Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Уроки серпня


Грузинські біженці проходять повз російських військових у селі Ігоєті. Грузія, 16 серпня 2008 року

Спеціально для Крим.Реалії

Десять років тому сталося російське вторгнення в Грузію. Ми сьогодні виводимо наш 2014-й з 2008-го, але давайте будемо чесні. Скільки з нас декаду тому сприймали російсько-грузинську війну як предтечу російсько-української?

29,2% українців вважали агресором у тій війні Грузію. 24,7% ‒ Росію. Провину на обидві сторони покладали 19,6%. Це результати опитування Центру Разумкова, зробленого відразу після п'ятиденної війни. Ілюстративно, правда?

Ми любимо вигадувати самих себе заднім числом. Але давайте відверто ‒ десять років тому ми відрізнялися від нас нинішніх. У найкращому випадку ‒ «не все так однозначно». У найгіршому ‒ «самі винні». Як мінімум, три чверті країни.

Ми нарікаємо на короткозорість союзників. На їхню беззубість. На неготовність адекватно оцінювати ризики. Але десять років тому ми поводилися точно так само

Через рік з невеликим ‒ у січні 2010-го ‒ до другого туру українських президентських виборів вийдуть люди, в програмі яких «грузинського контексту» просто не було. І справа тут не тільки в постатях Тимошенко та Януковича. Зрештою, передвиборні штаби працювали від суспільного запиту. А в тій Україні запиту на оборону не існувало.

Заклики годувати армію сприймалися як алармізм. Заклики готуватися до оборони ‒ як панікерство. Контекст військово-морських навчань у Чорному морі залишався незмінним ‒ відбиття атаки «третьої держави» та боротьба з НЗФ. Під незаконними збройними формуваннями малися на увазі кримські татари. А Чорноморський флот Росії за легендою навчань був союзником.

Російсько-грузинська війна й правда була предтечею російсько-української. Тільки зовсім з іншим змістом.

Ми нарікаємо на короткозорість союзників. На їхню беззубість. На неготовність адекватно оцінювати ризики. Але десять років тому ми поводилися точно так само.

Ми скаржимося, що вторгнення в нашу країну не призвело до тотальної ізоляції агресора. Що світ продовжує торгувати з Москвою. Купувати її газ і продавати все інше. Але хіба ми самі готові були захищати грузинський суверенітет ціною українських прибутків?

Кожна річниця російсько-грузинської війни ‒ це для мене нагадування ще й про те, як змінився я сам

Ми засуджуємо моральний релятивізм. Вимагаючи не зрівнювати відповідальність агресора і жертви. Але де була наша принциповість у 2008-му?

І я теж не був винятком. Я ж теж належав до більшості. А тому кожна річниця російсько-грузинської війни ‒ це для мене нагадування ще й про те, як змінився я сам.

Ми звинувачуємо інших у тому, в чому десять років тому можна було дорікнути нам самим. Хочете зрозуміти логіку європейських обивателів ‒ згадайте себе.

Втім, у тієї війни є ще один урок. Грузія не була частиною «русского міра» ‒ в тому вигляді, в якому заведено говорити про Україну. Своя мова. Своя церква. Своя власна історія, культура й традиції. Дистанція між грузинами і росіянами куди наочніша ‒ і залишає куди менше простору для розмов про «одіннарод». Втім, від вторгнення все це захистити не змогло.

Тому що і мова, і церква, й ідентичність ‒ це важливі умови, але недостатні. Вони можуть ускладнити завдання агресору, але не зупинити його. Тому що імперія міряє свої апетити не культурними відмінностями, а потенційними витратами.

А тому зупинити чужу армію може лише власна. А ось від ідентичності цієї армії залежить те, чи буде вона готова відкривати вогонь.

Доведено Кримом.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG