Від виступу Олексія Чирнія в залі Північно-Кавказького окружного військового суду, де 2015 року відбувався процес у справі Олега Сенцова та Олександра Кольченка, залишилася тільки поганої якості фотографія, знята на телефон. Він зайшов до кімнати в супроводі конвою, прикутий наручниками до одного з охоронців. «Слава Україні», ‒ крикнув йому Сенцов, але Чирній не відповів. Він був у чорній сорочці та штанях, саме такий, яким уявлявся за матеріалами справи, і такий, яким він виглядав на оперативному відеозаписі, таємно зробленим один зі свідків звинувачення, Олександром Пироговим. Тільки тепер він був поголений і без козацького чуба.
У суді Чирній сказав тільки, що підтверджує дані під час слідства свідчення та відмовляється відповідати на запитання, зіславшись на 51 статтю Конституції Росії. Коли зачитували його свідчення, де він називав Сенцова організатором терактів, пов'язаних із забороненим у Росії «Правим сектором», Чирній мовчав і дивився в підлогу. Потім так само мовчав, коли його виводили із зали.
Ще один свідок обвинувачення, Геннадій Афанасьєв, виступав у суді того ж дня. Він відмовився від своїх свідчень проти Сенцова та розповів про тортури, за допомогою яких у нього ці свідчення вибивали. За словами Афанасьєва, ввечері до нього в камеру прийшов слідчий ФСБ і став бити, примушуючи сказати, що адвокати Сенцова та Кольченка підмовили свідка відмовитися від показань. Під час чергового етапу Афанасьєв опинився з Чирнієм в одній камері, привітався з ним за руку.
Адвокат Ілля Новиков, який захищав Чирнія від початку, розповідав, що його теж катували, вибиваючи свідчення проти Сенцова. Коли Олексій уклав угоду зі слідством, він відмовився від незалежного адвоката. Чирній був затриманий співробітниками ФСБ найпершим зі четвірки фігурантів «справи Сенцова», але в його первинних свідченнях режисер не згадується. Тоді Чирній зізнався, що підпалював вікно офісу української «Партії регіонів», що після весни 2014 року перетворилася в Криму в «Единую Россию», а також двері «Російської громади Криму».
Вони боролися проти окупації так, як вважали за можливеСвітлана Сидоркіна
«Вони боролися проти окупації так, як вважали за можливе», ‒ говорила про підпали адвокат Кольченка Світлана Сидоркіна.
Згідно з матеріалами справи, Кольченко стояв у темряві «на стрьомі», а Чирній полив двері бензином, підпалив сірник, кинув його та побіг. Але сірник згас, Чирній повернувся, став підпалювати знову й загорівся сам. Збиваючи вогонь, побіг. Через кілька секунд вибігли два охоронці й загасили двері звичайними вогнегасниками.
Але Чирнію хотілося чогось більш серйозного та видовищного. У його кімнаті на стінах висіли карти завоювань Олександра Македонського, плани Хрестових походів і поганої якості картинки середньовічних лицарів. У кутку ‒ лицарські обладунки, в яких він щороку брав участь у фестивалі реконструкторів у Судакській фортеці.
Там він одягав шолом, брав у руки в панцерних рукавичках дворічний меч і боровся разом з усіма та проти всіх. Він рятував своїх друзів у бою. Після всього, що сталося, його добре пам'ятали учасники фестивалю. У лицарських обладунках він здавався сам собі кращим, мужнішим і потрібнішим для інших. Фестиваль закінчувався, він приводив до ладу погнуті та подряпані обладунки, чистив меч і ставив його в куток.
Під час обшуку один з оперативників запитав, чи є в Чирнія дозвіл на зберігання холодної зброї. Сам знайшов серед книг довідку від клубу про участь у фестивалі, приніс її мамі Чирнія і порадив зберігати під рукою. «Вона вам тепер часто буде потрібна», ‒ зауважив він.
У звичайному, зовсім не лицарському житті Чирній намагався влаштуватися працювати до краєзнавчого музею, приніс їм свої обладунки, але виявився не потрібним навіть із ними. Разом із Кольченком він допомагав археологам під час розкопок Неаполя Скіфського, просив залишитися там після сезону ‒ не залишили. Намагався вступити до аспірантури після закінчення історичного факультету, але безуспішно, став писати дисертацію самостійно.
«У нього мислення було якесь історичне, ‒ розповідає мама Олексія. ‒ Іноді він прокидався і говорив мені: «Хочеш, я розповім, як починався день жителя середньовічної Венеції?». І починав розповідати, як він прокидався, що бачив, що їв на сніданок, із ким говорив, куди йшов працювати».
Нарешті, він влаштувався екскурсійним гідом у печери біля Сімферополя. Але знову пропрацював сезон і далі його не залишили.
Перед лицарським фестивалем у будинку Чирнія, де вони жили разом із матір'ю, щодня хтось гостював. Він приймав усіх, він був у своєму світі ‒ лицарів, благородних і не дуже вчинків, мечів та обладунків, викуваних у кузні, суконь, зшитих вручну. Це було так природно, що в цьому хотілося залишитися і жити. У цьому світі він був своїм. У реальному світі у нього не було постійної роботи, його знання та науковий азарт виявилися нікому не потрібними.
Під час Євромайдану він опинився вдома один і, найімовірніше, їздив до Києва. «Приїхав сам не свій, скажений, кудись увесь час збирався тікати, щось робити. Думаю, це через вседозволеність того, що там творилося», ‒ розповідає його мати.
Чирній кілька разів приходив на зібрання молоді до сімферопольського арт-центру Галини Джикаєвої «Карман», де були організовані курси навчання першої медичної допомоги. Туди ж заходив Сенцов, але вони, судячи з усього, навіть не познайомилися один з одним. І той, і інший швидко зрозуміли, що участі в мітингах і курсів медичної допомоги для них мало: Сенцов став займатися організацією допомоги заблокованим військовим частинам, вивозити кинутих у Криму українських військових та їхніх родини на материк, а Чирній вирішив зробити щось більш у його очах героїчне. Він пішов до свого знайомого хіміка Олександра Пирогова й попросив його зробити бомбу. Що він буде підривати, Чирній не знав. Пирогов вислухав товариша та пішов доповідати в ФСБ.
Чирній до весни 2014 року був, якщо можна так сказати, «слов'янським націоналістом» із класичним набором зовнішніх ворогів, каже його мати. «Він навіть англійську мову не вчив через це», ‒ згадує вона.
Він і мене вважає зрадницею, я знаюГанна Чирній
Після мітингу 26 лютого 2014 року в будівлі Верховної Ради Криму, коли кілька тисяч кримськотатарських та українських активістів не дали схвалити так звані «сепаратистські рішення», Чирній повернувся додому окриленим. «Він говорив, що ми зрадники, він і мене вважає зрадницею, я знаю, ‒ зізнається його мама. ‒ Казав, що ми все можемо зрадити, а ось кримські татари не зрадять. Прийшов і попросив мене приготувати лагман».
Чирнію довелося вибирати, кому зберегти вірність: слов'янській ідентичності, тоді Майдан і всі наступні події в Україні ставали спробою умовного Заходу розколоти слов'янський світ, або українській, і тоді анексія Росії в Криму та її ж агресія на Донбасі так і виглядали ‒ як анексія та агресія. Чирній вибрав Україну і став боротися за неї в Криму так, як уявляло собі його «історичне мислення» ‒ граючись у лицаря.
Російські силовики затримали його вдома, де провели обшук. Уже потім з'явилося оперативне відео затримання вночі, біля схованки з вибухівкою, мабуть, постановочне. Сам Чирній був малоцікавий, але через нього вирішили вийти на Сенцова, пов'язаного з дуже активним тоді «Автомайданом».
Чирнія катували й виявилося, що лицар був паперовим: на відео «допиту» він говорить про Сенцова, теракти та «Правий сектор».
«А он, судьбу свою кляня,
Не тихой жизни жаждал.
И все просил: огня, огня.
Забыв, что он бумажный», ‒ цитує мама Чирнія Окуджаву.
«Він просто опинився не в той час, не в тому місці, ‒ додає вона. ‒ І це виявилося всім вигідно».
Зараз Чирній перебуває в колонії в Шахтах Ростовської області Росії. До нього на побачення їздив батько й більше ніхто. Замість першого листа до матері він надіслав кілька аркушів чистого паперу: йому нічого було їй сказати, він вважає її зрадницею. Зараз вони спілкуються, востаннє він просив прислати фото будинку та квітів у дворі. Його долею фактично продовжує цікавитися тільки Ілля Новиков. Чирнію залишилося три з половиною роки колонії, після цього він збирається повернутися до України.