Спеціально для Крим.Реалії
Генуезці вступили у боротьбу за Чорне море останніми, але вийшли з неї переможцями. Руїни саме їхніх фортець давно стали візитівкою півострова. То що ж пов'язувало Геную із Кримом?
Як уже зазначалося, підписання 1261 року договору Нікейської імперії з Генуєю відкрило дорогу купцям з останньої у Чорне море. Однак більшість старих портових кримських міст номінально входили до складу Трапезундської імперії, яка торгувала з Венецією – противницею Генуї. Венеціанці давно і міцно влаштувалися в Судаку, тому генуезцям довелося шукати інше місце.
Сучасна бухта Феодосії ще в античності була відома своєю зручністю для кораблів. Додатковим плюсом було те, що менше ніж в одному денному переході від берега розташовувався Солхат – столиця Кримського улусу. Ну і нарешті, ця місцевість була підпорядкована монголам безпосередньо, а не через Трапезунд, і тут ще з IV століття не було міста (лише кілька селищ). Згідно з Рашид-ад-Діном, «місцевість Солкату належала Кафській пристані, служачи зборищем купців перських і франкських». За грецьким ім'ям цієї землі – Кафа – і було названо генуезьке поселення.
Точна дата й обставини виникнення Кафи залишаються спірними. Найімовірніше, перше генуезьке поселення виникло невдовзі після 1266 року – саме тоді новим ханом став Менгу-Тімур. Він передав Крим в уділ своєму племіннику Уран-Тімуру, а той дав дозвіл італійцям заснувати колонію. Текст договору до нас, зрозуміло, не дійшов, тож ми не знаємо, чи була ця угода міждержавною, чи її уклали приватні особи.
У кожному разі доволі швидко на межі 1260-х і 1270-х рр. простір між попередніми селищами був зайнятий італійськими купцями та місіонерами. Перша достовірна згадка генуезців у Криму належить до 1274 року – генуезький нотарій у Солдаї засвідчив договір. А у 1276 році вперше згадуються «аспри барикати» (за ім'ям хана Берке) – монети, що оберталися в Каффі.
Освоєння генуезцями Чорного моря привело їх до зіткнення з іншими італійцями – пізанцями. Ті, слідом за союзними їм венеціанцями намагалися прокласти дорогу в Азовське море і навіть заснували там якірну стоянку Порто-Пізано (чи то на місці майбутнього Таганрога, чи то трохи на схід). У 1277 році одна пізанська галея намагалася перехоплювати генуезькі судна біля Синопа, але була переможена в бою у Солдаї генуезькою галеєю та спалена. Після цього від пізанців у Причорномор'ї залишилося одне ім'я.
У 1281 році в Каффі вже був свій консул (хоча не виключено, що він міг з'явитися і раніше). Тодішнє поселення було оточене лише ровом і дерев'яним палісадом та ділилося на кілька кварталів (італійський, грецький, вірменський). Юридично верховним власником землі був монгольський хан, тож за право торгувати тут генуезці платили податок: 4% вартості товару, що було набагато меншим від звичайної десятини – так монголи заохочували трансконтинентальну торгівлю. Податок цей називався тамга, і збирали його чиновники-тамгачі.
А от поземельного податку генуезці в Каффі не платили. Зайнявши порожні місця, наприклад, акрополь античної Феодосії, перетворений на каменоломню, вони скористалися доправовим звичаєм тасарруфа. Згідно з ним, захоплена «нічия земля» після довгого часу користування вважалася власністю того, хто її зайняв, навіть якщо документів у нього не було. У суперечках із ханами генуезці часто вдавалися до цього аргументу.
У 1289 році Каффа була досить сильною, щоб спорядити три галеї на допомогу обложеному мамлюками Тріполі. При цьому консул міста не ухвалив це рішення одноосібно, а порадився з «купцями та бюргерами».
Зі звіту 1290 року випливає, що в місті вже були бруковані вулиці, фонтани, млини та скотобійні. До центральної Генуезької площі виходили лоджія (канцелярія), фондако (заїжджий двір) та резиденція консула. Були в ранній Каффі і три католицькі монастирі – святого Домініка і два святого Франциска – на додаток до 8 православних церков, мечеті та єврейського молитовного дому, які існували раніше. Того ж року вийшов перший міський статут. Щоправда, постійне населення Кафи навряд чи перевищувало 2 тисячі осіб, з яких лише чверть були італійцями.
Можливо, у цей час у місті з'явився і перший католицький єпископ. У буллі Папи Климента V від 1307 року згадано архієпископа Ханбалика Джованні Монтекорвіно і шість анонімних єпископів місць Татарії, включаючи Каффу. Монтекорвіно вирушив до Китаю у 1290 році, тоді ж, ймовірно, його товариш і опинився в Криму.
Каффа перетворилася на потужний центр регіональної торгівлі
У 80-90-ті роки Каффа перетворилася на потужний центр регіональної торгівлі. За рік до її порту заходили понад 100 суден – безпосередньо в Каффу або транзитом до Тани. Із заходу привозили мідь та срібло – монголи не обкладали дорогоцінні метали митами – і сукно. Іноді привозили собак та коней – для останніх були придумані особливі судна – щоб відправити далі на Схід, разом із вогнепальною зброєю, механічними годинниками та венеціанським склом. З півдня привозили цілком традиційні вино та оливкову олію – для жителів північних країн. З Каффи на Захід йшли зерно, сіль, риба, шкіри, барвники і, звісно, раби.
Зрозуміло, майже нічого з цього не вироблялося у самому місті, Каффа лише надавала купцям зручний порт і юридичні послуги. Якщо в середньому нотаріус укладав до чотирьох актів на день, то у квітні й серпні, коли наступали піки торговельної діяльності, – до 16. Відомі кредитні операції, фрахт суден, купівля-продаж нерухомості та рабів, підтвердження отримання посагу – наприкінці ХІІІ століття Каффа була типовим європейським містом.
Основним виробником сільськогосподарських товарів було особисто вільне населення Північного Причорномор'я: тюрки, алани, греки та караїми, які були підданими ханів і платили поземельну подать. У латинських документах їх іменували «canluci» («ханлюки»). Вони й звозили зерно і шкури або по суші до Каффи, або на берег Азовського моря, звідки маленькі барки перевозили товари на генуезькі нефи.
Цей тип корабля з круглим корпусом і набором різних вітрил (квадратних і трикутних) зробив революцію в морській торгівлі. За кількох десятків людей екіпажу, неф міг перевозити до 2000 тонн зерна. Після вимірювань у порту Каффи та сплати податків ці кораблі вивозили товари до Європи. Майже всі рукавички, які носили іспанські аристократи, було зроблено з причорноморських шкір.
Проте возили через Каффу й товари віддаленого походження. Вкрай необхідний для свічок і паперу віск поставлявся з лісів Північно-Східної Русі під монгольським пануванням. Хутро білого ведмедя і кістка моржа з Арктики потрапляли до Центральної Азії річками, а потім караванами доставлялися до Криму. Мінерал кіновар, незамінний барвник для тканини та фарб у живописі везли з Карпат до Каффи, а потім – до Італії.
Особливе місце в економіці Каффи посідало рабовласництво. Звісно, всупереч міфам, воно не було базою міського господарства, але все ж таки займало певне місце – майже 25% усіх доходів.
Особливе місце в економіці Каффи посідало рабовласництво
На відміну від пізніших часів, головним джерелом рабів тоді була не війна, хоча полонені теж зустрічалися. Работоргівля у початковий період існувала за рахунок продажу боржників та дітей. Часто у важких умовах батьки ухвалювали рішення продати частину дітей у рабство, сподіваючись врятувати інших. Саме тому серед ранніх рабів переважали діти 7-8 років – переважно тюрки, а також народи Кавказу.
Чеченських, черкеських та половецьких хлопчиків купували головним чином на Близькому Сході – з юних рабів формували гвардію мамлюків і чиновницький апарат. 1250 року в Єгипті мамлюки самі прийдуть до влади, і деякі з їхніх султанів фінансово підтримуватимуть Крим – ймовірно, на згадку про місце свого походження чи проживання.
Хоча на Схід дівчата теж потрапляли – у гареми, особливою популярністю вони користувалися на Заході як домашня прислуга у містах. Італійські автори епохи Ренесансу рекомендували батькам синів брати служницю зі слов'янок – як більш поступливих та здатних краще розуміти європейців. Були серед проданих і половчанки 11-30 років, охрещені після полону. Тільки після Чорної смерті та серії міжусобиць у Золотій орді в середині XIV століття чоловіки-слов'яни стали переважати серед рабів, а способом їхнього «видобування» стали набіги.
Однак частину рабів не перепродували далі, а залишали у факторіях. Дехто з дівчат ставав дружинами італійців – так, один венеціанець купив у Тані слов'янку з Поділля на ім'я Поліна, вона народила йому кількох синів, а їдучи, він звільнив її, залишив їй 300 злитків срібла та міський будинок. І коли пізніше за Поліною приїхав брат, вона відмовилася повертатися на батьківщину. А діти від таких шлюбів автоматично ставали громадянами Венеції чи Генуї. Окремі колишні раби навіть ставали католицькими місіонерами – Церква взагалі суворо стежила за тим, щоб рабовласники не переходили кордонів: не калічили і не вбивали рабів.
Але доля переважної частини була куди прозаїчнішою – рабів «саджали на землю», тобто зобов'язували вести сільське господарство в одному із генуезьких селищ. Точне число рабів у Каффі та околицях становило від 500 до 3000 залежно від року.
І хоча на той час рабовласництво було законним всюди, не минуло й трьох десятиліть після заснування Каффи, як за торгівлю людьми генуезцям довелося заплатити війною.
Але то вже інша історія.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту : https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net . Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN .
