Відома українська журналістка докторантка Інституту журналістки КДУ ім. Т.Г. Шевченка Гаяна Юксель видала монографію «Кримська інформаційно-медійна парадигма в контексті окупації півострова (лютий 2014 – лютий 2020 р.)». Якщо відволіктися від суто наукової назви книги, то можна сказати, що це дослідження того, як саме інформаційний простір Криму було окуповано у 2014 році, перебудовано на російський лад, як не вдалося окупантам повністю ліквідувати свободу слова на півострові, як спрацювали осередки спротивуу, як вони виросли в систему, як сформувалася громадянська журналістика, як вона стала частиною світового інформаційного спротиву окупації Криму, і, нарешті, як сьогодні готується інформаційна сфера до деокупації та реінтеграції півострова в українську державу.
Книга унікальна тим, що детально аналізує та описує цей процес у системних зв'язках його складових частин та зовнішнього світу. Це ще важливо і тому, що, як свідчить нинішній досвід, ті самі форми та методи окупаційної трансформації інформаційного простору російські агресори застосовували і на тимчасово окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України. Тобто йдеться про типові дії агресора, усталену методику боротьби зі свободою слова та досвід спротиву цим методам.
В окупованому Криму інформаційний простір скукожився до 361 ЗМІ
Авторка книги докладно описує стан системи кримських ЗМІ напередодні окупації півострова. На той час у Криму працювали 86 телерадіоорганізацій, у тому числі 79 місцевих, 14 телекомпаній, 44 кабельні, 7 комунальних і 78 приватних радіоредакцій. Працювали 6 інформаційних агенцій. У Криму було зареєстровано 1240 друкованих періодичних видань – 999 газет, 175 журналів, 30 бюлетенів, 14 альманахів, 33 збірки.
Згідно з доступною статистикою 2018 року, в окупованому Криму інформаційний простір скукожився до 361 ЗМІ, у тому числі друкованих видань залишилося – 139, мережевих видань – 156, інформаційних агенцій – 8, електронних ЗМІ – 58.
Авторка дослідження докладно визначає методи насильницького скорочення засобів інформації та поступове переформатування простору під домінування російської пропаганди. Серед неправових засобів – викрадення журналістів (як, наприклад, кореспондентів об'єднання «Вавилон-13» Ярослава Пілунського та Юрія Грузінова), фізичних нападів на журналістів, що широко застосовувалося у березні-квітні 2014 року та після цієї дати, тортури та фізичний примус журналістів до дачі неправдивих свідчень (фрилансер Крим.Реалії Владислав Єсипенко та інші), залякування, погрози, приниження гідності, провокації, блокування та перешкоджання пересуванню, взяття в полон, пограбування, незаконне вилучення техніки, обшуки, засудження, поліцейський нагляд, заборона на в'їзд до Криму, репресії проти журналістів, DDOS-атаки на ЗМІ, чорний маркетинг проти неугодних ЗМІ, тиск на читацькі та глядацькі аудиторії, поширення неправдивої інформації, інформаційна війна проти населення.
Авторка вивчала такі явища, як міграція серед журналістів, їхня думка про свободу слова, про інформаційну політику. Результати досліджень представлені у графіках і діаграмах.
Російські пропагандисти наштовхуються на недовіру та моральний спротив кримчан
Гаяна Юксель докладно розглядає ідеологічні наслідки позбавлення кримчан свободи слова та встановлення інформаційної залізної завіси навколо Криму. Це насильницька русифікація, мілітаризація свідомості населення, впровадження ідей «русского мира», міфологізація історії Криму, Росії та України та формування спотвореного уявлення як про Україну, так і про Росію, загалом про світ. Заперечення світових демократичних цінностей та заміна їх на «традиційні цінності» «російської цивілізації».
Російські пропагандисти докладають зусиль, щоб досягти успіху в цьому прагненні, проте наштовхуються на недовіру та моральний спротив кримчан. Коли, скажімо, Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов), у заголовках своїх коментарів стверджує, що «на Україні нацизм фактично став частиною державної ідеології», то цьому не багато хто повірить, бо проти Аксьонова говорить особистий досвід людей, ніхто з них особисто не зустрічав ні документів, ні виступів політиків, заснованих на нацистській ідеології, через їх фізичну відсутність.
Книга Гаяни Юксель характерна тим, що в ній уперше на основі системних методів досліджено процеси зародження громадянської журналістики у Криму як форми боротьби з окупацією. Це випливає з хронології репресій проти проявів громадянського активізму. Так, за 2014-2021 роки зафіксовано 7067 фактів порушення прав людини.
Лише за 2021 рік зафіксовано 21 вирок з позбавленням волі з політичних мотивів, зафіксовано 170 рішень щодо тримання під вартою, задокументовано 255 затримань, 11 провайдерів у Криму блокують як мінімум 26 українських сайтів, на півдні Херсонської області окупанти захопили 34 радіочастоти, мобілізовані в армію з Криму 34 тисячі осіб.
Активісти відповіли на цю лавину репресій створенням ГО «Кримська солідарність», рухом громадянських журналістів, соціальними ініціативами з організації акцій спротиву «Наші діти – не терористи!», «Єдність дорожча за штрафи!» та інших.
Серед громадянських журналістів Криму авторка книги провела опитування, результати якого представлені в діаграмах і графіках. Воно показало, що всі вони відчувають політичний тиск з боку окупаційної влади, всі прагнуть удосконалення знань, умінь та підвищення ефективності спротиву, всі вони вимагають підтримки органів влади, громадських організацій та ЗМІ України.
Авторка книги наголошує на ненасильницькому характері боротьби і кримських татар, і громадянських активістів у Криму. Ця особливість випливає з філософії Махатми Ганді, ідейного натхненника багатьох національно-визвольних рухів. Авторка простежує це на прикладі інформаційної сфери – публікації журналістів, лідерів думок, релігійних діячів, висвітлення акцій громадянського спротиву – все це виключає насильство, все це спрямоване на вимогу дотримання міжнародного права, прав людини, розкриття злочинів проти людяності.
Авторка наголошує, що в умовах окупації Криму засобом комунікації кримського суспільства та українських активістів стали соціальні мережі. Вона доходить висновку, що в роки окупації в Криму на основі комунікації в інформаційній сфері сформувалася стійка та мобільна спільнота, яка веде активний інформаційний та правозахисний ненасильницький спротив окупації.
Гаяна Юксель у перебігу дослідження сформулювала наявність в Україні кримської інформаційно-медійної парадигми, яка в системному плані включає всі аспекти деокупації Криму та повернення України до територіальної цілісності. Серед принципів цієї парадигми – невизнання окупації Криму, ставлення до окупації як до злочину, порушення міжнародного права, формування ставлення до деокупації Криму як до мети всієї діяльності, розробка стратегії деокупації та реінтеграції Криму, формування у кримської спільноти рис української національної ідентичності.
У зв'язку з цим авторка книги розглядає шляхи деокупації та реінтеграції інформаційної сфери Криму. Швидкість, інтенсивність та ефективність цього процесу залежатимуть, зокрема, від того, що і як писатимуть про історію, сьогоднішнє та майбутнє Криму в українських ЗМІ, як до цього ставитимуться політики та лідери думок. Як показав статистичний аналіз кількості згадок Криму у ЗМІ України, увага до півострова в 2014 році становила 17463 згадки та зросла до 2019 року до 24910 матеріалів. На жаль, після цього протягом 2020-21 років вона знижувалася. Після широкомасштабного нападу Росії на Україну в 2022 році, треба думати (статистики немає), увага стала підвищуватися, і перед наступом ЗСУ вона не слабшатиме.
Велику роль, на думку автора дослідження, відіграє робота на основі «Кримської платформи», її не лише міжнародної, а й внутрішньої частини, робота її експертів із розробки концепцій деокупації та реформування Криму після деокупації. До цього слід готуватися зараз, наголошує Гаяна Юксель, і важливу роль у цьому відіграватимуть формування інформаційної підтримки та зв'язків із мешканцями нині ще окупованих територій.
Більшість кримчан не винні в трагедії окупації, яка їх спіткала, і вони повинні знати це не з припущень, а з офіційних джерел
Велику роль тут відіграло ухвалення закону про корінні народи України, програми розвитку кримськотатарської мови, розробка стратегій та концепцій. Але дуже важливо поширити українську інформаційну сферу на аудиторію у Криму, знати, що там думають, усувати помилки та протидіяти інформаційним провокаціям ворога. Більшість кримчан не винні в трагедії окупації, яка їх спіткала, і вони повинні знати це не з припущень, а з офіційних джерел. Наприклад, окупаційна влада поширює брехню про те, що нібито українська влада збирається вбити, виселити, засудити всіх кримчан, що Київ планує репресії проти всіх, хто перебував в окупації. Росіяни кажуть те, що робили б самі в такому разі, але давно сказано, що Україна – не Росія. І це треба сказати кожному кримчанину.
Авторка книги присвячує цілий розділ темі протидії гібридним інформаційним загрозам, які реалізуватимуться при деокупації Криму. Росія, по суті, вже веде і посилюватиме інформаційну війну проти кримчан, що несе велику небезпеку. Її наративи необхідно активно спростовувати.
Авторка пропонує систему заходів із 20 пунктів (стор. 390-392), від ухвалення різних нормативно-правових активів до протидії кібератакам, які, на її думку, зроблять процес реінтеграції Криму в Україну безконфліктним та ефективним. Деякі з них уже реалізуються «Кримською платформою», Постійним представництвом Президента України в Криму, інші реалізуватимуться пізніше. Це говорить про те, що життя підтверджує актуальність цього дослідження, відповідність його реальному життю.
Важливо також, що книга багата на додатки, які розширюють її тематику і тісно пов'язують її з життям. Серед додатків – публікації на тему дослідження як авторки, так й інших науковців, моніторинг наукових публікацій на цю тему в інших джерелах, інтерв'ю з журналістами, ілюстрації, що свідчать про спроби мілітаризації свідомості мешканців півострова, про застосування окупантами мови ворожнечі, про використання кримчан української мови на знак протесту проти окупації. Ці ілюстрації розширюють дослідження та роблять його наочнішим.
Артур Гаспрін, кримський блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
