Балкани можуть учергове стати інструментом демонстрації примарного геополітичного впливу Росії. Впливу, який завжди пов'язаний зі створенням або штучним роздмухуванням криз та подальшими розмовами російських дипломатів про «мирне врегулювання» інспірованого самим же Кремлем конфлікту.
Опублікований Інститутом досліджень міжнародної політики (Foreign Policy Research Institute) звіт про тривожні тенденції у Боснії і Герцеговині дозволяє припускати, що саме на цій невеличкій і багатостраждальній країні Росія готується вчергове довести нерозважливим європейцям, що Москву треба боятися й поважати – і, звичайно, враховувати її інтереси.
Путін намагається компенсувати те, чого не зміг домогтися в Україні
Іншими словами, вчергове «підігріваючи» Балкани і «змушуючи» світ побачити в Росії наддержаву, Путін намагається компенсувати те, чого не зміг домогтися в Україні (перетворивши анексований Крим на «антинатівську військову базу» і дестабілізуючи європейську систему безпеки) і в Сирії (спробувавши втрутитися в незрозумілий для себе конфлікт тільки тому, що там воюють США).
Разом із цим, користуючись нагодою, можна стерти пил із українського варіанту «гібридного» сценарію, продемонструвавши власному електорату чергову «перемогу» над «силами Заходу», які усіма силами намагаються підірвати переможну ходу «русского мира».
Мілітаризація плюс сепаратизм
Кремль вирішив використати перевірених часом балканських союзників – сербів-сепаратистів із Республіки Сербської, частини федеративної Боснії та Герцеговини. За даними звіту, в цьому державному утворенні повним ходом іде мілітаризація правоохоронних органів, за очевидною активною участю російської сторони.
Офіцерам місцевої поліції та органів безпеки забезпечене проведення посиленої військової підготовки, а також оснащення зброєю з боку РФ. Керівництво Республіки Сербської навіть не намагається приховувати ці факти – чим, зокрема, ще у квітні 2016-го викликало занепокоєння Європейського Парламенту.
Республіка Сербська різко збільшила витрати на придбання зброї
Так, до прикладу, останнім часом Республіка Сербська різко збільшила витрати на придбання зброї, купивши за два останні роки 4 000 автоматичних гвинтівок. Тільки в лютому цього року за офіційними даними вона озброїла свою поліцію 2 500 одиницями такої зброї. За підрахунками, її запаси можуть сягати 5 000 штук – трохи забагато як на звичайну підтримку правопорядку…
Крім офіційної зброї, її «чорний» обіг у Боснії і Герцеговині оцінюється у близько 500 тисяч одиниць. Це «спадок» від Балканських війн 90-их років.
Влада Республіки Сербської також планує створити «поліцейський тренувальний центр» поблизу своєї столиці, Бані-Луки, де, за інформацією місцевих ЗМІ, російські силовики тренуватимуть своїх сербських «колег».
Враховуючи масову закупівлю зброї, а також те, що «тренувальний центр» буде базуватися на колишній армійській базі з повністю відновленою інфраструктурою, його швидко й без проблем можна перетворити на чималий військовий підрозділ.
Паралельно з мілітаризацією Республіки Сербської, Кремль активно інспірує створення та зміцнення формальних та неформальних націоналістичних груп у Боснії. Як пишуть автори звіту, Москва почала активні дії в цьому напрямку ще 2012 року.
Ці групи мають дві спільні риси – відвертий, войовничий просербський націоналізм та неприкриту проросійську спрямованість
З-поміж найбільш активних – відзначають «Ветеранів Республіки Сербської» а також організацію «Сербська честь», 40 тисяч членів якої мають свою військову уніформу і тренувальні полігони, а також регулярно їздять групами до Росії в рамках «культурного обміну».
Усі ці групи, яких на сьогодні налічується щонайменше 78, мають дві спільні риси – відвертий, войовничий просербський націоналізм та неприкриту проросійську спрямованість. При чому багато з них мають свої «представництва» в інших державах регіону.
Політичні «друзі Кремля»
Президент Республіки Сербської Мілорад Додік давно і щиро товаришує з Володимиром Путіним, активно готуючи локальний політичний ґрунт трансляцією ключових тез російської пропаганди: про Боснію і Герцеговину як «державу, що не відбулася» (failed state); про ЄС як організацію, яка уже «відживає своє»; про те, що тільки Москва є єдиним і вірним другом країн регіону.
Саме це, очевидно, він обговорював із Путіним під час свого візиту до Москви у вересні 2016-го.
У жовтні цього року у Боснії і Герцеговині відбуватимуться вибори, тому очевидним є бажання тандему «РС/РФ» створити для себе зручний плацдарм, сепаратистам – для забезпечення максимально вигідного для себе результату (або, в разі невдачі, нейтралізації «небажаних» результатів волевиявлення), росіянам – для прямого втручання у внутрішні справи суверенної європейської держави, відвертаючи її таким чином від інтеграції до НАТО та ЄС.
Азарт Росії підігрівається вступом до НАТО Чорногорії, сусіда Боснії і Герцеговини
Азарт Росії підігрівається вступом до НАТО Чорногорії, сусіда Боснії і Герцеговини, у квітні 2017-го. Крім того, для РФ – це запасний варіант, який Кремль може кинути на стіл як козир у випадку, якщо його притиснуть до стіни санкціями чи іншими «недружніми» діями.
Навіть якщо Кремль не розігруватиме «боснійську карту» в найближчому майбутньому, він робитиме все, аби демонструвати Європі готовність до політичного й мілітаристського шантажу.
Паралелі з Україною
Україні слід пильно стежити за цими процесами – особливо з огляду на те, що сценарій так званої «балканізації» досить серйозно розглядався як варіант довгострокового вирішення ситуації з окупованими територіями Донбасу.
В даному випадку ця ситуація може розглядатися як потенційна модель розвитку подій в Україні – звісно, після проведення аналогічної «балканізації» конфлікту.
Москва робить усе, щоб залишити за собою інструменти політичного та мілітаристського впливу
Приклад Боснії і Герцеговини показує, що навіть у форматі припинення бойових дій і політичного врегулювання конфлікту, Москва робить усе, щоб залишити за собою інструменти політичного та мілітаристського впливу через шантаж відновлення кровопролиття.
І якщо вона здатна це робити на віддаленому півдні Європи, можна не сумніватися, що у сусідній країні їй це також вдасться. Це – абсолютно реальна майбутня загроза, до якої нам слід бути готовими вже сьогодні.
Тарас Жовтенко, експерт із проблем національної безпеки, кандидат політичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
