Доступність посилання

ТОП новини

Депортація та повернення кримських татар: лікнеп


Депортація кримських татар та їх повернення на батьківщину ‒ нерозривно пов'язані теми, але з протилежною долею. Депортація, з одного боку, в усіх на слуху, але з іншого ‒ навколо неї нагромаджені гори брехні та стереотипів. Про повернення ж, навпаки, говорять занадто мало. Щоб розповісти правду та зруйнувати міфи про життя кримських татар з 1941 до 1991 року Крим.Реалії підготували ексклюзивний цикл матеріалів «Депортація та повернення кримських татар: лікнеп».

Головною причиною депортації кримських татар радянські пропагандисти та їхні сучасні послідовники називають нібито масове співробітництво цього народу з німецькими окупантами під час війни. Що ж насправді відбувалося на півострові з 1941 до 1944 року?

Тема колабораціонізму довгий час належала до табуйованих сюжетів радянської історіографії. Колабораціонізм у роки Другої світової війни був явищем прозповсюдженим і мав місце в кожній окупованій країні. Щоб зрозуміти суть цього явища в кожному конкретному випадку, необхідно з'ясувати політичні, військові обставини, історичні реалії, спробувати зрозуміти психологічні причини, з якими зіткнулося населення, вимушене контактувати з ворогом.

Звинувачення «багатьох кримських татар» у зраді Батьківщини, дезертирстві з частин Червоної Армії, переході на бік супротивника, формуванні «добровольчих татарських військових частин», «звірячих розправах з радянськими партизанами», створенні «татарських національних комітетів» тощо було сформульоване в постанові ДКО №5859сс від 11 травня 1944 року, на підставі якого кримські татари були виселені з Криму.

Протести щодо факту депортації та несправедливих огульних звинувачень звучали в найперших листах кримських татар ‒ колишніх фронтовиків ‒ до партійно-урядових органів

Протести щодо факту депортації та несправедливих огульних звинувачень звучали в найперших листах кримських татар ‒ колишніх фронтовиків ‒ до партійно-урядових органів. Після ХХ з'їзду КПРС та скасування режиму спецпоселень такі листи, а також колективні петиції до вищих інстанцій набули масового характеру. В одному з таких листів І. Меметов з Янгіюля резонно зауважував у зв'язку з книгами А. Первенцева та І. Козлова: «Автори цих книг наклепницьки виступають проти цілого народу ‒ кримських татар, без сорому називають десятки тисяч учасників Вітчизняної війни та партизан, кримських татар, зрадниками Батьківщини. У цих книгах не згадується жодне прізвище членів і керівників підпільних груп і бійців, командирів партизанських загонів ‒ кримських татар, тоді як багато хто з цих товаришів мають посвідчення про їхню участь у підпільній та партизанській діяльності з підписом самого тов. Козлова, виконувача після звільнення Криму обов'язків заступника голови Комісії в справах підпільних організацій Криму».

Багато й тих авторів, які й сьогодні намагаються використовувати сталінські документи без належної критики

Звичайно, багато й тих авторів, які й сьогодні намагаються використовувати сталінські документи без належної критики. Наприклад, у статті анонімного автора «За що Сталін виселяв народи», загальний пафос якої спрямований на доведення думки, що Сталіну було за що виселяти кримських татар, чеченців та інгушів, представників інших виселених народів, читаємо: «Після початку Великої Вітчизняної війни багато кримських татар були покликані в Червону Армію. Однак служба їхня виявилася недовгою. Процитуємо доповідну записку заст. наркома безпеки СРСР Б. З. Кобулова та заст. наркома внутрішніх справ СРСР І.А. Сєрова на ім'я Л.П. Берії, датовану 22 квітня 1944 року: «Усі мобілізовані в Червону Армію складали 90 тисяч осіб., зокрема 20 тисяч кримських татар... 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії під час відступу її з Криму...».

Автора статті не бентежить дивне формулювання: «20 тисяч мобілізованих ‒ 20 тисяч дезертирували». У нього немає й думки запитати себе, як воювала 51-й армія в 1941 році, які вона при цьому мала втрати та як так сталося, що радянські воєначальники здали Кримський півострів на кілька років окупації, зваливши згодом всю провину на «народи-зрадники». Нагадаємо, що крім кримських татар за звинуваченням у пособництві ворогові були депортовані греки, вірмени та болгари. Не говорить автор і того, що в записці Б. Кобулова та І. Сєрова є вказівка на відсутність точної інформації про кількість татарського населення в Криму ‒ виконавці каральної акції лише приблизно уявляли порядок цифр кримськотатарського населення, що підлягає депортації.

Дивує не тільки некритичний підхід деяких авторів до відомостей, що містяться в документах, але й та легкість, з якою сучасні автори «роздають» оцінки людям, які потрапили в по-справжньому екстраординарні, екстремальні умови війни. Я хочу частково заповнити цю прогалину, надавши читачеві не безликий образ «солдата 51-ї армії», а історію цілком конкретної людини, мого власного діда, вчителя та історика Абдурамана Барієва (1899-1970), в архіві якого зберігся великий рукопис «Спогади про воєнні роки». Це мемуари «пересічної» людини на війні, простого писаря, бійця 476-го полку 51-ї армії.

У всьому батальйоні придатних до роботи було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів з батальйону стояли перед німцями з лопатою та киркою. Спротив був марним
Абдураман Барієв

Ось як описує він події першого етапу боротьби за Крим (24 вересня ‒ 16 листопада 1941 року): «У всьому батальйоні придатних до роботи було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів з батальйону стояли перед німцями з лопатою та киркою. Міномети й кулемети були поламані та непридатні... Спротив був марним».

Це епізоди з життя реальної, а не вигаданої людини, тієї самої, яка в статистиці НКВС значиться серед «20000 дезертирів кримських татар 51-ї армії». Його війні куди більше підходять епітети «справжня» та «реальна», ніж «героїчна» або «переможна». Прочитавши ці нехитрі рядки («ненавмисні свідчення», як назвав подібні документи особистого походження один історик), вже не хочеться давати прості відповіді й виносити суворі вироки людям, які опинилися між молотом та ковадлом, між іноземним ворогом та власною злочинною владою.

Деякі автори, які культивують міф про особливу провину кримських татар у війні 1939-1945 рр., чомусь не звертають уваги на те, що депортація кримських татар була аж ніяк не поодиноким фактом. Репресії, що розпочалися з 1920-х років і були спрямовані на різні групи населення, в період війни набули безпрецедентно масового характеру ‒ тепер уже проти цілих народів. Систематичний характер репресій дає підстави говорити, що постійний пошук «ворогів», «антирадянщиків» був однією з фундаментальних характеристик радянського режиму. Кримські татари були не першими й не останніми, кого Сталін запідозрив у ненадійності, так що повторювати розхожий радянський міф про поголівну зраду кримських татар ‒ значить виправдовувати не тільки очевидно злочинний акт депортації, але й усю репресивну політику Сталіна. Режим шукав винних ‒ і він їх знаходив.

Непрямим підтвердженням цієї думки є те, що на території Криму в період окупації існували не тільки горезвісні татарські мусульманські комітети, а й створена німецьким командуванням «Партія істинно-російських людей» (створена в 1942 році), філії «Національно-трудового Союзу нового покоління» (створена в 1943 році), «Український національний комітет» (створений у 1943 році). Проте для одних народів наявність антирадянськи та профашистськи налаштованих організацій (ще треба досліджувати, які були реальні цілі й завдання цих організацій) стало вироком, а для інших ‒ ні. Досить погортати підшивки газети «Голос Крыма», що виходила в період окупації Криму, щоб оцінити етнічний склад авторів і редакції та зрозуміти, що окупаційна влада знаходила підтримку в різних етнічних груп півострова.

Багато підготовчих документів до депортації, як і раніше, засекречені (або знищені)

Причини депортації кримських татар, очевидно, були набагато глибшими та ґрунтовнішими, ніж намагаються показати деякі автори. Колабораціонізм частини татарського населення був одним із чинників або приводів, що дозволили Сталіну здійснити очищення Криму від корінного населення та інших «ненадійних» етносів. Здається, комплексне історичне дослідження цієї проблеми проллє світло на досі невідомі деталі цих трагічних подій. На жаль, багато підготовчих документів до депортації, як і раніше, засекречені (або знищені) ‒ зокрема, велика частина документів ДКО і багато разів згадувана в записках Берії «Особлива тека щодо Криму», де, мабуть, концентрувалася інформація, пов'язана з Кримом.

Що ж стосується теми «покараних народів», вичерпною видається позиція автора одного з новітніх досліджень з історії примусових міграцій у СРСР Павла Поляна: «Несправедливість... ‒ у самому прецеденті «покарання народів», підміняючи судові розгляди проти конкретних осіб. Незалежно від будь-якої статистики приписування колективної провини й застосування колективного покарання за ознакою етнічної приналежності є серйозним злочином проти людяності, нарівні зі взяттям та розстрілом заручників».

Для довідки: кримські татари ‒ герої війни.

Двічі Герой Радянського Союзу ‒ Амет-Хан Султан, Герої Радянського Союзу: Узеїр Абдураманов, Сеїтнафе Сеїтвелієв, Абдраїм Решидов, Абдуль Тейфук, Фетіслям Абілов, прирівняні до них кавалери Ордена Слави трьох ступенів ‒ п'ять осіб, Герой Польщі ‒ Умер Акмолла Адаманов.

Далі буде.

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

  • 16x9 Image

    Сергій Громенко

    Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

XS
SM
MD
LG