(Продовження, попередня частина тут)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок відносно кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.
Хан Кирим Герай увійшов в історію Кримського ханства не тільки як єдиний правитель, однойменний з державою, але і як один із найяскравіших її діячів 18 століття. Чим же саме Кирим Герай запам'ятався своїм сучасникам?
Кирим Герай ‒ це дійсно видатна особистість на кримському престолі. І показником його неординарних здібностей є вже сам той факт, що йому вдалося виявити свої дарування за той короткий час, який Стамбул дозволив йому залишатися при владі. Адже Кирим Герай правив усього шість років: із 1758 до 1764 року в перший раз, і потім вдруге, менше ніж рік, протягом 1768-69. Причому це було, за мірками другої половини 18 століття, ще досить тривале правління в порівнянні з іншими.
Адже в тому й полягала величезна проблема кримської державності тих часів, що Туреччина, максимально обмеживши колишню самостійність ханства, звела його правителів майже до рівня звичайних провінційних намісників, змінюючи їх на престолі мало не кожні два-три роки. Причому вибір кандидатів визначався навіть не державними інтересами Османської імперії, що було б ще зрозуміло, а нескінченною боротьбою угруповань стамбульської еліти. За вплив при султанському дворі з перемінним успіхом боролися партії візирів, яничарів, євнухів і навіть гаремних жінок за лаштунками, кожне таке угруповання мало власних протеже на всі основні пости імперії, зокрема й на пост кримського хана. Саме це було основною причиною гострого суперництва членів ханського роду за престол, яке ми спостерігаємо в кримській історії 18 століття; саме це було причиною тих заколотів і бунтів, про які я побіжно вже згадав, говорячи про причорноморські орди. Тому що кожен із цих кандидатів, які конкурували за ханський трон, перебував під заступництвом різних стамбульських партій, і підкилимна боротьба цих партій, на превеликий жаль, повною мірою позначилася на міжусобній боротьбі за владу між кримськими принцами.
Нескінченна чехарда на престолі важким тягарем лягала як на простих жителів Кримського ханства, так і на самих ханів
Така нескінченна чехарда на престолі важким тягарем лягала як на простих жителів Кримського ханства, так і на самих ханів. Адже, зійшовши на престол, кримський правитель просто не встигав ні досконально розібратися в положенні країни, ні сформувати довготривалі зовнішні стратегії, ні налагодити міцні внутрішні та зовнішні зв'язки ‒ як уже отримував зі Стамбула наказ іти у відставку й поступитися троном черговому обранцю стамбульських фаворитів.
Тобто, хаос наростав. І наростав він, що сумно, в той момент, коли Крим, мабуть, як ніколи потребував мудрого правителя, стабільної та продуманої зовнішньополітичної програми, а головне ‒ єдності перед обличчям нової зовнішньої загрози. Тому що поки Туреччина все глибше потопала в своїй внутрішній кризі, змінюючи ханів на кримському троні через нікчемні приводи одного за іншим, Росія неспішно й цілеспрямовано лаштувала плани просування на південь, і була, по суті, вже готова до того, щоб розпочати їхню завершальну фазу.
Кирим Герай намагався допомагати польським патріотам і навіть шукати собі союзників проти Росії в Західній Європі ‒ наприклад, у Пруссії
Таким був час, коли довелося правити Кириму Гераю, і йому, звичайно, не позаздриш. Хан прекрасно усвідомлював, звідки походить головна загроза його державі, й, звичайно, намагався вживати заходів. Особливо грізне застереження він бачив у прикладі сусідньої Польщі, в якій, як і в Туреччині, теж розгорнулася самогубна боротьба владних угруповань, причому з кожним роком там все більшої ваги набирали угруповання проросійські, що вже незабаром приведе до остаточної катастрофи та загибелі польської держави. Кирим Герай намагався допомагати польським патріотам і навіть шукати собі союзників проти Росії в Західній Європі ‒ наприклад, у Пруссії ‒ але, як ми колись уже не раз говорили, в 18 столітті Крим уже дуже мало що значив на міжнародній арені без підтримки Туреччини, а Туреччина воювати з Росією не була готова.
Свій талант правителя Кириму Гераю в більшій мірі вдалося виявити не стільки на зовнішньому фронті, скільки на внутрішньому
Тому-то весь свій талант правителя Кириму Гераю в більшій мірі вдалося виявити не стільки на зовнішньому фронті, скільки на внутрішньому. Хан, наприклад, намагався поставити на промислову основу хліборобство в ногайських степах Причорномор'я і навіть планував збудувати порт у Газі-Кермені (нинішньому Бериславі) щоб відвантажувати звідти на судах зерно в Стамбул. Він планував почати пошук корисних копалин у підвладній Криму частині Кавказьких гір, щоб мати власне джерело сировини для розвитку місцевих збройових і ремісничих мануфактур, а також монетного двору. Він навіть реформував було кримську грошову систему за більш прогресивним турецьким зразком ‒ щоправда, османи в результаті заборонили цей його проект, бо спекуляція при обміні кримської монети на турецьку давала османській скарбниці вигідну маржу й хороший прибуток.
А найбільш довготривалим пам'ятником правлінню Кирима Герая став, звичайно, Бахчисарайський Ханський палац. Відновлений одразу після влаштованої російськими військами пожежі, за велінням Кирима Герая в 1760-х роках палац був масштабно перебудований, оновлений і оздоблений із залученням найкращих майстрів того часу. І той вигляд, який Ханський палац має (незважаючи на всі втрати та зміни) до цього дня ‒ це, по суті, той вигляд, який був наданий ханській резиденції Киримом Гераєм. На стіні головної Ханському мечеті досі красується каліграфічний напис тих часів, де було написано: «Нехай буде благословенний ремонт найвищого Кирима Герай-хана!».
Кирим Герай збудував і ще один палац на околиці Бахчисарая, що називався Ашлама-Сарай. Однак ця ханська резиденція до наших днів, на жаль, не збереглася.
Словом, дай історія шанс настільки енергійному правителю провести на троні не шість коротких років, а років 20-25, як його попередникам у 16 столітті, то не виключено, що доля Кримського ханства склалася б трохи інакше в порівнянні з тим, як вона згодом склалася насправді.
До кінця своєї кар'єри хан таки дочекався згоди султана на активні дії щодо протистояння кризі та наступу Росії, який неухильно насувався. Коли 1768 року, діючи в інтересах російських ставлеників у Польщі, підвладні Росії козаки порушили османські кордони на нинішній Одещині, султан втрутився в події, і Кирим Герай нарешті став збиратися в давно планований ним похід. Місцем сутички двох імперій, зрозуміло, в який раз мала стати багатостраждальна Україна.
Кирим Герай виступив у землі нинішньої Кіровоградщини, щоб вдарити по російським фортифікаціям там і тим самим відвернути сили противника від основного російсько-турецького фронту на Дністрі. Цей похід став єдиним, що Кирим Герай встиг зробити в цій військовій кампанії, оскільки, ледь розгорнувши військові дії, хан раптово захворів і раптово помер, причому є всі підстави підозрювати, що він був отруєний. І це ж був останній похід кримської армії за межі півострова.
Епоха Кирима Герая була, мабуть, останнім мирним і, так би мовити, безхмарним періодом в історії Кримського ханства
Так закінчилася епоха Кирима Герая, яка була, мабуть, останнім мирним і, так би мовити, безхмарним періодом в історії Кримського ханства. Бо наступні 14 років, упродовж яких ця держава ще проіснує після смерті Кирима Герая, будуть являти собою картину занепаду та загибелі: іноземна окупація, громадянська війна і, як фінал, російська анексія.
І найкращим нагадуванням про цю останню епоху розквіту Кримського ханства служить не що інше, як сам Бахчисарайський Ханський палац, який досі багато в чому зберігає той вигляд, який надав йому Кирим Герай. І на Ханському цвинтарі цього палацу стоїть пам'ятник цьому хану ‒ найбільший і найпишний з усієї сотні з гаком мармурових і вапнякових надгробків, що стоять там.
Далі буде.
Текст уперше був опублікований Крим.Реалії у травні 2018 року.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
