Яким медіа можна довіряти? Як перевіряти інформацію? Чому прості відповіді не завжди правильні? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з конфліктологом, кандидатом психологічних наук Іриною Бруновою-Калісецькою.
‒ Коли в Україні та, зокрема, в Криму почали змінюватися медіа?
‒ Перший момент я відчула 2011 року, коли я зробила якийсь пост у соцмережі, а на наступний день він був опублікований в одному з медіа. Тоді я зрозуміла, що Фейсбук ‒ це не особистий простір, а публічний.
Цілком очевидно, що за останні 10-15 років медіа стали набагато більш інтерактивними. Раніше диктор читав новини з суфлера ‒ це одностороння комунікація. А зараз є всілякі платформи, які дозволяють медіа комунікувати з глядачами, читачами, слухачами.
‒ Де сьогодні шукати достовірну інформацію? Чи варто довіряти великим ЗМІ, блогерам?
Я дивлюся і не перевіряю, не сумніваюся в тому, що говорить ведучий? Це примітивний підхід до процесу сприймання інформації
‒ Залежно від того, що розуміти під довірою. Я дивлюся і не перевіряю, не сумніваюся в тому, що говорить ведучий? Це примітивний підхід до процесу сприймання інформації. Як мені здається, довіра будується не тільки на поглинанні інформації, але й на повторному огляді фактів, думок, оцінок, які дають різні медіа щодо однієї події. Тільки порівнявши все це, я можу зрозуміти, що відбувається, як це вплине на моє життя. Це дає мені можливість ухвалювати поінформовані рішення ‒ тобто обдумані, засновані на достатній кількості інформації.
‒ Тобто отримувати інформацію з одного джерела ‒ не дозволено в наш час?
‒ Як експерт я могла б сказати, що довіряти не потрібно нікому. Але як психолог я розумію, що такою порадою я підвищую в людей тривожність. Тому я не можу відповісти однозначно. Я б хотіла, щоб люди більше думали, коли вони читають улюблену газету або дивляться улюблений канал: чому вони це роблять, як це розширює або звужує їхній світогляд.
Фейк зазвичай змушує нас відчути дуже сильну емоцію і діяти під її впливом
Також потрібно чітко розділяти, коли ми говоримо про довіру до конкретних ЗМІ або блогерів і коли ми говоримо про фейки. Канали можуть бути чесними та об'єктивними, але по-різному подавати новини. Фейк ‒ це інше. Це коли мене усвідомлено й цілеспрямовано хочуть надурити. Фейк зазвичай змушує нас відчути дуже сильну емоцію і діяти під її впливом. Також, як правило, це невідоме джерело інформації. Якщо ви вперше бачите такий сайт, зупиніться і перевірте, не поспішайте реагувати. У фейках часто може бути відсотків 10 правдивої інформації, яка змушує нас повірити в новину. Але все інше там ‒ це дурниця, що не стосується реальності.
‒ Чи можна довіряти інформації в інтернеті?
‒ Інтернет ‒ це інструмент. Питання в умінні ним користуватися. Якщо я вмію знайти там достовірну та об'єктивну інформацію і в тому ж інтернеті її перевірити ‒ значить, я можу ухвалювати більш інформовані рішення.
Через психологічні бар'єри люди часто не чують один одного й отримують спотворену інформацію. Це не тому, що хтось бреше, просто так працює психіка. Ми так говоримо, що частина інформації втрачається, не все виходить донести, складно підібрати потрібні слова. У чому різниця між тим, коли люди спілкуються між собою і коли вони дивляться телевізор? У телевізора не можна перепитати, якщо щось не дочув. Диктори говорять швидко, багато... Якщо ж я сиджу за чашкою кави з другом, я можу уточнити, якщо щось незрозуміло. Коли ж ідеться про конфліктні речі, які емоційно сильно чіпляють, комунікація спотворюється ще більше. Тому я, як споживач, обиратиму той канал інформації, який підтверджуватиме мою вже наявну точку зору. І кожна людина може навчитися це відстежувати.
‒ На телеканалі «Первый крымский» на анексованому півострові виходить програма «Информационная война». В одному з випусків там, наприклад, розповідають про те, що кримчани «60 років ходили пустелею» в очікуванні повернення до Росії, і про те, що під час розпаду СРСР ми проміняли ковбасу на джинси. Що ви думаєте про такі аргументи?
Коли відбуваються якісь соціальні трансформації, наприклад, зміна режиму або перехід до іншої суспільно-економічної формації, люди намагаються знайти одну просту та зрозумілу причину
‒ Автори передачі намагаються задати певну пояснювальну рамку, яка потрібна для відповідної політики Російської Федерації, щоб у Криму мали готову відповідь на свої питання. Безумовно, коли відбуваються якісь соціальні трансформації, наприклад, зміна режиму або перехід до іншої суспільно-економічної формації, люди намагаються знайти одну просту та зрозумілу причину. Читати кілька газет і дивитися різні канали у людей часу немає ‒ вони займаються своїм життям. Але відповідь потрібна, особливо в такі важливі моменти.
Такі передачі якраз і дають відповідь.
‒ І на російських каналах, і на українських ми часто бачимо досить агресивну подачу інформації. Ведучі щось розповідають, нав'язують, переконують. Адже це теж впливає не неспокійний психологічний стан. Що робити?
‒ Я б сказала, що читати краще, ніж дивитися. Коли я читаю текст, моя психіка працює повільніше, я можу зупинитися, подумати. Відео вмикає емоційні реакції набагато швидше.
(Текст підготувала Катерина Коваленко)
