Весь світ говорить про голодування в російській колонії українського режисера Олега Сенцова. Парламенти та окремі політики й діячі культури закликають Росію звільнити Сенцова та ще 70 українських політв'язнів, утримуваних в цій країні.
Наскільки ефективні такі інформаційні компанії? Чи є шанси на обмін українських політв'язнів? Про це в програмі «Право на свободу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з Марією Томак ‒ координатором Медійної ініціативи за права людини.
‒ З кожним роком українських політв'язнів у Росії та Криму стає все більше. Чи має Україна єдину стратегію для їх звільнення? Які дії робить держава?
Тільки голодування Сенцова визначає те, що держава почала активніше рухатися в цьому напрямку
‒ Стратегії у держави, на жаль, немає. Є окремі зусилля, спрямовані на допомогу політв'язням та їхнім сім'ям, але вони не систематизовані й не скоординовані. На рівні різних органів є різні активності, але часто права рука не знає, що робить ліва. Тому говорити про стратегію зараз неможливо. До того ж, є питання про те, яким чином взагалі все це називати. Ми, правозахисники, називаємо цих людей політв'язнями. Але держава не може кого-небудь визнати політв'язнем, це абсурдно. Ми не можемо зараз застосовувати якусь міжнародно визнану лексику, тобто навіть держава утримується від цього ‒ не називає, наприклад, військовополонених військовополоненими тощо.
Є цілий комплекс питань, починаючи з термінології і закінчуючи якимось всеосяжним документом, який би визначав політику держави. Такого документа сьогодні не існує.
Зараз потроху вибудовується картина того, як держава на цю проблему реагує і, на жаль, останнім часом ці зусилля активізувалися. Чому на жаль? Тому що тільки такі фактори як голодування Сенцова, те, що він фактично поставив на кін себе та своє життя, визначає те, що держава почала активніше рухатися в цьому напрямку.
‒ Акції стали масовими, держави активно долучилися до процесу, тільки коли самі політв'язні пішли на надзвичайні заходи. Весь інший час це залишається темою у вузьких колах. Чому?
‒ Мені здається, тому що людське життя в принципі не є пріоритетом зараз. Людське життя є пріоритетом лише згідно з якимось документами, але насправді все це другорядне. І ще, як мені видається, такі реалії політики. З боку Заходу складно викликати якісь реакції, навіть заклопотаність. Вони орієнтуються на реакцію своїх виборців. Коли почалися акції в усьому світі, це сильно підстьобнуло реакцію з боку Заходу.
Я не впевнена, що резолюція Європарламенту була б ухвалена, якби не було акцій на підтримку Олега Сенцова. Велику роль відіграє політика ‒ і саме тому акції важливі. Можна скільки завгодно говорити, що акції ні на що не впливають. Але такі акції, петиції, висловлювання всесвітньо відомих людей ‒ ось Стівен Кінг висловився на підтримку Сенцова ‒ створюють фон, який не дозволяє не реагувати. Я сумніваюся, що була б якась активізація навіть з боку української влади, якби відразу після початку голодування Олега не почалися активності тут, в Україні, зокрема й під Адміністрацією Президента.
У Києві відбулася акція на підтримку Олега Сенцова «Досить сидіти!» (фотогалерея)
Це виклик для цивілізованого світу. Нещодавно було передане звернення від близько 50 держав до Генсека ООН, який поїде в Росію на Чемпіонат світу з футболу. У цьому зверненні українська сторона та низка країн просять Генсека домовитися про звільнення Сенцова, ми бачимо, як випробовується міцність російського режиму. Жодної реакції немає, і це стосується не тільки Сенцова.
Якщо Генсек ООН не може вплинути на Путіна, якщо Меркель і Макрон не можуть вплинути, тоді що може?
У попередньому рішенні Міжнародного суду ООН був заклик до Росії скасувати заборону Меджлісу, декриміналізувати цю організацію, але не було жодної реакції. І постає питання: що в принципі може вплинути на Росію? Ситуація з Олегом Сенцовим ‒ маркер, і від її вирішення або не вирішення залежатиме дуже багато. Це не просто лакмусовий папірець, це якась визначальна подія і для інших українських політв'язнів, для російсько-українського конфлікту та в цілому для розуміння, яким чином зараз працює світова політика. Якщо Генсек ООН не може вплинути на Путіна, якщо Меркель і Макрон не можуть вплинути, тоді що може?
‒ У нас вже є приклади звільнених політв'язнів. У якихось випадках це був обмін, в якихось ‒ домовленості за участі третіх країн, зокрема Туреччини. Наскільки активно ведеться робота в цьому напрямку зараз? Що Україна готова запропонувати для повернення своїх громадян?
Це правильно, що Україна шукає різні шляхи. Ці зусилля потрібно продовжувати, і настане така критична точка, після якої вдасться змінити ситуацію
‒ Я, на жаль, не посвячена в домовленості щодо обміну, але для мене очевидно, що зараз українська сторона дійсно робить усе можливе. А раніше, до того як Сенцов оголосив голодування, всі запевняння, що ми робимо все можливе, просто були неправдиві. Зараз шукають різні шляхи. І ось це звернення в ООН, про яке я говорила вище, про це свідчить. По суті це означає, що Україна намагається залучити як переговірника Генерального секретаря ООН і підкріпити його мандат цим зверненням з позицією багатьох цивілізованих країн, які теж звертаються до Путіна, щоб він звільнив Сенцова. Це правильно, що Україна шукає різні шляхи. Наскільки швидко це спрацює і яким чином ‒ сказати дуже складно, тому неможливо зрозуміти, якими будуть дії Путіна. Але ці зусилля потрібно продовжувати, і настане така критична точка, після якої вдасться змінити ситуацію. Я дуже на це сподіваюся. Ну а якщо ні ‒ то ми взагалі прокинемося в іншому світі. Ми й так розуміємо, що Росія собі багато дозволяє, але це буде занадто демонстративно. Я сподіваюся, що цього не буде.
