Спеціально для Крим.Реалії
Поколінню тридцятирічних доведеться старіти без пенсій. Це арифметика демографії ‒ ми станемо першими, хто побачить обвалення звичної пенсійної системи. Поки не пізно, треба «плодитися та розмножуватися».
Росія підвищує пенсійний вік. Чоловікам ‒ до 65 років. Жінкам ‒ до 63. Політологи сперечаються про те, чи стане цей порядок денний основою нового протесту. Ліберали пліткують про те, що Кремль призначив росіян на роль нової нафти. Демографи сперечаються про те, скільки років встигне прожити росіянин на держзабезпеченні.
Але все це ‒ суперечки про другорядне. Так, Росія затягує паски соціальних низів. Так, її пріоритети ‒ це гармати, а не масло. Так, це все схоже на старий анекдот про те, що «ні, синок, тепер ти будеш менше їсти».
Але є й ще дещо. А саме ‒ державній пенсійній системі в звичному її вигляді залишилося жити не так вже й довго.
Державній пенсійній системі в звичному її вигляді залишилося жити не так вже й довго
Я плачу податки, але не маю ілюзій. У моїх одноліток не вийде дочекатися заповітних 60 або 65 років, щоб перейти на держутримання. Нам не дозволить цього зробити статистика: країна старіє. При збереженні тенденцій через тридцять років державна пенсійна система, швидше за все, перестане існувати.
Так, залишаться приватні пенсійні фонди. І корпоративні ‒ які підтримують на плаву ветеранів конкретних корпорацій. Але масового та повсюдного «старечого забезпечення» не буде.
Велика спокуса говорити про злочинне ставлення держави до своїх жителів. Але це питання не етики, а арифметики. Зрештою, пенсійна система ‒ не такий вже й давній винахід. У звичному вигляді вона з'явилася в Німеччині в 1889 році за Бісмарка. Щоправда, надавалася пенсія, починаючи з сімдесяти ‒ тоді мало хто до цього віку взагалі доживав.
У США пенсії з'явилися в 1935 році. В СРСР ‒ у 1956-му. Явище, народжене в епоху дідусів, належить поховати поколінню правнуків. За великим рахунком, єдине, що зараз залишається молодому поколінню ‒ це народжувати. Якби попередні покоління не халтурили, то віддуватися б не довелося. Тепер доведеться.
Втім, поки що країни не готові дивитися фактам в обличчя і попередити власне населення про неминуче. Надто вже велика звичка обивателя розраховувати на державу.
Податки нинішніх працівників йдуть на пенсії нашим батькам. Нам на старість скидатимуться вже наші діти. Якщо нас буде більше, ніж їх ‒ грошей не вистачить
Нехай нікого не обманюють його власні пенсійні відрахування. Ми живемо в солідарній системі ‒ податки нинішніх працівників йдуть на пенсії нашим батькам. Нам на старість скидатимуться вже наші діти. Якщо нас буде більше, ніж їх ‒ грошей не вистачить.
Тут можна впасти в екстаз і самовпевнено написати щось на кшталт «ми приречені стати більш самостійними та відповідальними». Тільки це все буде наївним ідеалізмом. Швидше за все, суспільство, яке не зневірилося в патерналізмі, до останнього відмахуватиметься від думки, що пенсій не буде. Танці з бубном навколо пенсійного фонду залишаться головним козирем політиків у найближчі роки. Тих, хто говоритиме про приреченість нинішнього стану речей, назвуть соціал-дарвіністами, і добре, якщо тільки так. А потім в якийсь момент пенсійний фонд виявиться банкрутом ‒ і настануть нові часи.
Колись вважалося, що мати багато дітей можуть собі дозволити тільки багаті люди. Не виключено, що незабаром все буде навпаки.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
