Резонансний замах на колишнього полковника російського ГРУ Сергія Скрипаля у Великій Британії вчергове показав справжнє обличчя нинішнього російського керівництва та загострив питання протидії спецслужбам Росії.
Спробуємо проаналізувати цей інцидент з огляду на масштабнішу картину протистояння спецслужб на тлі зростаючої російської загрози.
Козир у рукаві
Спецслужби завжди були козирем в арсеналі Росії – з огляду на технологічну відсталість від Заходу у виробництві сучасних озброєнь, Кремль намагається компенсувати цей розрив за їхній рахунок.
Саме вони стали наріжним каменем усієї сучасної агресивної політики Москви. Офіцери російських спецслужб намагаються працювати з політикумом і суспільствами інших держав, використовувати слабкі сторони демократій для впливу на внутрішні процеси (як це сталося на останніх президентських виборах у США); вони здійснюють підготовку до проведення політичних, інформаційних чи військових акцій – або комбінації їх, більш відомої як «гібридний» сценарій.
Однак, хоч Кремль і докладає значних зусиль для зміцнення тандему ФСБ/СЗР/ГРУ, вони потерпають від системної професійної деградації та кадрового голоду.
Тим не менше, це поки не впливає на їхню ефективність, яка пояснюється не стільки високою кваліфікованістю кадрів, скільки наявністю виписаних ще за радянських часів загальних шаблонів проведення операцій.
Саме за цими шаблонами і продовжують працювати російські спецслужби, чиєю мішенню віднедавна став чи не весь цивілізований світ.
Так, тільки у Великій Британії, починаючи з 2006 року було зафіксовано щонайменше 14 дивних смертей осіб, пов’язаних або з Росією, або з роботою по російському напрямку у британських спецслужбах. Більшість цих справ досі не закрита, переважно з причин надзвичайної складності розслідування таких інцидентів, однак російський слід в них простежується дуже чітко.
Резонансне отруєння колишнього полковника російського ГРУ Сергія Скрипаля та його доньки доводять, що розмах агресивної діяльності спецслужб Росії не зменшується.
Окрім очевидної загрози британській безпеці, це вбивство може стати взірцем майбутніх терористичних атак в інших країнах – з огляду на використання нервово-паралітичного газу «Новачок» (російською – «Новичок»), 2 основних компоненти якого не є токсичними і їх важко виявити.
Спецслужби Росії під прицілом Заходу
Вашингтон вже почав звертати посилену увагу на діяльність російський спецслужб – особливо з огляду на те, що з закінченням Холодної війни увага США і Заходу була прикута до зовсім інших загроз.
Тому українська та сирійська авантюри Путіна й стали тим «холодним душем», який остаточно змив ілюзії постбіполярного партнерства з Москвою.
Конгрес США ініціював власне розслідування того, як американська розвідка «пропустила та/або недооцінила» втручання Кремля в сирійський конфлікт. Ще раніше конгресменів і сенаторів зацікавили подробиці незаконної російської анексії українського Криму та модернізації військової інфраструктури півострова які проґавили американські розвідники. Масла у вогонь додало також втручання Росії у вибори американського президента.
Слідом за Вашингтоном загрозою перейнялися і європейські союзники – вони визнали, що з закінченням Холодної війни почали звертати на Росію дедалі менше уваги як на потенційного супротивника.
Кінцевим результатом цього стала неспроможність «зазирнути в Росію», особливо на оперативному і тактичному рівнях. «Схоже на те, що ми не маємо того партнера, на якого ми сподівалися в особі Росії, тож нам слід пристосуватися до нової ситуації. І розвідувальне співтовариство вже почало це робити», зазначав колишній головнокомандувач військовими силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав.
Брідлав також окреслив напрям відповідних трансформацій розвідувальної діяльності Північноатлантичного альянсу, які тривають досі.
Зміну пріоритетів знаменувало, зокрема, створення спільного Експертного центру контррозвідки НАТО у Польщі в Кракові, спрямованого на посилення координації спецслужб країн-членів Альянсу, їх тіснішу взаємодію, напрацювання спільної доктрини контррозвідувальної діяльності та підвищення кваліфікації офіцерів-контррозвідників.
Схоже, війна спецслужб повертається, хоч їй бракуватиме драматизму двополюсного протистояння, адже про повноцінну Холодну війну на разі не йдеться – Росія вже далеко не «наддержава». Однак актуальності їй додає деструктивний курс на відновлення такого протистояння, на якому вперто зосереджене нинішнє російське керівництво.
Для України ж в цьому контексті дедалі гостріше стоїть питання реформ власних спецслужб не лише задля включення їх у систему колективної безпеки НАТО, а й – в першу чергу, для захисту Української держави.
Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
