18 квітня виповнюється 90 років із дня народження видатного кримськотатарського вченого Рефіка Музафарова ‒ доктора філологічних наук, професора, делегата Другого Курултаю кримськотатарського народу, члена Меджлісу кримськотатарського народу першого складу (1991-1993).
Кілька років тому мені пощастило познайомитися з дружиною нині вже покійного вченого Азою Михайлівною Короткою-Музафаровою. Ця мила привітна жінка розповіла чимало цікавого про чоловіка, показала безліч документів із сімейного архіву, і я була вражена ‒ наскільки ж важким і водночас щасливим було їхнє життя... Зізнаюся, рідко доводилося мені зустрічати таку любов і відданість дружини ідеям чоловіка.
Рефік Музафаров народився 1928 року в селі Буюк-Асс Ак-Шеїхського району Кримської АРСР. Юнацький період його життя припав на війну та окупацію, а навчання Рефік продовжив уже в місцях депортації. Після закінчення школи він вступив на заочне відділення факультету російської мови Ташкентського педінституту, який закінчив 1957 року.
Уже через два роки вийшла у світ його збірка «Татарські народні прислів'я», а 1960 року в Казані молодий кримськотатарський вчений захистив кандидатську дисертацію, присвячену вивченню кримськотатарських прислів'їв. Він продовжує напружено й активно працювати. 1966 року виходять його статті: «Російсько-тюркські фольклорні зв'язки», «Нариси фольклору тюрків». А 1967 року в Баку він захищає докторську дисертацію «Кримськотатарський фольклор і його зв'язок зі східнослов'янським народним епосом». Він займався укладанням російсько-кримськотатарського та кримськотатарсько-російського словників, що були рекомендовані до видання сектором тюркських мов інституту мовознавства АН СРСР. Вони так і не побачили світ, адже в списку радянських народів уже не було тоді такого народу ‒ «кримські татари», а були «громадяни татарської національності, які раніше проживали в Криму».
Незадовго до ухвалення «реабілітаційного» указу вищого органу влади від 5 вересня 1967 року, 20 липня того ж року доктор філологічних наук, професор Рефік Музафаров входив до складу делегації кримськотатарського народу, яку прийняли в Кремлі представники правоохоронних структур ‒ шеф КДБ Юрій Андропов, голова МВС Микола Щолоков, генеральний прокурор Роман Руденко. Як повідомляє правозахисна «Хроніка поточних подій»: «Цей факт став причиною його подальших поневірянь. Майже з 10 педінститутів країни він був звільнений під тим або іншим приводом через два-три місяці після влаштування туди на роботу. Книги та статті, які він, єдиний у країні фахівець із кримськотатарської філології з науковим ступенем, пише ‒ не друкують».
Реальної реабілітації кримських татар не вийшло, навпаки, проти активістів національного руху посилилися репресії та позасудові переслідування. 12 квітня 1972 року газета «Труд» надрукувала статтю якогось Ю.Баранова «Професор отримує «незадовільно», в якій професор зображувався як «літун» зі «строкатою біографією», «невіглас», який не написав за останні роки жодної статті. Через п'ять днів Музафаров послав Генеральному секретарю ЦК КПРС Леоніду Брежнєву листа. Виклавши історію своїх гонінь, професор написав: «Хочеться сподіватися, шановний Леоніде Іллічу, що ЦК не тільки розділить моє обурення всією цією ганебною історією ‒ історією безпрецедентного цькування радянського вченого за його громадську діяльність, спрямовану на послідовне втілення в життя ленінських принципів національної політики, але й зробить певні практичні кроки. Я прошу, щоб мені була забезпечена можливість без перешкод займатися науковою та педагогічною діяльністю за моїм основним фахом ‒ кримськотатарською філологією ‒ та створені для цього необхідні умови». Вчений вимагав припинити цькування й покарати його організаторів.
Реакцією на цей лист було звільнення професора Музафарова з Кишинівського інституту мистецтв, де він працював у той момент.
Згадує Бейє Ільясова: «1975 рік, початок навчального року. Ангрен. Нас знайомлять із новим завідувачем кафедри російської та зарубіжної літератури: «Рефік Ібрагімович Музафаров». Я повернулася, подивилася. Встає високий чоловік. У нього обличчя було завжди усміхнене. Він встав, з усіма привітався, так ми познайомилися. Щоб потрапити до нас на роботу в інститут, він звернувся до самого Рашидова... Минув деякий час і з'ясовується, що як би рано я не прийшла, він уже в інституті. Я запитала у Рефіка Ібрагімовича: «Ви тут ночуєте?». Він відповідає «Так».
Порадившись із чоловіком, Бейє Ільясова стала вмовляти професора пожити у них, але той відмовлявся: «Уявляєте, він ночував у аудиторії між двома партами. Скоро приїхала з Москви дружина Аза Михайлівна. Вона ласкаво на нього подивилася й сказала: «Джанні, ну нам же добре пропонують»...
Аза Михайлівна як могла намагалася створити йому умови для роботи, облаштовувала побут, передруковувала сотні сторінок, написаних чоловіком, навіть змушувала його робити зарядку. Дружина згадує: «Мені було дуже радісно з ним і дуже цікаво. Я присвятила йому своє життя. І я, як і він, стала активною учасницею кримськотатарського національного руху»...
У другій половині 1970-х вони зібралися до Криму. «Йому потрібний був Крим, тільки Крим...», ‒ розповідає Аза Михайлівна.
Обшуки, переслідування, відмова в прописці ‒ те, що чекало Рефіка Музафарова тепер уже в Криму
Вони переїхали до Феодосії ‒ Аза обміняла свою московську квартиру на квартиру в Феодосії. Однак прописатися в квартирі дружини Музафаровим не дозволили. У вересні 1977 року за проживання без прописки він був оштрафований. На другий день після його приїзду до Феодосії професор був доставлений дільничним і дружинниками до міліції для «встановлення особистості». У міліції у Музафарова забрали паспорт і знову оштрафували. Обшуки, переслідування, відмова в прописці ‒ те, що чекало Рефіка Музафарова тепер уже в Криму...
Із початком перебудовних часів ситуація в житті опального професора зрушила з мертвої точки... Цей час був для Музафарова-вченого досить плідним.
«Мета його життя була показати справжню історію кримськотатарського народу», ‒ розповідає дружина.
У 1988-1989 роках Рефік Музафаров видавав у Криму тижневик «Ватан», в якому висвітлювалися проблеми історії, мови, культури кримських татар. У 1993-1995 роках він видав двотомну «Кримськотатарську енциклопедію». Словникові статті були результатом його багаторічної праці. На жаль, багато що із задуманого вченим так і не здійснилося ‒ в останні роки Музафаров важко хворів і майже осліп.
Професор Рефік Музафаров помер у Сімферополі 20 грудня 2011 року.
