У Севастополі 20 вересня відкрили символічний камінь на місці майбутнього монумента в пам'ять про закінчення Громадянської війни в Росії, що тривала з 1917 до 1922 року. За словами міністра культури Росії Володимира Мединського, пам'ятник з'явиться вже в листопаді 2020 року, а над його концепцією працюють експерти Російського військово-історичного товариства.
У 2017 році в Севастополі місцеві активісти проводили акції проти установки пам'ятника примирення, зокрема з гаслом «Ні десовєтизації Севастополя!». Тоді проєкт набережної на вулиці Катерній оцінювали в 4 мільярди рублів (близько 1,6 мільярда гривень), самого пам'ятника ‒ у 190 мільйонів рублів (близько 80 мільйонів гривень) за кошти Російського військово-історичного товариства.
Тимчасовий виконувач обов'язків російського губернатора Севастополя Михайло Развожаєв так пояснив важливість встановлення пам'ятника примирення під час закладання каменя:
«В останні два тижні дуже багато розмовляв з севастопольцями, з різними людьми з приводу тієї події, свідками якої ми сьогодні є. Звичайно, є різні оцінки, різні думки, але я хочу подякувати кожному, хто сьогодні почув, зрозумів, обрав єднання, мир і розвиток і улюбленого міста-героя, і всієї нашої країни. Очевидна одна істина, що той, хто погано вчить історію, приречений повторювати її помилки. Тому цей камінь, пам'ятник, який виникне через рік... Для цього ми докладемо всіх зусиль, і виникне не просто пам'ятник, а новий громадський простір без парканів, без будов, куди можна буде прийти, провести час і подумати як раз про історію».
Журналіст із Севастополя Андрій Васильєв вважає, що Развожаєв у цій ініціативі спирається зовсім не на думку севастопольців.
‒ Т.в.о. губернатора якщо з кимось і радився, то швидше за все зі всесильним духом російського президента, намагаючись вгадати його бажання. Ми чудово бачимо, що Володимир Путін розглядає себе як правителя Росії, при якому закінчилася Громадянська війна. Він постійно робить якісь символічні жести в цьому напрямку, як перепоховання праху філософа-білоемігранта Івана Ільїна, об'єднання Московської патріархії з Російською православною церквою за кордоном, яка була створена білоемігрантами у 20-х роках минулого століття. Ідея створення пам'ятного знака та Парку Виходу в Севастополі укладається у світогляд першої особи російської держави і, відповідно, політичної еліти навколо нього. А більшість жителів зараз дуже далекі від дискусій, пов'язаних з історією, оскільки займаються в першу чергу виживанням.
Ідея створення пам'ятного знака та Парку Виходу в Севастополі укладається у світогляд першої особи російської державиАндрій Васильєв
На думку Андрія Васильєва, остаточне вирішення питання навколо пам'ятника примирення зумовлене тим, що в Севастополі змінилися взаємини між представниками місцевих адміністративних кланів.
‒ Упродовж кількох років ішла інспірована політичним конфліктом дискусія між умовними «червоними» та умовними «білими». Олексій Чалий (місцевий бізнесмен і політик ‒ КР) завжди виступав прихильником таких змін, як повернення царського герба міста, будівництво пам'ятника виходу. Головним його опонентом був губернатор Дмитро Овсянников, і він ставав на бік умовних «червоних», щоб розіграти цю карту в політичному протистоянні. Він підтримував групу севастопольців, яка виступала на необільшовицьких позиціях. Новий т.в.о. губернатора Михайло Развожаєв не конфліктує з Чалим, у Севастополі немає конфлікту між гілками влади. Тому мені здається, що групі, яка користувалася прихильністю Овсянникова, просто не будуть давати слово, якщо рішення ухвалюється на самих верхах.
Проте Андрій Васильєв сумнівається, що проєкт буде реалізований вже через рік.
‒ З огляду на те, що у нас муніципальні дороги довжиною в кілька сотень метрів ремонтують по пів року, а іноді й рік, то, звичайно, дуже складно говорити, наскільки такий масштабний меморіальний проєкт можна втілити за такий короткий період часу. Швидше за все, це буде щось не таке масштабне, як нам сьогодні це описують. Можливо, все обмежиться заставним каменем, навколо якого в листопаді 2020 року будуть відбуватися урочисті чи не дуже урочисті заходи... Якщо й будуть акції протесту, то брати участь у них будуть професійні політичні активісти та партійні функціонери.
При цьому учасники відкриття закладного каменя в Севастополі на честь подій майже столітньої давності постаралися прив'язати це до сьогоднішнього дня, як, наприклад, російський міністр культури Володимир Мединський:
«Я думаю, що цей пам'ятник дуже актуальний, він не тільки про те, що було сто років тому, він і про те, що може бути сьогодні й завтра. Саме про це попереджають і волають наші прадіди з могил і з небес, щоб ніколи ми не повторили їх помилок».
Російський історик Борис Соколов нагадує, що ідея примирення з'явилася ще під час самої Громадянської війни.
‒ На початку радянсько-польської війни було звернення генерала Брусилова та інших генералів, які служили радянській владі, із закликом до офіцерів вступати до лав Червоної армії та боротися з поляками. Була ідея на цьому ґрунті замиритись із Врангелем, але вона не реалізувалася. А нинішня влада приймає і «червоних», і «білих»: і в тих, і в інших береться тільки державницьке начало, хоча вони виступали за абсолютно різні держави. Росіян це все хвилює дуже мало. Народу цікавіші, умовно кажучи, фільми та книги про «білих», а не про «червоних». При цьому навіть часткова декомунізація в Росії поки фантастика ‒ доти, поки триває конфлікт з Україною, адже важливою частиною Майдану був ленінопад. У Росії при Путіні ніякої декомунізації не буде... А якщо влада й буде змінюватися революційним шляхом, громадянської війни не виникне.
Завідувач сектору військово-історичної політики Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міноборони України Василь Павлов пояснює, як у сучасній Україні оцінюють події 1917-1920 років.
‒ Якщо ми говоримо про «червоних» і «білих» у Криму в Громадянську війну, то це далеко не перелік усіх сторін, які брали участь у конфлікті. Там були й українські політичні формування, і кримськотатарські ‒ і я не бачу їх на цьому пам'ятнику. До того ж, на території України діяли як мінімум кілька державних утворень і їх збройні сили, а також поляки, всілякі повстанські підрозділи. Таким чином, говорити винятково про дихотомію «червоні» ‒ «білі» на території України не доводиться. Що стосується спроб примирення, в українському суспільстві ця війна не займає стійкого положення, як це було близько 50 років тому, коли відбувалося формування ідеології. Зараз українців більше цікавить, які уроки можна витягти з тих подій, чому не вдалося втримати державність і яким чином можна це зробити зараз.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
