«Вітаю вас у Софії Київській – головному храмі давньослов’янської держави» – так розпочав свою екскурсію Олександр, провідний екскурсовод Національного історико-культурного заповідника Софія Київська. І впродовж майже годинної розповіді цю загадкову «давньослов’янську державу» так і не назвав Русь-Україна. Зізнаємося, це нас правдиво спантеличило – невже провідні екскурсоводи національного заповідника не володіють знаннями з історії держави на рівні шкільних підручників?
Послухали ще дві екскурсії – від екскурсоводів «непровідних» – і знову те саме: про Русь-Україну ні пари з уст. Пропагують лише «Київську Русь» (нагадаємо, ця назва лишилася в радянських підручниках) і «древньоруську державу». Щодо застосування останнього найменування ми були вкрай здивовані – адже нещодавно його проголосив «єдіноправільним» «видатний історик» Владімір Путін.
Панове екскурсоводи, провідні і непровідні, ця неозначувана вами «давньослов’янська» чи «древньоруська» держава має чітку назву – Русь-Україна. Замовчуючи її, ви фальсифікуєте історію нашої держави України, як правонаступниці тисячолітньої Русі-України.
А пропагуючи історію «по понятіям» Путіна, ви працюєте на інтереси країни-агресора. Невже ви цього не розумієте?
Для вивчення державної версії історії України вам необхідно опанувати інформацію з навчальної програми для 5-9 класів:
Орієнтовний перелік важливих фактів (явищ) історії України для роботи зі шкалою часу:
Київська держава (княжа Русь-Україна. ІХ–ХІІІ ст.); Королівство Руське (Галицько-Волинська держава. ХІІІ – середина ХІV ст.); Козацька республіка / Військо Запорозьке / Гетьманщина (середина ХVІ – ХVІІІ ст.); творення нової України, держава Україна (ХІХ–ХХ ст.).
Засвоївши курс шкільної програми, переходьте у текстах екскурсій на зрозумілі і знані українцям найменування «Київська держава» і «Русь-Україна». Якщо якісь сумніви від лукавого і далі перешкоджатимуть вам це вимовляти, приступайте до праць Михайла Грушевського і ви серед іншого важливого зокрема дізнаєтесь, що:
«Київська держава, право, культура були утвором одної народності – українсько-руської… Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської. Вона виросла на своєму корені…»
Примножити знання на цю тему вам допоможуть також праці видатних науковців Михайла Брайчевського. Ярослава Дашкевича, Ігоря Гирича.
Але якщо і це не переконає, тоді, панове екскурсоводи, беріться за читання Конституції України, а саме Статті 20, яка гласить, що «головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого», тобто тризуб.
Ухваленням цього символу 22 роки тому Верховна Рада узаконила ту версію історії держави, яку ви до сьогодні відмовляєтесь пропагувати. Її суть, до речі. Президент України два роки тому висловив гаслом «25 років Незалежності – тисячоліття державності». Чи ви готові це спростувати?
До речі, учасник процесу ухвалення Конституції, народний депутат Юрій Костенко розповів нам, що у ніч на 28 червня 1996 року комуністична більшість парламенту найбільше пручалася і блокувала ухвалення саме цього символу. «Їхній спротив був пов’язаний із вказівками з Москви, – каже Юрій Костенко. – Адже герб-тризуб руйнував улюблений імперський міф про «колиску трьох народів» і офіційно свідчив про тисячоліття Української державності. Блокуванням цієї норми, комуністи блокували ухвалення всієї Конституції. І проголосувати «за» тризуб їх примусила лише загроза розпуску парламенту».
Насамкінець. Більше року тому ми опублікували статтю «Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують». Її підтримали десятки тисяч читачів. Але, на жаль, це жодним чином не вплинуло на текст офіційних екскурсій Національного історико-культурного заповідника «Софія Київська».
Панове українські музейники, то чи не настав час на 27-му році незалежності порушувати питання про розпуск вашої промосковської фракції?
Ірина Костенко, Марина Остапенко, журналісти
У тексті збережено виділення, зроблені авторами
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
