За столом союзника, при дворі ворога. Кримські Гераї на службі Москви. Частина 2

Розпад Золотої Орди в 1460-80-х рр. на деякий час зробив Крим і Кремль союзниками у протистоянні з великими ханами, які мріяли про відродження колишньої могутності. Тоді ж вперше кримські Гераї опинилися на службі в Московському князівстві. Але й після перетворення приятелів на смертельних ворогів у 1520-х рр. родичі кримських ханів перебували при дворі російських царів. Чого ж шукали в Московії вихідці з півострова та чи виправдалися їхні очікування?

Продовження. Попередній матеріал тут.

Перший кримчанин у Москві

Після смерті першого кримського хана Хаджи Герая у 1466 році півострів більше ніж на десятиліття занурився в смуту. На спадщину покійного правителя претендували не тільки його сини, а й ставленики ханів Великої Орди. Головними суперниками виступали Нур-Девлет та Менглі Герай, їхня боротьба за престол надзвичайно цікава, але лежить поза нашою темою. Важливо інше ‒ взаємно виснаживши свої сили, вони не змогли запобігти приходу до влади Джанібека, одного з молодших синів ординського хана Саїда-Ахмата II. Влітку 1476 року він увірвався на півострів і скинув Менглі, а пізніше й сам зайняв кримський престол. Однак його правління тривало недовго, і вже на початку осені 1477 року колишній хан повернув собі владу, а Джанібек змушений був тікати.

Цікаво, що ще бувши ординським царевичем, Джанібек збирався на службу до московського князя Івана ІІІ, і в листопаді 1474 року Менглі Герай просив князя про те саме ‒ це врятувало б його від потенційного конкурента. Однак, хоча Іван позитивно поставився до наміру Джанібека, до переїзду того в Москву не дійшло, а Менглі князь відповів, що не прийняв царевича навмисне. Навесні наступного, 1475 року Іван «послав до Орди про нього попитати», але безрезультатно. Втім, перед Джанібеком тоді вже маячив кримський престол, так що їхати на московську службу йому було невигідно. Восени 1477 року цей недовговічний хан знову про всяк випадок попросив «опочива» у Москви, але у відповідь посольство зі згодою князя до Криму доїхати не встигло.

Так що після втечі з півострова Джанібек більше ніж рік провів у мандрах, поки нарешті в 1479 році Іван ІІІ своєю грамотою «взяв... і надалі єсми хотів його у себе держати для справи». Колишній кримський хан у 1480 році прибув до Москви, але там сліди його губляться ‒ навряд чи він зміг у чомусь помітно досягти успіху. Так завершилася історія першого кримчанина на службі Москви.

З кримських ханів ‒ у касимівські

Наступний епізод пов'язаний вже безпосередньо з Гераями, а саме ‒ з Нур-Девлетом, сином засновника династії, та його нащадками. Він та його брат Айдер до весни 1478 року остаточно програли боротьбу за батьківський престол Менглі Гераю і визнали за краще покинути Крим. Обидва спершу подалися до Литви до великого князя Казимира, а той поселив їх у Києві. Але вже наступного року Айдер і Нур-Девлет переїхали до Москви, а разом з ними ‒ і три сини останнього: Бір-Девлет, Сатилган та Джанай.

Князь Іван ІІІ пояснював переїзд братів ініціативою самого Менглі, оскільки два його конкуренти у володіннях литовського государя могли становити небезпеку. Іван підкреслював, що погоджується на це тільки заради дружби з ханом, а самому йому «користі з них мало», одна лише «знемога своїй землі та своїм людям». Як би там не було, «під наглядом» московського князя Нур-Девлет та Айдер були причиною головного болю для кримського хана й навіть отримали значну свободу. Так, у травні 1482 року люди Нур-Девлета з російськими послами поїхали до Криму, у березні 1483 року дружина та син Айдера перебралися з півострова до Москви, дійшло до того, що наприкінці 1483-го ‒ на початку 1484 року сам Нур-Девлет почав збиратися до Криму, та князь «спинив його».

Доля Айдера була незавидною, але не сумною. Возз'єднавшися з сім'єю, він жив як приватна особа, проте незабаром поповзли чутки про його можливий переїзд назад до Литви. Аби не спокушати долю, Іван заслав Айдера до Вологди, де той прожив кілька років і помер у 1487 році.

Нур-Девлет навпаки, зробив на Русі кар'єру. Ще у 1480 році разом із російським воєводою Іваном Ноздреватим він ходив на ординську столицю Сарай ‒ саме під час знаменитого стояння на Угрі. У 1485 році він вчинив наїзд на Орду, мабуть, успішний, тому що аналогічні кампанії він організувував і у 1486-му, й у 1487-му, й у 1490 роках. В одному з походів ледь не була розорена головна ординська ставка. У 1486 році спорожнів престол Касимівського ханства, і Нур-Девлет став його правителем.

Дізнавшись про це, ординський царевич Муртоза наступного року прислав на Русь два листи: один князю Івану ІІІ, другий ‒ Нур-Девлету. У своїх посланнях він пропонував об'єднати зусилля та скинути Менглі Герая з ханства, але московський правитель передав обидва листи до Криму. Менглі засумнівався ‒ чи не правильніше буде, питав він князя в 1489 році, перевезти брата на півострів, де той буде на очах у хана, і де його не зможуть використовувати ворожі сили? Заради цього Менглі був готовий примиритися з колишнім суперником. Іван резонно заперечував, що співправління у ханів невідоме: «на одному юрті два господаря чи бували», ‒ а де й бували, хіба це добре закінчувалося? Навіть якщо Нур-Девлет принесе присягу не боротися з братом за престол, у нього все одно можуть знайтися прихильники, які раніше воювали за нього проти Менглі і чиї рани ще не загоїлися: «Як відати, чи у всіх людей одна думка, чи тебе хочуть на твоєму господарстві, чи які захочуть брата твого Нур-Девлета царя на тому юрті?».

Тож переїзд не відбувся, а незабаром Нур-Девлет серйозно захворів і навіть змушений був у 1491 році передати касимівський престол своєму середньому синові Сатилгану. Чому не старшому? Тому що ще в 1480 році Бір-Девлета з невідомої причини зарізав власний слуга.

Останню дюжину років важко хворий Нур-Девлет, який тричі був кримським ханом і однин раз ‒ касимівським, жив у Касимові, відійшовши і від політичних, і від військових справ. Втім, зв'язки з Кримом він не втрачав ‒ у 1498 році до нього прибув посол від Менглі з поклоном і подарунками. Помер Нур-Девлет там же в 1503 році, а 16 травня наступного року Сатилган просив Івана ІІІ дозволити перевезти кістки батька на батьківщину ‒ про що клопотав Менглі Герай. Через деякий час дружина Нур-Девлета з труною прибула до Криму. Останки другого в списку кримських ханів були поховані в дюрбе його батька Хаджи Герая, вони є там досі.

Підйом і занепад касимівських Гераїв

Військова кар'єра Сатилгана почалася в 1490 році, коли разом із батьком він у квітні брав участь у поході проти Муртози. Однак перша ж спроба через кілька місяців самостійно керувати військом закінчилася невдало ‒ частина його бійців потрапила в ординський полон. Втім, вже у жовтні того ж року Сатилган реабілітувався, сам захопивши в Орді, скільки міг, «улусів і голів».

Рік 1491-й виявився надзвичайно важливим і для Кримського ханства, і для Гераїв у Касимові. Влітку, обдуривши на переговорах довіру Менглі Герая, на півострів увірвалися ординські загони хана Сеїд-Ахмеда ІІ. Зруйнувавши Крим, військо Орди відійшло до нижньої течії Дніпра, де стало готуватися до повторного удару. І тоді Менглі звернувся по допомогу до московського князя та османського султана ‒ і отримав її. Дві тисячі яничар прибули в Кефе (Феодосію) і, з'єднавшись із власне кримською армією, вийшли до Перекопу, «закриваючи» вхід на півострів. У цей же час Касимівське військо Сатилгана та російські загони братів Рєпня-Оболенських 3 червня рушили на з'єднання до Бєлгорода, звідки вдарили в тил Орді. Дорогою до них приєдналося казанське військо Мухаммед-Еміна, а на чолі об'єднаних сил став саме Сатилган. І хоча вирішальної перемоги досягти тоді не вдалося, і міжнародний антиординський похід звівся до традиційної малої степової війни, загроза від Криму була відведена ‒ і навіть більше, відведена назавжди. Напад на півострів 1491 року був останнім для Орди, а самій їй залишалося жити лише дюжину років.

Помітно, що після успіху 1491 року з російських літописів на кілька років зникають відомості про походи Сатилгана ‒ ймовірно, в них не було прямої необхідності. У травні 1495-го та квітні 1498 року Іван ІІІ обіцяє Менглі Гераю допомогу касимівських військ, але, мабуть, справа так і обмежується словами.

Однак на самому початку нового, 16 століття Сатилган «через молодість та дурість» скоїв якесь порушення, в результаті чого опинився під вартою в Москві. Менглі двічі, у липні 1501-го та листопаді 1502 року просив Івана відпустити племінника, але не дуже наполегливо. І лише влітку 1503 року, після смерті Нур-Девлета, Сатилган був «амністований» і повернувся на престол Касимова.

Влітку 1505 року в Казані стався антиросійський бунт, і відносини двох держав різко ускладнилися. Для захисту кордонів Іван ІІІ відрядив до Мурома війська Сатилгана та його брата Джаная із загоном воєводи Василя Холмського, але казанці напали не на них, а на Нижній Новгород. У квітні 1506 року новий московський правитель Василь ІІІ відрядив велику рать, до складу якої входила кіннота Джаная, на Казань, але його сили зазнали там нищівної поразки. Після цього Сатилган, Джанай і Холмський влітку знову прикривали Муром ‒ і це остання згадка про другого касимівського Герая в документах. Уже в жовтні того ж 1506 року Джанай одноосібно очолював війська, які збиралися під Муромом, так що можна припустити, що Сатилган вже помер.

Отже, з кінця 1506 року на касимівському троні сидів останній син Нур-Девлета ‒ Джанай. У 1507 році він знову ніс службу в Муромі, наступного ‒ поблизу Торопця брав участь у війні з литовцями. Правив він після цього недовго й у другій половині 1512 року помер. Дітей у Сатилгана та Джаная не було (принаймні ‒ законних і відомих нам), так що разом з ними згасла й династія касимівських Гераїв. Одного разу згадується в джерелах їхня сестра ‒ єдина дочка Нур-Девлета, до якої в 1508 році безуспішно сватався якийсь ногайский мурза.

Кримські Гераї вперше служили Москві з 1479-го до 1512 року й залишили в Касимові після себе таку пам'ять, що й через п'ять років кримський хан Мехмед Герай говорив російському послу, що «від давнини той юрт наш»!

Далі буде.