Крим у війні за Казань та Астрахань. Закінчення

Спеціально для Крим.Реалії

Підкоривши Казань і посадивши в Астрахані лояльного хана, Іван IV взяв під контроль всю Волгу і значно зміцнив становище своєї країни. Але й Девлет Герай не збирався здавати свої позиції у Східній Європі без бою. Нехай йому не вдалося врятувати Казань, але Астрахані-то він точно спробує допомогти.

Попередню частину читайте тут.

Навесні 1555 року нове відкрите зіткнення Московії та Криму стало неминучим. По-перше, Девлет Герай допомагав колишньому астраханському хану Ямгурчі – ворогові нового хана та ставленика Москви Дервіша-Алі. По-друге, кримський правитель зібрався в похід на Кавказ – воювати проти п’ятигорських черкесів, частина з яких ще з 1552 року стала переходити на службу московському цареві. І хоча у травні Девлет надіслав Івану IV посольство із пропозицією «дружби», Московія сама шукала війни.

11 березня 1555 року (ще навіть не знаючи про участь кримців в облозі Астрахані) цар із боярами вирішили «послати на кримські улуси» Івана Шереметєва-Великого – захопити табуни коней у пониззі Дніпра та розвідати наміри хана. У складі його раті налічувалося 10-13 тисяч осіб: дворянська кіннота з озброєними слугами, козаки, стрільці та обоз, і жодної гармати. Але рушив у похід він лише 2 червня.

Приблизно тоді ж виступив із Криму і Девлет Герай зі своїм військом загальним числом близько 30-40 (але ніяк не 60!) тисяч людей, включаючи вогнепальну піхоту (800 осіб) та артилерію. 18-19 червня кримці стали форсувати Сіверський Донець між нинішніми Змієвим та Ізюмом, і там же їх виявила московська варта. 22 червня про ханське військо був сповіщений Шереметєв, 28 червня – сам цар. Місце та напрямок переправи не залишали сумнівів – хан іде зовсім не на Кавказ, а на Московію.

Основні московські сили, як зазвичай, концентрувалися на Оці в районі Коломни, куди 3 липня прибув Іван IV. Наступного дня все військо рушило до Тули – була отримана звістка, що Девлет Герай рухається саме туди. Але навіть після того, як з нових повідомлень стало ясно, що хана там немає, цар наказав йти вперед. Скоріш за все, Іван розраховував застати зненацька супротивника, зв'язаного боєм із військом Шереметєва. Як про це писав очевидець князь Андрій Курбський: «пішов звідти до місця Тули, схотівши з ним битву велику звести».

Сам Девлет Герай 26-27 червня 1555 року досяг річки Сосна, де став табором, даючи війську відпочинок, а двома днями пізніше увійшов на територію Московської держави. Скориставшись цією затримкою, Шереметєв наздогнав хана, і 1 липня його передові загони атакували залишений без захисту обоз. До рук московітів потрапила неймовірна здобич – нібито 60 тисяч коней (і 80 верблюдів)! Навіть якщо це число перебільшено, кримське військо залишалося без кінного резерву.

Відправивши награбоване до найближчих міст, 2 липня Шереметєв рушив слідом за ханом. Він не мав жодного сумніву в швидкому успіху – назустріч Девлету Гераю йшов Іван IV із переважаючими силами, а дорогу назад прикривав сам воєвода. Такі ж переможні настрої панували і в царській ставці.

Однак Девлет Герай не чекав на з'єднання противників і оточення своїх військ. Ймовірно, розсудивши, що продовження походу на Москву відтепер позбавлене сенсу, якщо Іван IV виявився готовий до війни, хан повернув назад. Він мав шанс розбити Шереметєва до підходу всієї царської армії та поспішив скористатися ним. Від кожного з ворогів Девлета відділяло по 180-200 кілометрів, що давало йому кілька днів для маневру.

Невдовзі після полудня 3 липня 1555 року біля урочища Судьбищі передові роз'їзди кримського та московського війська наштовхнулися один на одного. Шереметєв явно не очікував такого – майже половину своїх людей він відправив разом із захопленим кримським обозом, тож під рукою у нього було не більше 7 тисяч бійців. З іншого боку, і кримське військо розтягнулося на марші, тож вступило в бій не все відразу, а частинами. До того ж, головні ханські сили йшли позаду, тому першого дня Шереметєву довелося мати справу лише із загонами роду Ширін – навряд чи більше 10 тисяч осіб.

Кіннота з обох боків зійшлася у стрілецькому бою, потім – у ближньому. Сутички тривали понад 6 годин, московіти зупинили кримців і навіть захопили прапор Ширінів, але розбити їх не змогли. На ніч кримські війська залишилися в полі, а московські під покровом темряви звели у найближчій діброві укріплений табір.

На ранок 4 липня розстановка сил кардинально змінилася. До Шереметєва повернулися лише 500 осіб з-поміж тих, кого він відпустив раніше. Кримське ж військо зібралося все, включаючи стрільців та артилерію. Ознайомившись з обстановкою і дізнавшись від полонених про чисельність московитів, Девлет Герай вирішив повністю розгромити супротивника – за такої переваги він міг це зробити ще до приходу армії Івана IV.

З першими променями сонця битва відновилася. Але порослі лісом схили урочища не давали розвернутися кримцям на повну силу, їхня класична степова тактика явно не спрацьовувала. Зі свого боку московіти билися з відчаєм приречених, тож спочатку успіх схилився на їхній бік. Як писав хроніст Хурремі-челебі, «військо татарське втратило дух і прийшло в розлад». Загинули двоє ханських синів та безліч іншої знаті.

Розвиваючи успіх, московські загони спробували атакувати ханський табір. Він стояв у голому степу і, хоч був обгороджений ровом і гостроколом, здавався легкою здобиччю. Але штурм цього укріплення закінчився крахом – підпустивши московитів ближче, кримські стрільці та гармаші дали по них залп впритул. Втрати виявилися несподівано великими, кінь Шереметєва був убитий, а сам воєвода важко поранений. У цей же час ще один ханський син, Мехмед, «зібрав, без дозволу на те Девлета Герая, скільки можна було хороброго війська і, пустившись з ним на допомогу та підкріплення батькові, прибув саме у той час, коли мусульманське військо близько вже було до втечі». Атакувавши московитів з тилу, він остаточно переламав хід битви.

На 10-у годину ранку хан міг святкувати перемогу – половина ворожого війська загинула або потрапила в полон (включаючи від 50 до 70 князів і бояр), а значна частина інших, кинувши зброю, поодинці попрямувала до Тули. Однак один окольничий не піддався паніці та з 2 тисячами вцілілих бійців сховався в таборі. Тричі Девлет Герай із гарматами та рушницями намагався взяти це укріплення, але безуспішно. У густому лісі чисельна перевага не відігравала вирішальної ролі, а московські піхотинці виявилися куди більш підготовленими, ніж кримські. Не бажаючи затримуватися, щоб не зіткнутися з головним царським військом, хан увечері того ж дня наказав повертатися до Криму. Наступного дня, 5 липня, кримці залишили територію Московії.

Того ж дня звістка про поразку під Судьбищами досягла Івана IV, і хоча на військовій раді багато хто рекомендував йому повернутися на Оку, цар наказав йти далі на Тулу, куди очікувалося прибуття Девлета Герая. Але 6 липня під Тулою він замість хана зустрів Шереметєва і залишки його раті, а наступного дня, отримавши звістку про перетин кримцями кордону, оголосив про повернення до Москви. Наздогнати Девлета в нього не було жодної можливості.

Із суто військової точки зору кампанія 1555 року знову, як і трьома роками раніше, закінчилася внічию. Однак тепер ця нічия була на користь Криму – хоча московське військо відмінно показало себе в обороні укріплень, воно виявилося недостатньо сильним для зустрічного бою в степу. Ініціатива, як і раніше, належала ханам, а не царям. Перша спроба зіграти на випередження і взяти кримців у кліщі провалилася й коштувала життя кільком тисячам ратників (втім, кримські втрати також були чималими). У жовтні до Москви прибуло кримське посольство з пропозицією вгамувати кровопролиття і не згадувати минуле. Цар погодився, повідомивши, що наклав опалу на Шереметєва та інших, винних у «сварці» правителів.

Але в політичному плані позиції Московії серйозно похитнулися. І справа навіть не в переможних реляціях, які Девлет Герай розсилав сусідніми столицями: у Вільно він написав про розгром 50-тисячного московського війська, у Стамбул – про 60 тисяч бранців. Це було неприємно для Івана IV, але не смертельно. Набагато більше проблем доставила Астрахань.

Ще у травні 1555 року туди було призначено нового московського намісника, який зі своїми людьми влаштувався в одній міській фортеці, тоді як хан Дервіш-Алі займав іншу. І ось на початку осені, мабуть, отримавши звістки про Судьбищенську битву, хан вирішив порвати зі своїми старими господарями і вступити в союз із Кримом. Девлету Гераю було, по суті, байдуже, кого підтримувати – Ямгурчі чи Дервіша-Алі – його турбував лише антимосковський вектор Астрахані. Дервіш-Алі запросив на допомогу ногайців, невдоволених політикою бея Ісмаїла, і спільними зусиллями вони спалили фортецю намісника, змусивши того рятуватися втечею. З 500 осіб московського гарнізону вціліли близько трьохсот.

Цього, зрозуміло, в Москві стерпіти не могли. І щойно в березні 1556 року Кремля досягли звістки про події в Астрахані, туди негайно, того ж місяця, було відправлено військо. У липні передовий козацький загін розбив астраханські сили на кордоні ханства, не допомогла q допомога з Криму у вигляді трьох «царевичів», 300 яничарів із рушницями і гарматами та 700 вершників. Наприкінці серпня чи на початку вересня головна стрілецька рать підійшла до міста, але Дервіш-Алі та майже все населення покинуло його і сховалося в степах. За допомогою ногайських і кримських союзників хану ще вдалося завдати поразки московітам у степах, але Астрахань він не повернув. А незабаром Ногайська Орда уклала договір із воєводами і розгромила Дервіша-Алі, відібравши в нього кримські гармати. Останній астраханський хан сховався в османському Азові, а його місто остаточно увійшов до складу Московії.

Кримське ханство як перше «за честю» після розгрому Великої Орди було головним претендентом на вплив у східноєвропейських степах. І хоча відносини з Казанню та Астраханню складалися по-різному, від союзу до війни, Бахчисарай не заплющив очі на московську загрозу поволзьким ханствам. Крим послідовно підтримував в них прихильників незалежності, навіть якщо вони ворогували один з одним, і двічі (1552, 1555) вступав у відкритий конфлікт із Московією. Але сили були незрівнянні, та й на Волзі у Москви вистачало союзників.

Але захоплення Казані з Астраханню не стримало апетит царя Івана IV. Навіть навпаки, ставши найсильнішим із правителів колишніх ординських улусів, він намірився зібрати «батиєву спадщину» у своїх руках. І для цього – захопити Крим так само, як він це зробив із Поволжям. До першого московського походу на півострів залишалися лічені місяці.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.