Доступність посилання

ТОП новини

За пенсією – чи за Україною? Хто та як став переселенцем


Модульне містечко для переселенців. Літо 2015 року

Від нещасних людей та просто співгромадян – до «сепарів» і небезпечних чужинців. Від допомоги та підтримки – до показового несприйняття та звинувачення у війні. Так в Україні всі роки війни у на Донбасі різниться ставлення до людей, що стали вимушеними переселенцями. І хоча явище ВПО з Донбасу давно стало звичним для України, далеко не всі знають про те, як ці люди стали переселенцями. Як і коли вимушені були їхати, чому деякі повернулися додому, а деякі з принципу відмовляються від статусу «біженця»?

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомила, що, за оцінками міжнародних організацій, забезпечення житлом потребують майже 70% внутрішньо переміщених осіб в Україні. Проблема житла є, мабуть, основною для ВПО, та не єдиною з 2014 року. Це при тому, що навіть кількість переселенців різниться від звіту до звіту, від дослідження до дослідження. Причиною цьому є і те, що самі переселенці є досить різнобарвною групою, що їхала із зони конфлікту у різні періоди, з різною мотивацією. За ці роки Радіо Донбас.Реалії познайомилося з сотнями українців-ВПО, і це дає нам можливість описати для вас кілька таких узагальнених груп, щоб показати, наскільки переселенці – РІЗНІ.

Рятуючи житя від «русской весны»

Жорстоке побитя українського мітингу 13 березня 2014-го у Донецьку. Міліція не втрутилась
Жорстоке побитя українського мітингу 13 березня 2014-го у Донецьку. Міліція не втрутилась

Після початку «русской весны» та ще до проведення так званого «референдума» 11 травня 2014 року, частина міст у Донецькій та Луганській областях почала переходити під контроль угруповань «ЛДНР». І навіть якщо у місті формально ще зберігалася українська влада, вулиці вже контролювали бойовики цих угруповань, керовані та підтримувані гібридними силами з Росії. Ще 13 березня у Донецьку на мітингу за єдину Україну був вбитий Дмитро Чернявський, багато учасників були жорстоко побиті та травмовані. Схожа ситуація повторилася 28 березня, коли у Донецьку проходила хода за єдину Україну. Тоді, на щастя, обійшлося без вбитих.


Правоохоронні органи бездіяли, а з часом навіть сприяли проросійським силам. Схожа ситуація була у багатьох містах Донбасу.


Людям, що займали активну проукраїнську позицію, брали участь у Євромайдані та проукраїнських акціях весни 2014 року, стало вкрай небезпечно залишатися у захоплених містах. Показові приклади – загибель депутата Горлівської райради Володимира Рибака та 18-річного студента КПІ Юрія Поправки у Горлівці.

І люди почали рятувати свої життя.

Ця хвиля переселенців була не найбільша

Ця хвиля переселенців була не найбільша, і переважно їх приймали у себе родичі в інших регіонах, громадські та політичні організації, до яких вони належали, чи волонтери.

Майже всі ці люди і далі залишаються на підконтрольній території, бо повертатися на окуповану їм небезпечно. Показовим став випадок з учасником Донецького Євромайдану, громадським активістом Володимиром Фомічовим, який у січні 2016 року поїхав до рідної Макіївки та майже 2 роки пробув в ув’язнені угруповання «ДНР».

Саме тому ті з проукраїнських активістів, хто лишається на окупованій території або змушений її час від часу відвідувати, публічно не виказують своєї проукраїнської позиції та дотримуються багатьох заходів безпеки.

З капцями на пару тижнів

Дівчинка-переселенка у дитячому волонтерському таборі під Києвом, січень 2015-го
Дівчинка-переселенка у дитячому волонтерському таборі під Києвом, січень 2015-го

Навеcні та на початку літа 2014 року ситуація розвивалася дуже швидко. Після боїв за Слов’янськ, перших боїв за Донецький аеропорт, нападу на Луганський прикордонний загін на початку червня, багатьом місцевим жителям стало зрозуміло, що безкровно конфлікт не закінчиться. Отже, з кінця весни почався потік людей, що їхали з Донбасу як на територію української влади, так і в Росію. Дехто їхав в уже анексований Крим у розрахунку на те, що вимушений від'їзд можна буде поєднати з літнім відпочинком. З активізацією бойових дій та першими обстрілами міст з артилерії протягом літа 2014 року цей потік тільки збільшувався.

Тоді дехто залишив Донецьк ще на літаках з Донецького аеропорту

Серед цієї хвилі людей переважала точка зору, що цей від'їзд – тимчасовий, і конфлікт скоро закінчиться. Багато з них розраховували на те, що ситуація нормалізується за пару тижнів-місяць – словом, до нового навчального року. Люди навіть не брали зсобою теплі речі. Тоді дехто залишив Донецьк ще на літаках з Донецького аеропорту!

До цієї хвилі можна віднести і представників місцевого бізнесу, які почали втрачати не тільки прибутки, але і власне майно. Нерідко заможних людей бойовики викрадали з метою викупу.

Дехто тоді почав орендувати житло в інших містах, а хто не мав такої можливості – поселялися будь-де, де була можливість. Тоді з’явилося таке явище як містечка переселенців, що розміщувалися у різноманітних пансіонатах, літніх таборах та базах відпочинку. Станом на кінець 2020 року залишається багато людей, які продовжують жити саме так.

До їхнього забезпечення долучилися волонтери та, інколи, місцеві органи влади, гуманітарні організації.

Біженці: грандіозний потік

Евакуація з атакованого російським гібридними силаим Дебальцевого. Лютий 2015 року
Евакуація з атакованого російським гібридними силаим Дебальцевого. Лютий 2015 року
Активніше почала використовуватися важка артилерія

Наприкінці серпня та восени 2014 року бойові дії не припинилися – навпаки, активніше почала використовуватися важка артилерія. Найбілше місто Донбасу – Донецьк – регулярно почав обстрілюватися. Бойові дії тривали біля багатьох великих населених пунктів. Окрім Донецька, це Горлівка, Маріуполь, Дебальцеве. Збільшилася й кількість загиблих мирних жителів.

Натомість лінія фронту приблизно стабілізувалась, і багато невеликих сіл та містечок опинилася просто на лінії розмежування, чи у сірій зоні з постійними обстрілами та вибухами.

Навіть ті, хто ще сподівався, що конфлікт їх не зачепить, почали виїжджати. Багато людей тоді опинилися просто беж житла, що було зруйноване, чи захоплене військовими. Окрім тих, хто потрапив безпосередньо на лінію вогню, тоді їхали сім’ї з дітьми, сподіваючись, що на підконтрольних територіях діти не тільки будуть у безпеці, але й будуть забезпечені усім необхідним, у тому числі освітою.

В цю хвилю потрапили і студенти, чиї ВНЗ були евакуйовані в інші міста України. Їхали працівники підприємств, що виїхали. Їхали ті, хто через війну остаточно втратив роботу та не сподівався її знайти. Потім були бої за ДАП, Дебальцеве та Вуглегірськ – велика повномасштабна війна.

З’явилися поняття КПВВ, перепустка, довідка ВПО

Тоді стало зрозуміло, наскільки багато людей виїжджає з непідконтрольної та небезпечної території – а за тим почали вимальовуватися всі виклики, які стоять як перед самими біженцями, так і перед державою. З’явилися поняття КПВВ, перепустка, довідка ВПО.

Забезпечення житлом, роботою та всім необхідним цих людей стало справжньою проблемою, яка лише наростала. Вималювалися і юридичні проблеми, що стосуються документів, соціального забезпечення. Наприклад, Красногорівка на південному заході від Донецька неодноразово втрапляла під жорсткі обстріли, не стало води і газопостачання. Але це не окупована територія, тож ті, хто виїхав звідти, не мали права на офіційний статус переселенця.

Стабільні

Спроба відкриття КВПП у Щасті,: перші подорожні прямують у Луганськ. Листопад 2020 року
Спроба відкриття КВПП у Щасті,: перші подорожні прямують у Луганськ. Листопад 2020 року

Від зими 2015 року і до сьогодні лінія розмежування значно не змінилася. На окупованих територіях Донбасу виникли окупаційні адміністрації, що контролюються та фінансуються з Росії. А з липня 2020 року на Донбасі діє так зване «всеохоплююче перемир’я», що характеризувалася значним зменшенням інтенсивності боїв. Тенденція до цього простежувалася останні 2 роки – однак, бували і загострення.

До закриття КПВВ щодня їх перетинало 22 тисячі людей

Очевидно, що потік вимушених переселенців зменшився. Але він не припинився. Надалі з окупованих територій їдуть ті, хто не має там гідної оплати, прямує на навчання чи просто не бачить перспективи життя у ОРДЛО.

Багато й тих, хто є ситуативним переселенцем та живе і на непідконтрольній, і на окупованій території у залежності від сезону, наявності роботи чи стану літніх родичів. Добре характеризує це те, що до закриття КПВВ у березні 2020 року, в середньому, в обидва боки щодня їх перетинало близько 22 000 людей!

Ті, що повернулися

Ну вулицях окупованої Горлівки. Осінь 2020-го
Ну вулицях окупованої Горлівки. Осінь 2020-го

Але є ті, хто остаточно повернувся додому в ОРДЛО. Одні – одразу після припинення активних боїв у районі їхнього проживання. Інші – пізніше, коли не побачили перспектив припинення війни та деокупації рідних міст. Повернулися багато тих, хто не знайшов можливості винаймати житло на підконтрольній території, рівно як і необхідного заробітку. Люди старшого віку переважно повертаються ще й тому, що не готові почати життя наново, а на підтримку розраховувати не доводиться. Або ж люди їдуть на окуповану територію, аби доглядати за літніми батьками чи хворими родичами. Та фінансова незабезпеченість – основний критерій для повернення, про це говорять дослідження.

Натомість варто зазначити, що до 40% переселенців не збираються повертатися на місця колишнього проживання навіть у разі припинення війни та повернення земель під контроль України.

ВПО-дисиденти

Держдопомога у кількасот гривень того не варта

Поруч з вами можуть проживати також ті, хто вперто не бажає визнавати себе переселенцем, біженцем чи ВПО. Бо не є ним! Це трудові мігранти родом з Донбасу, або ті, хто полишив регіон через вступ до вишу. У їхніх паспортах досі стоїть донецька або луганська реєстрація, однак вона не означає, що цих людей вигнала з дому війна. Хтось не бажає брати довідку ВПО принципово, або ж просто не хоче контактів з чиновниками та перевірок, вважаючи, що держдопомога у кількасот гривень того не варта.

Лише формальні

Черга пенсіонерів до відділення банку, Бахмут. Грудень 2019 року
Черга пенсіонерів до відділення банку, Бахмут. Грудень 2019 року
Статус переселенця їм потрібен для того, аби отримувати українську пенсію

Значна частина тих ВПО, що переважно зареєстрована у Донецькій та Луганській областях, насправді проживають на окупованих територіях. Статус переселенця їм потрібен для того, аби мати змогу отримувати українську пенсію. Ці люди постійно стикаються з проблемами через необхідність підтвердження свого статусу та збереження виплат: вони проходять верифікацію у відділеннях українських банків, для чого необхідно перетинати лінію розмежування. Це актуалізувалося з припиненням роботи КПВВ.

Також проблемою є шахраї, які намагаються користуватися необізнаністю людей похилого віку у нормах та технічних засобах.

Складно точно сказати, скільки таких несправжніх переселенців, оскільки багато пенсіонерів-вихідців з ОРДЛО дійсно живуть на підконтрольній території.

  • 16x9 Image

    Олександр Демченко

    Закінчив Донецький юридичний інститут МВС України у 2007 році. Працюю у медіа з 2008-го. У проєкті Радіо Донбас.Реалії – з самого старту, з 2016 року. Тут займався та займаюся написанням матеріалів, блогів, створенням відео, аудіо-контенту та навіть СММ. Впевнений, що важливу та цікаву інформацію можна знайти навіть там, де, здавалось би, оком нема за що зачепитися, а пальцем лише проскролити.

XS
SM
MD
LG