Доступність посилання

ТОП новини

Жити думками про Крим


Виконання кримськотатарського танцю на урочистій шкільній лінійці. Селище Новоолексіївка Херсонської області 1 вересня 2015 року

(Закінчення, попередня частина тут, початок тут)

Півстоліття тому в Херсонській області почала складатися громада кримських татар. Сталося це після схвалення Указу вищого органу радянської влади, що так і не вирішив головне питання кримськотатарської проблеми – повернення корінного народу на його історичну батьківщину.

Зібіде Конфетчієва народилася в місцях депортації в Ташкенті в рік смерті Сталіна. Через три роки, в квітні 1956-го, з кримських татар було знято режим спецпоселень. Батько Зібіде Халіл Конфетчієв був родом із Балаклави. Під час Другої світової війни він воював у партизанському загоні. Це не тільки не вберегло його від депортації, але навіть відновити свої партизанські документи він зміг лише 1964 року, коли нарешті приїхав до Криму. Свою військову пенсію Халіл Конфетчієв оформив і отримав лише за два роки до смерті...

У вересні 1968 року вони приїхали в селище Леніно. Знайшли житло, зробили договір купівлі, а потім прийшов міліціонер і договір анулював

Зібіде закінчила школу, почала працювати, а після Указу «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» від 5 вересня 1967 року її батьки зібралися до Криму. У вересні 1968 року вони приїхали в селище Леніно. Знайшли житло, зробили договір купівлі, а потім прийшов міліціонер і договір анулював.

Мама Зібіде було родом із Карасубазара, що після депортації перейменували в Білогірськ. Сюди вона приїхала подивитися на свій будинок, звідки маленькою дівчинкою була насильно виселена... Як згадує Зідібе ханум, нові господарі зустріли їх недружелюбно: «Обличчя їхні одразу змінилися, коли ми сказали, що це наш будинок. Але там же залишилося все, аж до подушки. Те, що люди роками, століттями наживали. Мамі одразу стало погано з серцем».

Ереджеп не раз розповідав їй страшну історію про те, як у тутешніх місцях 1945 року затопили баржу з кримськими татарами

Так їх вигнали з Криму вже вдруге, і вони приїхали в Новоолексіївку Херсонської області. Але і тут у них нічого не вийшло. Нарешті, їм вдалося купити будиночок на Арабатській Стрілці. «Мама була дуже рада», – згадує Зібіде ханум. – Вона говорила: «Арабатська Стрілка – кримська земля».

Мама Зібіде знала про Арабатську стрілку не з чуток. Її брат Ереджеп не раз розповідав їй страшну історію про те, як у тутешніх місцях 1945 року затопили баржу з кримськими татарами, яких не встигли виселити 1944 року: «Баржа ходила до тих пір, поки всіх не втопили. Це російська людина казала».

У цих краях Зібіде ханум і її чоловік Сервер аг'а прожили довгі роки. Тут вона поховала маму, всіх родичів. Тут у квітні 2014 року вона проводила на війну сина Ісмаїла.

Зібіде Конфетчієва (л) і Сервер Едемов із автором
Зібіде Конфетчієва (л) і Сервер Едемов із автором

«Я пішов захищати Батьківщину», – сказав він одного разу зранку батькам і пішов – воювати за Україну.

Кілька місяців було навчання у Дніпропетровській області, його зарахували у батальйон «Донбас». Останню розмову з сином Зібіде ханум запам'ятала до деталей. Це трапилося 17 липня 2014 року – у день, коли був збитий «Боїнг». Син розповів, що у нього все добре, що переводять їх у інше місце і просив поки не дзвонити – подзвонить сам...

Ісмаїл Едемов
Ісмаїл Едемов

Вони як і раніше чекають сина Ісмаїла Едемова – свого «Аскера», того, хто пішов воювати за Батьківщину...

Зібіде ханум розповідає, що наступного дня, 18 липня, вони потрапили в засідку в районі Попасної. Уже коли батьки почали пошуки, вони дізналися, що в Ісмаїла було осколкове поранення живота, опік ніг, наскрізне поранення плеча і контузія... Бігти він не міг, його повинні були винести з поля бою ті, хто був поруч. Але з якихось причин не зробили цього... Більше «Аскера» ніхто не бачив, і жодних звісток про його долю досі немає...

Зібіде ханум і Сервер аг'а показують мені фотографії сина, пригощають. Вони намагаються триматися, з цим горем невідомості вони живуть уже багато-багато днів і ночей. Але хіба можуть обдурити ці вицвілі від сліз очі? Вони як і раніше чекають сина Ісмаїла Едемова – свого «Аскера», того, хто пішов воювати за Батьківщину...

Батьки Гульнари Роза і Решат 1960 року одружилися в Узбекистані. Мама була вчителем, батько працював геофізиком. Їх метою було повернутися на батьківщину – до Криму. Гульнарі було шість років, коли буквально наступного дня після Указу 5 вересня 1967 роки батьки стали збиратися на батьківщину.

Батьки жили однією мрією – повернутися на батьківщину
Гульнара Бекірова

«Батьки жили однією мрією – повернутися на батьківщину. Приїхали – на площі Треньова в Сімферополі багато-багато кримських татар. Батьки зривали оголошення, намагалися влаштуватися на роботу. Нічого не вдалося. На тата дивилися – одразу відмовляли. Маму брали на роботу – учителі в Криму потрібні були всюди, але коли відкривали паспорт – дізнавалися, що вона кримська татарка – і тут же відмовляли. Повертатися до Узбекистану вони не збиралися, і так ми зупинилися в Новоолексіївці».

Вісімнадцять років тому до будинку Едема і Гульнари Бекірової прийшла біда. Едема, ще зовсім молоду людину, раптово паралізувало. Страшні болі, лікарні, численні операції.

Весілля Едема та Гульнари
Весілля Едема та Гульнари

Почалася самовіддана боротьба всієї родини за його життя – не тільки дружини, але і дочок... Гульнарі довелося кинути роботу. Сьогодні вона – заступник голови Генічеської районної державної адміністрації.

Гульнара Бекірова (п) вітає односельчан зі святом Наврез-байрам. Новоолексіївка, 19 березня 2016 року
Гульнара Бекірова (п) вітає односельчан зі святом Наврез-байрам. Новоолексіївка, 19 березня 2016 року

А ще ріднить Едема і Гульнару те, що до Криму вони намагалися повернутися вже у 1960-х...

10 липня 1968 року Едем разом із батьками приїхав до Криму – по так званому організованого набору робочої сили, як говорили у народі – по вербуванню. Їх поселили у стандартний переселенський будинок. Сім'я складалася з п'яти чоловік. Вони потрапили у село Маяк Джанкойського району. Тут нове життя разом із ними починали ще шість кримськотатарських сімей.

Едема направили в Херсонську область – шансів отримати направлення на роботу в Криму для кримських татар не було

Едем аг'а згадує: «Коли ми там оселилися, місцеві жителі дивилися на нас, як на мавп, як на первісних людей. Настрій був різко проти кримських татар. Ми, діти, цього не розуміли... Дорослим довелося складно. А нам «діставалися» стусани, запотильники, билися, звісно».

Після закінчення восьмирічної школи Едем вступив у Сімферополі у совхозтехнікум, отримав спеціальність агронома. Його направили в Херсонську область – шансів отримати направлення на роботу в Криму для кримських татар не було. Три роки він відпрацював, а незабаром після цього одружився на Гульнарі.

Едем і Гульнара Бекірови
Едем і Гульнара Бекірови

Подолавши безліч випробувань, труднощів, перемігши тяжку хворобу, вони як і раніше живуть думками про Крим.

«Що для нас Крим? – розмірковує Едем аг'а. – Крим – це наша батьківщина. Мої батьки, наші предки там поховані. Крим – це все. Краще Криму може бути тільки Крим».

XS
SM
MD
LG