У дитинстві Тетяна Хвіцько-Трімборн (Khvitsko-Trimborn) жила в Івенецькому інтернаті (Білорусь), мала протези на ниточках і ховала їх під штанами. Зараз вона носить спідниці та шорти, займається різними видами спорту й учить бігати на протезах дівчат.
У середині квітня 27-річна Тетяна з Несвіжа (Білорусь) в черговий раз потрапила на перші шпальти американських газет. Цього разу про неї писали як про першу жінку, яка пробігла марафон у Сент-Луїсі на двох протезах.
«Я – дитина Чорнобиля»
Таня Хвіцько народилася в Несвіжі 1990 року. Від народження у неї не було обох ніг, на одній руці – три пальці, на інший – один. Ані в обох її братів, ані у батьків подібних проблем не було. Лікарі на початку 1990-х зв’язали особливість тіла Тані з наслідками радіаційного забруднення. Хоча в медичних документах слово «Чорнобиль» ніколи не фігурувало.
«Вони вважають, що я народилася такою через Чорнобиль, – говорить Таня. – І ми цьому віримо. Тому я і кажу, що я – дитина Чорнобиля».
Ходити на протезах вона навчилася в чотири роки. У школу пішла в селищі міського типу Івенець – батьки віддали доньку до інтернату для дітей-інвалідів з особливостями фізичного розвитку. Коли Таня була в другому класі, її вперше запросили на оздоровлення до США. За програмою Project Restoration вона щоліта на два місяці їздила в штат Канзас. Фактично в Америці вона проводила більше часу, ніж в рідному Несвіжі, куди приїжджала тільки на канікули.
Щорічно в Америці дівчині робили нові протези. На тих, що їй давали в Білорусі, ходити було складно. Таня згадує, що вони були важкі й незручні.
«Здається, вони були з дерева, обтягнуті шкірою. Там треба було ниточки зав'язувати. А коли мені зробили протези в Америці, я вже могла більш-менш ходити», – каже Таня.
Активна дівчинка Таня часто опинялася в інвалідному візку, оскільки ламала протези. Тато намагався їх ремонтувати на протезному заводі в Мінську. Але зазвичай доводилося чекати наступної поїздки до Америки, де виготовляли нові.
Майже всі мої друзі мали ноги. Було важко дивитися, як вони грають в футбол, баскетбол
«Майже всі мої друзі мали ноги. Було важко дивитися, як вони грають в футбол, баскетбол, а я навіть не можу побігати. Адже коли я грала в футбол, я відразу ламала протез і опинялася на візку», – каже Таня.
Навчилася бігати в 21 рік
2008 року Таня закінчила школу і вступила до коледжу для дівчат у Канзасі. Вона жила в гуртожитку і отримувала стипендію. Також їй допомагали три канзаські родини, які опікувалися Танею всі попередні роки. Потім вона закінчила бакалаврат і магістратуру в MidAmerica Nazarene University.
Вона могла залишитися в Білорусі, але тут, каже, до людей із протезами ставляться інакше. Таня не була впевнена, що зможе закінчити в цій країні університет і потім влаштуватися на роботу.
«Я боялася, що не зможу бути успішною тут. У Білорусі люди не знають, як відреагувати на людину, у якої пальці на руках не такі, як у всіх, ноги не такі. Так було, на мій погляд, в той час», – каже Таня.
Із власного досвіду вона знає, що в Америці людину на протезах не скільки шкодують, скільки підтримують. Там на неї не дивляться як на «бідолашну дівчину».
Більшість дітей починають бігати в один рік. Мені цього не вдавалося, поки для мені не виповнився 21 рік
«Усі люди мають якісь проблеми. Хто носить окуляри, хтось хворий на рак, – каже Таня. – Але ж люди не говорять на кожного, хто носить окуляри: «яка ти бідолашна». Це ж нонсенс. Але на мої протези реагують інакше».
До переїзду в США у Тані ніколи не було суконь і спідниць. У Білорусі дітей привчають ховати протези, і тому дівчата завжди ходять у штанах. Коли Таня вже вчилася в коледжі, вона теж, за старою звичкою, ходила в штанах. Адже не хотіла, щоб на її протези звертали увагу.
Усе змінилося, коли вона отримала легкоатлетичні протези. Програма, за якою їй безкоштовно виготовляли протези, розрахована тільки на людей до 21 року. Коли вона приїхала до лікарні, щоб забрати останню пару, їй подарували карбонові протези для бігу.
«Відчуття, що ти швидко рухаєшся, у мене ніколи не було. Більшість людей народжуються з ногами, більшість дітей починають бігати в один рік. Мені цього не вдавалося, поки для мені не виповнився 21 рік».
З того часу Таня по-іншому ставиться до себе. Вона вже не цурається протезів, а, навпаки, дивиться на них як на свою перевагу над іншими людьми. Тепер вона носить і шорти, і спідниці.
«У мене не було ніяких ніг, а тут я маю спеціальні «ноги» для бігу. Це дивно, але мене це робить щасливою людиною».
Перша в історії марафону жінка на двох протезах
Я бігаю швидше за багатьох звичайних людей. Біг мені допоміг стати самою собою. Я почала допомагати дівчатам на протезах
«Завдяки бігу я познайомилася зі стількома людьми, які мене підтримують, – каже Таня. – Я бігаю швидше за багатьох звичайних людей. Біг мені допоміг стати самою собою. Я почала допомагати дівчатам на протезах, які перебувають у депресії».
Два з половиною роки вона професійно займається бігом. Тані добре вдавалося, і тренер одного разу запитав, чи не хоче вона взяти участь у марафоні.
«Я – досить сильний атлет і завжди хотіла пробігти. Але знала, що для мене це буде складно. Якщо він натякнув про марафон, вирішила: чому б ні», – каже Таня.
У США марафони проходять у десятках міст. Серед них – і Канзас-Сіті, де живе Таня. Але через рельєф вона вибрала Сент-Луїс – місто в сусідньому штаті Міссурі. Там не такі великі перепади висот.
Уперше Таня брала участь в марафоні в Сент-Луїсі 2017 року. Але на 31-му кілометрі зійшла з дистанції. Тоді була спека, і дівчина під час бігу пила недостатньо води.
«Я була дуже розчарована. Я стільки місяців готувалася, стільки людей у мене вірили і бажали мені удачі», – каже Таня.
Наступного року вона здолала всю дистанцію в тому ж марафоні в Сент-Луїсі. Вона пробігла 42,5 кілометра за 4,5 години і стала першою жінкою на двох протезах в історії цього марафону. І, можливо, першого білоруською спортсменкою, яка пробігла марафон на протезах.
Тепер на цілий місяць їй заборонили ранкові пробіжки. Особливість Тані в тому, що коліно у неї є тільки на лівій нозі. На правій – колінний протез. І весь час їй доводиться працювати одним стегном.
«Поки я навіть не думаю про черговий марафон. Це – дійсно дуже важке випробування для людей із різними протезами, як у мене. Але в майбутньому, коли я зберуся ще раз пробігти, це повинен бути Бостон або Лондон», – каже Таня.
«Мені завжди хочеться зробити щось незвичайне для себе»
За шість років Таня взяла участь в семи напівмарафонах. Її середній час – дві години. Щотижня вона пробігає приблизно 45 кілометрів. У будні бігає короткі дистанції о 4-5 годині ранку, щоб встигнути на роботу о 8-й.
Вона працює в компанії Knit-Rite в Канзас-Сіті. Там виробляють спеціальні шкарпетки для людей, які носять протези. Спочатку Таня займалася продажем. А тепер відповідає за піар компанії, веде корпоративний блог, їздить на конференції, де збираються виробники протезів. А також викладає фото в фірмових шкарпетках в своєму Instagram, на який підписані 20 тисяч осіб.
У вільний час Таня – волонтер, готує маленьких дівчат до бігу. Тренування проводить кілька разів на тиждень. Наприкінці програми 6-10-річні дівчата пробігають п'ятикілометровий крос.
Окрім бігу, Таня займалася бодибілдінгом. Але через складну дієту відмовилася від цього вже через рік. Потім переключилася на кросфіт.
«Мені завжди хочеться зробити щось незвичайне для себе», – каже Таня.
Її нова мета – тріатлон. У першому змаганні Таня збирається брати участь уже цього літа. Вона бігтиме і плистиме, а її чоловік Джон – їхати на велосипеді. В майбутньому вона збирається освоїти і велосипед. Проблема в тому, що Тані потрібна адаптована під неї модель, а це дорого.
Її чоловік – тренер із важкої атлетики, він допомагає Тані з тренуваннями в спортивному залі. Там вони й познайомилися. Його вразила дівчина, яка робила присідання на двох протезах. Вони одружилися 2017 року.
«Коли мене називають росіянкою, я трошки злюся»
У Білорусі Таня не була 10 років. Із батьками весь цей час розмовляє тільки по скайпу. Але дуже хоче приїхати. Щоб показати Джону білоруські замки, яких немає в Америці, і щоб взяти участь в марафоні на батьківщині.
«Сказала вже батькам, що хочу пробігти в Білорусі 5-10 кілометрів або напівмарафон. Обов'язково», – каже Таня.
За 10 років у неї з’явився американський акцент, вона забуває російські слова. З труднощами, але може говорити білоруською. У школі з мови вона отримувала п'ятірки.
Про Білорусь у Канзасі особливо нічого не знають. Країну в кращому випадку асоціюють з колишнім СРСР. Не більше.
«Мене називають росіянкою. Я трошки злюся і кажу, що Білорусь – це не Росія. Є можливість повчити американців», – каже Таня. В описі на її сторінці в Instagram сказано, що вона – Belarus Native (уродженка Білорусі – КР).
У Instagram Таня пише, що її перевага в тому, що ноги взимку ніколи не мерзнуть.
Таня каже, що сумує за Білоруссю як за батьківщиною, але своїм будинком вважає Канзас.
«Стільки людей допомагали мені добитися успіху! – каже Таня. – Я знала, що тут мені буде трошки простіше. Так, я сумую за домом. Але тут я можу керувати автомобілем, я бігаю вільно. Не знаю, чи могла б я це робити в Білорусі».
У Івенецькому інтернаті Таня співала в хорі й думала, що в майбутньому зможе стати співачкою. Про біг і життя, що має зараз, вона не мріяла.
«Як я представляла своє майбутнє? Напевно, без бігу. Напевно, без магістратури. Напевно, незаміжня. Я не знала, що буду настільки успішною, як є зараз. Але завжди знала, що щось буде», – каже Таня.
Я набагато сильніша з моїми протезами
Більше того, свій успіх Таня пов'язує саме зі своїм тілом і протезами.
«Я не знаю, якби у мене були нормальні ноги і руки, чи змогла б я бути настільки наполегливою, настільки вдячною всьому, що маю, – каже Таня. – Я набагато сильніша з моїми протезами».
Оригінал публікації – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
