(Продовження, попередня частина тут)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.
Від території перейдімо до демографії. Яка була загальна кількість населення в Кримському ханстві? Які національності жили тоді в Криму? Заодно згадаймо і про кримські міста. Ви згадали ханську столицю Бахчисарай і центр османських володінь у Криму, місто Кефе. А які ще міста існували тоді на півострові та наскільки великими вони були?
Столицею ханства, як добре відомо, з першої половини 16 століття був Бахчисарай – політичний і культурний центр держави
Почнімо з міст. Столицею ханства, як добре відомо, з першої половини 16 століття був Бахчисарай – політичний і культурний центр держави, населення якого в ханські часи становило десь приблизно 10-15 тисяч осіб.
Іншим адміністративним центром, скромнішим за розмірами, був Ак-Месджід, нинішній Сімферополь: там розташовувалася резиденція калга-султана, тобто першого ханського спадкоємця.
Економічною столицею ханства був Карасубазар, нинішній Білогірськ, який розташовувався на перетині торгових шляхів і тому грав роль дуже важливого пункту кримської торгівлі.
Євпаторія – єдиний кримський порт, який належав не османським султанам, а кримським ханам
Приблизно рівним йому за розмірами й економічним значенням було місто Гьозлев, теперішня Євпаторія – єдиний кримський порт, який належав не османським султанам, а кримським ханам. Султани відмовилися від нього з тієї причини, що бухта там була широка, але мілка, відкрита вітрам, для важких військових суден не годилася і тому з військової точки зору османів не зацікавила. Це ж, на жаль, не дозволило Гьозлеву стати і великими морськими воротами Кримського ханства, хоча дрібних торгових суденець влітку туди прибувало з Туреччини безліч.
Ну і, нарешті, Ескі-Кирим, він же Старий Крим, колишня ординська столиця півострова. В епоху розквіту Золотої Орди його порівнювали з Дамаском і Каїром, але потім він був зруйнований під час ординських усобиць, прийшов у запустіння і більше не відновлювався, тому що столиця країни перемістилася в Бахчисарай.
Решта міст Криму належали Османській імперії. Це було, звісно, перш за все Кефе – найбільше місто на всьому Чорному морі після Стамбула, за розміром як мінімум втричі більше за Бахчисарай. За ним слідували незначні за розміром, але дуже давні й свого часу дуже важливі портові міста, такі як Судак, Балаклава, Інкерман-Каламита і Керч.
Що ж стосується вашого запитання про кількість населення Кримського ханства, то про точну його цифру судити дуже важко, тому що централізованої статистики в державі не велося. І коли, наприклад, останній хан Шагін Герай у рамках своїх реформ намагався провести перший поголовний Всекримськмй перепис населення, то це викликало серед жителів Криму хвилю протесту й обурення, причому аргументи проти перепису висувалися релігійного характеру – що, мовляв, рахувати людей – це справа неблагочестива.
У ханстві, правда, існували досить об'ємні й детальні податкові та земельні реєстри, однак навіть якби вони збереглися до наших днів у всій повноті, то й вони не дали б потрібних відомостей, тому що величезна частина кримського населення хану податків не платила і, відповідно, в такій документації не враховувалася.
В останнє десятиліття існування Кримського ханства сучасники оцінювали його населення приблизно в 400 тисяч осіб
Тому залишається вірити на слово сучасникам, які в останнє десятиліття існування Кримського ханства оцінювали його населення приблизно в 400 тисяч осіб. Ця споконвічна цифра більш-менш узгоджується і з подальшими, вже краще документально оформленими, даними про еміграцію з Криму значної частини місцевих жителів після російської анексії 1783 року.
Що стосується національного складу жителів Криму, то він був досить строкатим. Почнімо з того, що і сам кримськотатарський народ вирізнявся великим розмаїттям етнографічних груп усередині – адже цей народ починав складатися як, перш за все, політична спільнота, яка лише потім злилася в етнічну. І до складу цієї політичної спільноти впродовж століть вливалися групи, які спочатку споріднення між собою не мали, і лише згодом виявилися об'єднані спільною мовою і спільною релігією – як, до речі, вже бувало на півострові й раніше, наприклад, у візантійські часи, коли дуже схожий процес асиміляції об'єднав у співтовариство, як його умовно називають, кримських греків, нащадків різних древніх народностей, об'єднаних у давні часи грецькою культурою і грецькою церквою, але аж ніяк не генетичною спорідненістю.
До складу кримськотатарського народу увійшли як нащадки цих стародавніх народностей, так і хвилі інших, пізніших переселенців
Так ось, до складу кримськотатарського народу увійшли як нащадки цих стародавніх народностей, які вчергове змінили свій культурний код – у цьому випадку, вже з еллінсько-православного на тюрко-мусульманський – так і хвилі інших, пізніших переселенців: у першу чергу, звісно, половців, тобто західних кипчаків доординського періоду, завдяки яким панівною мовою в Криму ста тюркська і які по суті, стали основним субстратом, на якому потім формувалася кримськотатарська народність. До складу тієї ж народності в 14 – першій половині 16 століття влилися і ще пізніші прибульці ординського часу, які теж були кипчаками, тільки східними, що відрізняються від західних культурою і фенотипом.
А ось, наприклад, найпізніша хвиля переселенців – ногайські біженці з прикаспійських степів 17 – початку 18 століття – цей процес інтеграції в кримськотатарський етнос завершити не встигла, кримськими татарами цих людей у самому Криму не вважали, і після російського завоювання Криму абсолютна більшість жителів цих ногайських орд компактно й організовано відкочувала подалі від зони російського впливу, у володіння Османської імперії.
Греки Кримського ханства були залишком того візантійського етнічного конгломерату, що зберіг свою колишню релігію і не влився до складу кримськотатарського народу
Перераховуючи інші народи Криму, першими згадаємо, звісно кримських греків – яких, як я щойно говорив, греками можна називати лише умовно, тому що в цю православну спільноту входили далекі нащадки різних стародавніх народів, у тому числі, до речі, й половців – чому для чималої частини цих «греків» рідною не була грецька, а тюркська (так звана урумська) мова. Греки Кримського ханства були залишком того колишнього візантійського етнічного конгломерату, який, на відміну від своїх сусідів і родичів, зберіг свою колишню релігію і тому не влився до складу кримськотатарського народу. У приморських містах Криму жили і, так би мовити, чистокровні греки, які прибували сюди безпосередньо з Греції та з її островів, але ці люди, на відміну від кримських греків, були не корінними жителями півострова, а такими ж іноземцями, як і всі інші заїжджі сюди султанські піддані – турки, грузини, албанці, молдавани та інші.
Іншою вельми помітною етнічною групою Криму були вірмени – вони оселилися в Криму частково у візантійський, а в більшості – в ординський період. На відміну від греків, це була громада, ізольована від інших народів. Вірмени не змішувалися з іншими національностями та жили відокремлено, тому в етнічному відношенні їхня спільнота була однорідною.
Лише в Криму на основі караїмської релігійної спільноти сформувався особливий тюркомовний народ
Не можна не згадати й кримських караїмів. Послідовники караїмської релігії у всьому світі – це багатонаціональна спільнота, в якій переважають євреї, і лише в Криму на основі цієї релігійної спільноти сформувався особливий тюркомовний народ, специфічні особливості мови і культури якого важко пояснити лише звичайним запозиченням з мови і культури їхнього кримськотатарського оточення. Серед вчених і краєзнавців давно точиться суперечка про тюркське чи єврейське походження кримських караїмів, і істина лежить, напевно, десь посередині: адже, з одного боку, спадщина хозар-іудеїв, які свого часу володіли та правили Кримом, навряд чи могла зникнути, не залишивши на півострові абсолютно жодного сліду, але правда й те, що кримські караїми в ханські часи мали міцні культурні зв'язки зі своїми семітськими одновірцями на Близькому Сході.
Продовжуючи тему представників юдейського культурного кола, згадаймо також про кримчаків – кримських євреїв, які, на відміну від караїмів, сповідували юдаїзм традиційного толку. Їхні невеликі громади жили в містах півострова, перш за все, в Карасубазарі. Євреї, треба сказати, мали досить давню історію існування в Криму, і артефакти з юдейською культовою символікою знаходили під час розкопок пізньоантичних грецьких міст півострова.
Далі можна згадати кримських циган, причому слід зазначити, що значна їхня частина була цілком успішно інтегрована в кримськотатарське суспільство, жила осіло, займалася ремеслами та відрізнялася від кримськотатарських сусідів лише походженням, але не способом життя.
Крім згаданих, у Криму жили й інші народності, але вони – за винятком хіба що турок, які населяли османські міста на кримському узбережжі – компактних груп тут не утворювали, давньої історії проживання на півострові не мали й тому становили, так би мовити, непостійний елемент на етнічній карті Криму.
Далі буде.
Текст уперше був опублікований Крим.Реалії у серпні 2018 року.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
