Доступність посилання

ТОП новини

(Попередній блог ‒ тут)

У нескінченно незмінному життєвому плаванні іноді дуже важливо викинути якір за борт. Зупинитися, відволіктися та озирнутися на всі боки ‒ щоб відшукати попутний вітер і рухатися далі в однотипності днів. Вільній людині зайняти себе дуже легко ‒ потрібно лише захотіти й вибратися з будинку в пошуках розваг. Для арештанта однією з небагатьох розрад є святкові дні.

Звичайно ж, їх небагато ‒ і від того чарівні дати стають ще більш очікуваними. В принципі, весь рік відміряний від однієї події до іншої, немов послідовними подряпинами на стіні. Свят-то зовсім небагато ‒ день народження та Новий рік, а для вірян ‒ ще й важливі релігійні дати: Різдво, Великдень, Водохреща. Всі вони є сигнальними маяками в нескінченному тюремному плаванні.

Звичайно, до того, чого дуже чекаєш, готуєшся ретельно й завчасно ‒ за кілька місяців до особливої дати. В першу чергу шукаєш кошти, за які можна буде придбати все необхідне для неповторної атмосфери. Коли гроші на рахунку з'являються, то виникає нове завдання ‒ знайти людину, яка ще не використовувала своє законне право на передачу. Арештантів, які не отримують ніякої підтримки з волі від рідних і близьких, дуже багато, тому під їхнім ім'ям можна отримати заздалегідь складений і підготовлений список речей і продуктів.

У в'язниці не так просто придумати, чим би себе порадувати, але дещо все-таки зробити можна. В наших умовах утримання з алкоголем було надзвичайно важко, не кажучи вже про щось сильніше, тому найбільше задоволення доводилося шукати в солодощах. Але й у цьому себе особливо не балуєш, адже передача дозволена раз на півроку, протягом якого доводиться голодувати. Від того святкова трапеза й була настільки довгоочікуваною та урочистою подією.

Що може краще символізувати будь-яке свято, ніж великий і солодкий торт? На волі я ніколи не готував подібної смакоти, а ось у в'язниці довелося відчути себе кондитером.

Хоч у кожного своя правда, але всі однаково радіють життю

Наближався Новий рік, і всі були досить виснажені. Веселощів не просто хотілося ‒ вони були просто необхідними. Кожен просив із дому прислати потаємні інгредієнти: листкові вафлі, джем, згущене молоко, вершкове масло, яйця ‒ все, що було потрібно для виготовлення делікатесу. Весь передсвятковий тиждень кожен із нас проводив вільний час на кухні, створюючи заготовки для солодощів і даючи їм просякнути. В день свята всі столи зіставляли в один великий і викладали все, що змогли запасти. Асортимент небагатий: чай, кава, солодка вода й торти. Ось так по-дитячому наївно дорослі чоловіки з різними історіями ‒ запеклі злочинці, невинно посаджені, однаково заматерілі та здичавілі в тюремних реаліях ‒ відзначали свій черговий рік позбавлення волі. Чим більше таких свят, тим швидше опиняться вдома. Є за що підняти келих і про що загадати бажання. Хоч у кожного своя правда, але всі однаково радіють життю.

Але не довго. Навіть у новорічну ніч для арештанта немає поблажок. Відбій за розкладом. У святкову ніч контроль посилений ‒ вставати з ліжок і розмовляти суворо заборонено, щоб ніхто не міг радіти. Швидко спати ‒ інакше карцер. Свято не для всіх.

Торт ‒ універсальна страва для в'язниці, він замінює будь-який подарунок

Торт ‒ універсальна страва для в'язниці, він замінює будь-який подарунок. На двадцятиріччя «близькі» арештанти вирішили мене порадувати. Не знаю, де вони примудрилися ховатися в нашому маленькому бараку, щоб приготувати сюрприз ‒ так, щоб я не зміг помітити їх і не став щось підозрювати. У ранок мого дня народження, поки ще були відкриті спальні секції, хлопці завалилися в мій отвір, розклали на тумбочці кухлі з завареним чифіром і урочисто внесли торт. Навіть із подарунками підметушилися у вигляді шампуню, шкарпеток і станків для гоління. Тут вже, як то кажуть, «чим багаті, тому й раді».

Взаємоповага й турбота в місці, де майже немає надії, неймовірно важлива, цінна й приємна. Це дозволяє остаточно не розчаруватися в людях і хоч недовго дивитися на світ із позитивом.

Цього ж дня я отримав ще один подарунок, ‒ він ще довго красувався на моєму обличчі. Був вихідний день, і всі готувалися грати в футбол. Начальник загону був удома, ніхто не мав перешкодити нам насолоджуватися грою. Ось тоді я й зловив м'яч обличчям, що потім викликало сотні питань з боку адміністрації установи.

Коли в моїх близьких намічалися свята або ж коли когось із них потрапляв до штрафного ізолятора, я також турбувався. Всі завжди намагаються підготуватися до повернення страждальників ‒ зустріти їх солодким і, звичайно ж, куривом.

Взаємодопомога, взаємовиручка та взаємоповага ‒ це все, як у в'язниці, так і на волі.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

XS
SM
MD
LG