Вийшов другий випуск збірника «Кримський інжир». До антології увійшли найкращі твори, запропоновані на другий конкурс письменників і перекладачів України українською та кримськотатарською мовами.
Збірник, як і сам конкурс, цілком новаторський. По-перше, він міжнародний. Окрім 20 регіонів України, зокрема 7 регіонів Криму, свої роботи представили автори з Туреччини, Польщі, Болгарії, Йорданії. Загалом отримано 304 тексти, що удвічі більше, ніж у попередній рік, з них відібрані найкращі за володінням мовою та майстерністю перекладу ‒ як вірші, так і проза. І за цими параметрами друга збірка значно сильніша, ніж перша.
По-друге, як зазначив один із засновників конкурсу Алім Алієв, «Кримський інжир» вже «показав себе як флагман сучасної кримськотатарської літератури, що починає відроджуватися й підкорює як внутрішнього читача, так і міжнародну аудиторію». Конкурс, фестиваль та щорічна антологія стають «словником смислів» між культурами українців і кримських татар, майданчиком для творчої інтелектуальної енергії людей, у творчості яких Крим має роль натхненника та об'єкта для роздумів, аналізу, джерела творчої сили.
По-третє, цього року на конкурс подано удвічі більше творів кримськотатарською мовою та у два з половиною рази більше перекладів кримськотатарською мовою, що дуже важливо для відродження мови, яка, за визначенням ЮНЕСКО, перебуває під загрозою зникнення. І тому конкурс «Кримський інжир» має в цьому процесі дуже важливу роль.
Конкурс заснував новий жанр ‒ «інжирна» промова, щось споріднене, наприклад, з лекціями Нобелівських лауреатів
По-четверте, цього разу конкурс заснував новий жанр ‒ «інжирна» промова, щось споріднене, наприклад, з лекціями Нобелівських лауреатів, першим виступає на його сторінках заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.
По-п'яте, матеріали збірника повертають в обіг правильну кримськотатарську назву одного з історичних і природних об'єктів Криму ‒ гори Демірджи (з кримськотатарської, коваль ‒ КР) під Алуштою. Російською та радянською географічною наукою вона спотворювалася в невластиву кримськотатарській мові форму «Демерджи», що неправильно, і «Кримський інжир» повернув «ковалю» його первісну кримськотатарську назву ‒ Демірджи, яка стала підзаголовком цього альманаху.
По-шосте, серед поданих робіт є твори двох політв'язнів ‒ Сервера Мустафаєва та Османа Аріфмеметова, і ця обставина свідчить про те, що для вільного слова жодні катівні не можуть бути перешкодою. Навіть більше, ці твори є продовженням потоку тієї тюремної літератури, на яку «нарвалася» сама Росія, окупувавши та анексувавши Крим, і яка для всього світу відкриває імперську сутність російської держави. Нотатки «Моя депортація» Османа Аріфмеметова показують, що ворог неспроможний поставити перешкоду для думки і слова вільної людини.
Ніби продовженням заміток Османа Аріфмеметова є повість Наталії Смирнової «Сагдіє означає «щаслива», в якій розкриті перипетії депортації 1944 року та проблеми повернення до Криму людей, для яких саме поняття Батьківщини є джерелом щастя.
Характерним для «Кримського інжиру» є той факт, що, як і два вищезгадані твори, у ньому з'являється все більше творів високої публіцистичної та художньої сили. Це свідчення участі в конкурсі людей талановитих, вони вміють думати, їм є що сказати і суспільству в цілому, й окремому читачеві, який прилаштувався на дивані наодинці з книгою.
Наприклад, абсолютно новаторським для розуміння особливостей української та кримськотатарської мов є есе Джан Гуль «Очі килима. Kilim Kozleri», що складається з восьми художніх оповідань, в яких українські та кримськотатарські поняття органічно поєднуються, переплітаються, узгоджуються, перетікають, доповнюють, поглиблюють і збагачуються.
Тут й історія килима з тих часів, коли він «бачив вітер яйли, коли був ще клаптиком овечої вовни», а його фарби були ще тільки суцвіттями дерева, з якого вони виготовлялися. У ньому є розмова закоханих, яким мулла Гасан заборонив зустрічатися, невдала спроба молодої господині приготувати фулту (десерт з гарбуза з горіхами, обгорнутий в тонке тісто). Тут лунає тупіт військових чобіт на бахчисарайській бруківці, видно кров того, хто не один раз проливав на нього ароматну каву. Тут можна почути пісні, супроводжувані сазом, і звуки панк-року, коли вибивали з нього пил. І не зітруться ці спогади з килима навіть тоді, коли нахабна міль-деконструктор розтягне на окремі нитки його орьнек, тобто кримськотатарський орнамент. І надалі автор талановито пояснює походження всіх його кольорів ‒ білого, жовтого, червоного, зеленого, блакитного, синього, фіолетового й чорного. І це все переплітається в єдиному філософському есе, яке неможливо переказати, а потрібно тільки прочитати.
«Кримський інжир»: як відбувався літературний фестиваль у Києві (фотогалерея)
Подібним чином збудований вінок сонетів Юлії Ємець-Доброгосової «Зелена брама чи П'ять літер з «Кримської абетки». У ньому художні образи поєднуються з конкретними географічними поняттями, створюючи філософські з'єднання місця та предмета: «Айва/ай-Петрі», «Брама/Бахчисарай», «Гори/Гурзуф», «Дім/Джан-Кутаран», «Ялівець/Ялта».
І знахідки на такому високому художньому рівні у книзі є в кожному розділі. Наприклад, переклад вірша Маріанни Кіяновської «Лист, написаний з Бахчисарая», створений верлібром (вільний вірш, в якому відсутня сувора римометрична композиція ‒ КР), який виконала з української мови кримськотатарською Сеяре Кокче. Він вмістив цілий світ асоціацій та іномовлення, звучить кримськотатарською, як мені говорили, ще душевніше й зрозуміліше...
Сьогодні, у стані інформаційних воєн, дуже важливо словам брехні та руйнування протиставити слова правдиНаріман Джелял
Декілька слів про «інжирну промову» Нарімана Джеляла.
«Немає просто слова. Воно або прокляття, або вітання, або краса, або біль, або бруд, або квітка, або брехня чи правда, світло чи темрява», ‒ говорив Расул Гамзатов з аулу Цада. Слово ‒ це щирість. Пауло Коельйо вважав, що слово з усіх видів зброї, яку придумала людина, найстрашніше і найсильніше. Тому сьогодні, у стані інформаційних воєн, дуже важливо словам брехні та руйнування протиставити слова правди. І сьогодні, звертаючись до людей які пишуть і думають, дуже важливо поставити їм те саме історичне запитання: «З ким ви, майстри культури?» Це дуже важливо зрозуміти. «Я звертаюся до вас ‒ не мовчіть!» ‒ каже Наріман Джелял.
Автор висловлює щиру подяку «Кримському дому» (програмний директор Айше Умерова) за сприяння в підготовці оглядової серії матеріалів про книги про Крим
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
