливо нічого, а відступати на тлі культу власної величі росіяни не готові. Як і повертати Крим. Влада викривляє свідомість росіян, підміняючи поняття. Так чорне раптом стає білим, анексія чужої території ‒ «історичним возз'єднанням», а агресивні плани перетворюються на «миролюбність» та «месіанізм». А для тих, хто не вірить Кремлю, можна використовувати кишенькову опозицію, яка в своїх роздумах про Крим недалеко пішла від позиції влади.
Передвиборні віражі Собчак
Навіть якщо російські опозиціонери, розмірковуючи про Крим, називають його українським, це аж ніяк не означає, що вони сприймають півострів саме так. Ідея кримського вояжу кандидата на пост президента Росії Ксенії Собчак ‒ явне тому підтвердження.
Позиціонуючи себе політиком ліберального спрямування, Ксенія Анатоліївна днями повідомила, що хотіла б з'їздити до Криму, щоб поспілкуватися з кримськими татарами, багато хто з яких незадоволений політикою Росії. Звісно, поважаючи територіальну цілісність України, вона готова вирушити туди, отримавши дозвіл Києва. І сама Собчак, і її штаб акцентували увагу на тому, що запланований візит жодним чином не пов'язаний з передвиборною політичною агітацією.
Звісно, хотілося б повірити Ксенії Анатоліївні, але її політичні маніпуляції шиті білими нитками, починаючи від часу візиту (напередодні голосування), й закінчуючи цілями ‒ послухати незадоволених російською владою кримчан. Як такі бесіди допоможуть кримчанам ‒ загадка. Якщо, звісно, Ксенія Анатоліївна не планує запропонувати жителям окупованого півострова свій сценарій розвитку в разі її приходу до влади. Але хіба це не передвиборна агітація?
Подібні маніпуляції помітив український міністр закордонних справ Павло Клімкін, назвавши плани Собчак «політичною шизофренією».
«Дотримуватися українського законодавства для в'їзду в окупований Крим ‒ це, звісно, позитив. Але законний в'їзд для ведення нелегітимної кампанії до нелегітимних виборів на окупованій території ‒ це точно шизофренія. Звісно, політична», ‒ написав Клімкін 7 березня в Twitter.
Двоїстість свідомості російської опозиції ‒ зовсім не виняток із правил, а, швидше, сумна норма. Російські ліберали, прагнучи сподобатися Заходу й власному електорату, розриваються між «розумними та красивими», об'єднуючи у своїй риториці ліберальні канони з нотками націоналізму. Досить згадати дебати російського ліберала Навального з ватажком бойовиків Гіркіним, де вони змагалися в більшій прихильності націоналізму.
Кримський «месіанізм» Путіна і «гуманітарна місія» Собчак – ланки одного ланцюга
Анексія Криму не тільки розбудила ниці інстинкти росіян, але й химерним чином об'єднала російську владу та опозицію ‒ ніхто не збирається повертати Україні півострів. Звісно, російські ліберали визнають, що Росія порушила міжнародне право, але це не означає, що півострів в їхній свідомості залишається частиною України. Крим для них начебто й «не наш», і одночасно «наш».
Такий підхід породжує широковідомі тези типу «далі будемо говорити», «там же наші громадяни» та «не можна просто взяти й повернути», приправляючи цю риторику загрозою громадянської війни. Приводів для того, щоб залишити собі чуже, можна знайти багато. Особливо, якщо ти сам не особливо віриш в те, що Крим чужий.
Подвійне дно російської опозиції як не можна краще допомагає владі в реалізації її політичної лінії в кримському питанні. Там, де Кремль використовує силову політику, опозиція діяла б з позиції «м'якої сили», залучаючи на свою сторону кримчан, незадоволених політикою Путіна. І тим самим сприяла «м'якій легітимізації» і самих президентських виборів у Криму, й інтеграції півострова в російське політико-правове поле. Брехня та підміна понять стали візитною карткою не тільки Кремля, а й російської опозиції. Тому й кримський «месіанізм» Путіна, й «гуманітарна місія» Собчак на півострові ‒ ланки одного політичного ланцюга, що скував Росію.
Євгенія Горюнова, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
