Доступність посилання

ТОП новини

(Попередній блог ‒ тут)

Дуже скоро вертухаї помітили, що я успішно асимілювався серед ув'язнених, а ті, в свою чергу, не виявляють до мене жодної агресії. Спланований сценарій ФСБ не вдався. Жодного насильства не відбулося. При такому зміненому розкладі утримування мене в загальній камері для режиму стало загрожувати наслідками, адже я активно набирався від інших арештантів того, від чого мене вберігали останні півтора року. Відбулася негайна передислокація до спеціального блоку для особливо небезпечних злочинців. Я звик уже до режиму такої суворості, якого боялися більшість пересічних ув'язнених. Тут на вході до ціх приміщеннь завжди чергував охоронець, озброєний і повністю екіпірований. Тільки в супроводі таких міцних хлопців відбувалося конвоювання в'язницею. Приємного мало.

Спеціальний блок для особливо небезпечних злочинців складався з низки подвійних камер, оснащених пристроями відеоспостереження та звукозапису, а також замурованими вікнами, щоб перешкодити будь-якому міжкамерному зв'язку. Єдиним і досить відчутним плюсом була можливість спати стільки, скільки душі буде завгодно на своєму ліжку, а не позмінно всім натовпом на брудних коричневих простирадлах, що фізично ніколи випрати через нескінченний потік арештантів.

Тепер до «хати» я заходив уже без особливого страху. Частина запитань, що раніше мучили мене, самі собою відпали. Я вірив, що надія на світле майбутнє ще є. Поступово вчився не боятися. Небезпека, звісно, завжди зберігалася. Необхідно було стежити за кожним своїм кроком і очікувати провокацій звідусіль. Тому, входячи до камері, крім серйозності та граничної зосередженості, на обличчі нічого не можна було прочитати. Твій сусід мав одразу був зрозуміти, що можливі жарти можуть погано закінчитися й тому слід поводитися як рівний. Новий співкамерник був високим, худорлявим, тридцятирічним лисіючим чоловіком. Звали його Азамат, родом із Північної Осетії. Як про нього говорили інші, отримав прізвисько місцевого Робіна Гуда. Азамат боровся проти місцевих чиновників і бізнесменів, які вкрали мільйони доларів, виділені на допомогу сім'ям, чиї діти загинули в бесланській трагедії. Ці люди могли дозволити собі все, що хотіли, ґвалтували, ганьбили та вбивали всіх тих, хто потрапляв їм на очі. Московські начальники видали їм квоту, тому місцеві жителі були безсилі, адже захистити їх було нікому. Ось тоді найсміливіші вийшли на стежку війни. Негідники отримали те, що заслужили, мій сусід ні про що не шкодував, навіть незважаючи на отриманий термін у вигляді вісімнадцяти років позбавлення волі.

Новий співкамерник був високим, худорлявим, тридцятирічним лисіючим чоловіком. Звали його Азамат, родом із Північної Осетії. Отримав прізвисько місцевого Робіна Гуда

У житті та побуті Азамат виявився абсолютно порядною та вихованою людиною, але одночасно він мав досить гарячий кавказький характер, до якого потрібно було навчитися адаптуватися й пристосуватися. У такі моменти вчишся знаходити дипломатичні рішення, маневрувати серед проблем, знаходячи найкращі виходи зі сформованих обставин. Величезним плюсом нашої спільної відсидки стали його знання про тюремне життя, які співкамерник із задоволенням передавав мені. Мені доводилося розділяти всі ті обов'язки, що раніше випадали тільки на його плечі, я дуже швидко став плести «коня», майструвати «рушницю», що «застрелює», та робити ще багато іншого, що ще не раз допоможе мені в майбутньому. Такі знання, вміння та навички виживання в критичних умовах дуже сильно загартовують і роблять людину неймовірно винахідливою, де б вона не опинилася.

Але загалом робити в камері не було чого. Єдиною розвагою служило настінне радіо, на хвилях якого я намагався знайти хоч якусь інформацію про перебіг справи над моїми «подільниками». В деякі дні, коли сонце нагрівало кам'яні стіни в'язниці особливо сильно, перебування всередині камери було схоже на перебування в духовці. Ні встати, ні сісти неможливо. Абсолютна апатія, в якій неможливо займатися нічим, окрім хапання ротом повітря. У такі моменти я вчергове замислювався про те, що ж я, двадцатитрьохлітній кримський фотограф, роблю тут, та й в такій компанії. Але одночасно переконувався, що кожна нова зустріч невипадкова. Більшість із тих людей, які виявлялися зі мною поруч, ставали безцінним уроком, що готував мене до подальшого.

Коли я зник зі слідчого ізолятора, підконтрольного Федеральній службі безпеки Росії, довгий час ніхто не знав про місце мого перебування. На всі запити родичів, консулів, адвокатів та правозахисників працівники системи ФСВП відповідали мовчанням або посилалися на підписку про нерозголошення. Я міг би довго ще залишатися втраченим, якби одного з днів до тюрми не заглянула місцева Громадська наглядова комісія. Для мене візит правозахисників став рятівним дощем у спеку. Коли ти не один у в'язниці, виростають крила за плечима, від відчуття підтримки з'являється важко передаване почуття того, що все під силу.

Для мене візит правозахисників став рятівним дощем у спеку. Коли ти не один у в'язниці, виростають крила за плечима

Мене викликали до камери для побачень, йти до якої довелося через лабіринти всього цього гігантського, смердючого слідчого ізолятора. Наприкінці шляху мене чекали троє чоловіків середнього віку. Швидко перезнайомившись, вони почали цікавитися скаргами та претензіями до режиму. До того моменту я ще зовсім не звик говорити те, що думаю, прямо в очі вертухаям, та й, чесно кажучи, до ладу не знав, які саме я маю права в стінах цих казематів. Тому я зам'явся й знітився. Раптово один із правозахисників зойкнув і вказав іншим на мої ноги, на яких красувалися величезні гематоми, які залишив оперативник Федеральної служби безпеки після суду над хлопцями. Члени ГНК миттєво почали заміряти й фотографувати отримані травми, збираючи попутно опис того, як все це опинилося на моєму тілі. Це стало одним із перших кроків зі збору фактів у скарбничку доказової бази знущань наді мною.

Після поширення інформації про моє місце перебування, а також про те, що відносно мене розпускають руки, до слідчого ізолятору потягнулися адвокати, родичі та журналісти, що, звісно, вплинуло на те, що мене етапували.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

XS
SM
MD
LG