18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ із Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу були депортовані усі кримські татари (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала приблизно 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують свідчення з цих архівів.
Я, Осман Сейдяг'яєв, кримський татарин, народився 26 листопада 1927 року в селі Ескі Сарай (1948 року перейменоване на Монетне, згодом було ліквідоване й стало частиною села Піонерське ‒ КР) Сімферопольського району Кримської АРСР.
У момент виселення до складу сім'ї входили мати Урмус Абдураманова (1908 р.н.), сестра Саніє Сейтяг'я (1939 р.н.) і сестра Зекіє Сейтяг'я (1936 р.н.).
У момент депортації сім'я проживала в селі Ескі Сарай Сімферопольського району Кримської АРСР.
1937 року мій батько Аджи Амет Сейтяг'я (1900 р.н.) продав будинок наш у селі Ескі Сарай, і ми переїхали до м. Сімферополь за адресою: вул. Курцовська, 2. Цей двір належав батькові матері Абдураману, моєму дідові. 1937 року батько влаштувався на роботу на консервний завод «Трудовий жовтень» у Сімферополі як тесляр. Коли почалася війна 1941 року, батько перебував у відрядженні в Казахстані, звідки його мобілізували на фронт.
Батько писав, що вони звільняють Нарву й наступатимуть в напрямку Варшави, сказав, що скоро зустрінемося.
1944 року 13 квітня Червона армія звільнила Сімферополь, а 20 квітня 1944 року ми отримали лист від батька з Ленінградського фронту. Він писав, що вони звільняють Нарву й наступатимуть в напрямку Варшави, сказав, що скоро зустрінемося.
Коли 22 червня 1941 року почалася війна, наша сім'я переїхала в село Ескі Сарай, де наш дід по батькові Аджи Амет дав одну кімнату.
Але 18 травня 1944 року прийшли три озброєних солдати, нашу сім'ю та сусідні сім'ї під багнетами зібрали біля села Джолман (1945 року перейменоване на Піонерське ‒ КР). Сказали, що є наказ, дали 10 хвилин зібратися. Ми нічого не змогли взяти о 4 годині ранку сонні, думали, що везуть на розстріл. Нічого солдати не пояснили. Опівночі нас повантажили на полуторки, повезли до Сімферополя на залізничний вокзал, потім завантажили в телячі вагони, вікна яких були обтягнуті колючим дротом.
Дорогою багато людей похилого віку, діти хворіли різними хворобами, бували випадки, коли деякі не витримували пекельних умов, помирали
Дорогою харчування видавали один раз на добу: відро баланди на один вагон, по шматочку хліба на добу на кожного. Дорогою багато людей похилого віку, діти хворіли різними хворобами, бували випадки, коли деякі не витримували пекельних умов, помирали. Ховати та тримати трупи в вагонах не дозволяли, тому трупи викидали на ходу потягу.
Нас у кількості 100 сімей привезли до м. Туринськ Свердловської області, на завод №3. Цей завод був воєнним, на біржі цього заводу працювали волзькі німці й нас, кримських татар, приєднали до волзьких німців. На біржі ми працювали на розпилюванні деревини для котлів, що давали пару для роботи електростанції, вона постачала електроенергією основні виробництва заводу.
На біржі працювали в дві зміни по 12 годин без зупинки в будь-яку погоду, а на Уралі морози доходили до 30-40 градусів. Неповнолітні від 14 років також працювали нарівні з дорослими.
Батько з'явився в НКВД, запитує: «Де моя родина?». А йому кажуть, що за наказом Сталіна ваш народ висланий із Криму
Війна закінчилася 9 травня 1945 року, батька демобілізували з армії в серпні 1945 року. Батько приїхав до Криму й дізнався, що кримськотатарський народ висланий. Про це на фронті нічого не було відомо. Батько з'явився в НКВД, запитує: «Де моя родина?». А йому кажуть, що за наказом Сталіна ваш народ висланий із Криму. Батько каже: «На якій підставі? Я склав присягу за Батьківщину, за Сталіна». В НКВД кажуть: «Ми нічого не можемо зробити, вам треба їхати до Середньої Азії, до м. Ташкент, там всі документи на висланих».
Батько каже: «Ось адреса моєї сім'ї ‒ м. Туринськ Свердловської області». Адресу йому дали в селі Ескі Сарай Сімферопольського району, дві подруги ‒ татарка та росіянка ‒ листувалися між містом Туринськом та селом Ескі Сарай.
Батько наприкінці серпня 1945 приїхав до Туринська. Коли він з'явився до військкомату, його червоноармійську книжку забрали: сказали, що коли батько вийде на пенсію, його військовий стаж внесуть до стажу пенсійного.
1957 року наша сім'я переїхала до м. Андижан Узбецької РСР. 1960 року батько зробив запит до військкомату Туринська Свердловської області, щоб вислали червоноармійську книжку для внесення служби в пенсійний стаж. Батько виходив на пенсію. Відповідь була: «Архів знищений». За такий короткий термін. Нічого не вислали.
1982 року в Андижані мати померла, а 1983 року ‒ батько.
Даю короткі відомості про себе. 5 серпня 1944 року я був прийнятий на лісобіржу заводу №3 Туринська як робітник. 1945 року, наприкінці серпня, був переведений слюсарем 4-го розряду. З 1946 до 1953 року я навчався у вечірній школі м. Туринська, отримав атестат про закінчення 10 класів. 1955 року був прийнятий на курси кіномеханіка в селищі Троїцьке Алтайського краю. 1956 року курси закінчив на кіномеханіка 1-ї категорії, один рік відпрацьовував у м. Реж Свердловської області.
Будинок мого діда Аджи Амета стоїть у селі Ескі Сарай, в ньому живуть переселенці
1957 року переїхали всією сім'єю до м. Андижан. 1960 року вступив на роботу на завод «Будмаш» в м. Андижані електриком 4-го розряду. 1960-го одружився, вступив до вечірнього електротехнічного технікуму, який закінчив 1963 року з дипломом електромеханіка. 1964 року пішов на Андижанський Узелектромонтаж як технік-електронастроювач. 1988 року вийшов на пенсію.
1989 року я переїхав до Криму, купив старий будинок в с. Піонерське (с. Ескі Сарай). Будинок мого діда Аджи Амета стоїть у селі Ескі Сарай, в ньому живуть переселенці. Дружина, дочка, син переїхали до Криму 1991 року. 2003 року дружина померла, дочка та син сімейні, живуть і працюють у м.Сімферополі. Зараз я пенсіонер, учасник війни, живу в селищі Піонерське Сімферопольського району.
(Спогад від 26 грудня 2009 року)
До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків