Поява венеціанців у Криму

Спеціально для Крим.Реалії

Якщо генуезький слід в історії Криму досі відчутний на дотик – у вигляді руїн циклопічних фортець, – то від венеціанців залишилося небагато. І хоча їхня роль у житті півострова була загалом невелика, щонайменше один раз венеціанець із Криму потрапив до світової історії – це був знаменитий Марко Поло.

Довгий час Чорне море було внутрішнім басейном Візантії, куди не допускалися середземноморські судна. Італійські міста-держави, найважливішими з яких були Венеція та Генуя, прагнули монополізувати торгівлю Європи зі Сходом, зокрема – на чорноморському напрямі. Ослаблення Візантії дало їм шанс.

У 1169 році василевс Мануїл I Комнін дав дозвіл генуезцям заходити в Чорне море і швартуватися (але не торгувати) у прибережних портах – за винятком міст Таматарха (Тмутаракань) і Росія/Русійя. Остання іноді ототожнюється з Боспором, але це не так – обидва міста одночасно згадуються у списках єпархій; мабуть, воно було розташоване у гирлі Дону.

Венеціанці взяли реванш у 1203-1204 роках, привівши хрестоносний флот до Константинополя. Лицарі втрутилися у династичний конфлікт, а потім узяли місто. На руїнах Візантії виникло кілька держав: Латинська імперія зі столицею в Константинополі, Нікейська і Трапезундська імперії та низка інших. Восени 1204 року між європейськими завойовниками було підписано угоду про поділ Візантії, за якою венеціанці отримували 3/8 її території та фактично монопольне право торгівлі на Чорному морі.

Кримські володіння Візантії від Херсона до Тамані – Ператія – увійшли до складу Трапезунду. Відразу після виникнення ця держава вступила у війну з Нікейською імперією, яка, у свою чергу, ворогувала з європейцями. Тому трапезундська влада не перешкоджала діяльності Венеції в Криму. Ворог ворога іноді може стати другом.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«І взяли те місто». Перші монгольські вторгнення до Криму

Щонайменше з 1206 року венеціанці торгували із Сугдеєю, названою ними Солдайєю, а з 1212 року – із Сіміссо (Самсуном) на протилежному березі моря. Однак усю першу половину століття чорноморський напрямок був для європейців другорядним – головні зусилля вони зосереджували на Близькому Сході.

У середині століття все різко змінилося. Монгольські завоювання у Східній Європі (1240-ті роки) та Західній Азії (1250-ті роки) повністю перекроїли карту світу. Старі шляхи в Леванті занепали, зате з'явилася можливість з Криму досягти Китаю, не полишаючи меж однієї держави – Монгольської імперії. І італійські купці не проминули скористатися цією можливістю.

Вже до 1253 року, коли Судак відвідав Вільгельм де Рубрук, той став важливим центром європейської торгівлі: «туди пристають усі купці, як ті, хто їде з Туреччини і бажає попрямувати до північних країн, так і ті, що їдуть назад з Русії та північних країн і бажають переправитися до Туреччини. Одні привозять горностаїв, білок та інші дорогоцінні хутра; інші привозять тканини з бавовняного паперу, бархан, шовкові матерії та запашні коріння».

Сам Судак був добре відомий за межами Криму – арабські письменники згадують його в одному ряду з такими центрами, як Булгар, Сарай та Хорезм. Деякі автори називають Чорне море Судакським. За переписом 1249 року у місті мешкало щонайменше 8300 платників податків – що за середньовічними мірками чимало.

Арабський письменник Ібн Саїд, який помер у 1274 році, писав: «Населення Судака є сумішшю всіх народів і всіх вір, але християнство є панівною релігією». У синаксарі під 1275 та 1276 роками згадуються хрещені татари. У 1282 глава сурозької православної єпархії мав сан митрополита.

У Солдайї на той момент вже виникла венеціанська факторія – з будинками, складами та церквою. Рубрук виголосив проповідь у соборі Святої Софії, яка була резиденцією єпископа. Священики зазвичай були нотаріями купців, зберігачами їх коштів, а також еталонів мір і ваги.

Становлення факторії проходило у кілька етапів. На першому купці орендували склади у місцевого населення, а самі жили в готелях або ксенодохіях (подорожніх будинках) при церквах. На другому – купували нерухомість у певному кварталі у власність. Третій етап ознаменувався отриманням певної автономії від місцевої влади у вирішенні внутрішніх питань та будівництвом укріплень навколо кварталу. Четвертий увінчував собою встановлення консульства – із запровадженням у факторії законодавства метрополії, появою митниці тощо.

Марко Поло, знаменитий мандрівник до Монголії, писав: «1260 року два брати, пан Нікколо Поло, батько пана Марко, і пан Маффео Поло, були теж там; прийшли вони туди із товарами з Венеції. Порадилися вони між собою, та й вирішили йти у Велике море (Чорне море) за наживою та за прибутком. Накупили вони всяких коштовностей і попливли з Константинополя на Солдайю». Пізніше Марко Поло згадував солдайських торговців на Русі, які позичали гроші під заставу дітей боржників (та й прямою работоргівлею італійці не гидували). Із заповіту Маффео ми знаємо, що в нього в Судаку був власний будинок.

Генуезці спробували надолужити втрачене і в березні 1261 року уклали з Нікейською імперією Німфейський договір. За допомогу у відвоюванні Константинополя Генуя набувала ексклюзивних торгових прав у відродженій Візантії, зокрема, отримувала усі венеціанські володіння. Лише генуезцям та пізанцам дозволялося заходити до Чорного моря. У липні того ж року нікейці захопили Константинополь, і Візантійська імперія постала з попелу. Втім Крим номінально залишався частиною Трапезундської імперії, а її верховним сувереном була Монгольська імперія.

Німфейський договір започаткував генуезьке панування у Причорномор'ї, хоча й не відразу. Але це тема окремої розмови.

Оскільки союз із Генуєю себе не виправдав, вже 1265 року василевс Михайло VIII Палеолог уклав договір із Венецією, а 1268 року, оскільки венеціанці не ратифікували попередній, уклав ще один. Сторони припиняли війну на п'ять років, Чорне море ставало відкритим для венеціанської торгівлі, але й генуезці не виганялися з імперії. Німфейський договір став прологом до Кремонського миру, який завершив першу венеціано-генуезьку війну 1256-1270 років.

У суперництві на Чорному морі перевага піонерів була за Венецією. Навіть візантійський посол до Золотої орди у 1274-1278 роках повертався із Солдаї до Константинополя на венеціанському кораблі. Не пізніше 1287/88 року в місто вперше було призначено венеціанського консула. Втім, 1274 року в Солдаї облаштувався і генуезький консул.

Важливою точкою протистояння стало гирло Дону – як через рибу, так і через близькість Великого шовкового шляху. У другій половині 1260-х венеціанська факторія виникає на околиці ординського міста Азак (Азов). Там само виникає і факторія генуезців. Вже 1269 року генуезці намагалися дипломатичним шляхом обмежити перебування венеціанців в Азовському морі, але безуспішно. За наступні 20 років площа Азака збільшилася вчетверо, а італійські поселення отримали власну назву – Тана. Але якщо консульство Генуї виникло там вже наприкінці 1280-х років, то спроба Венеції завести своє у 1290-х провалилася – венеціанський консул з'явився у Тані на початку 1320-х років.

1291 року впала Акра – остання хрестоносна фортеця в Сирії, а Ватикан заборонив християнським державам торгувати із мамлюцьким Єгиптом. У цих умовах до небес злетіло значення чорноморських торгових маршрутів і, природно, загострилося протистояння Венеції з Генуєю. Дрібні сутички у 1293-1294 роках переросли у повномасштабну війну 1295-1299 років, у яку був втягнутий і Крим.

1296 року понад 20 венеціанських галер під командуванням Джованні Соранцо здійснили похід у Чорне море. Венеціанці захопили та спалили генуезьку Каффу, залишившись у її бухті до весни наступного року. І хоча зимові шторми завдали флоту великих збитків, Венеція вважала руйнування ворожого форпосту великим успіхом. Втім, зрештою війну радше виграла Генуя – за договором від травня 1299 року венеціанці 30 років не повинні були входити у Чорне море.

Однак, повною мірою насолодитися перемогою генуезці не змогли. Ще за рік до підписання миру як венеціанські, так і їхні власні володіння в Криму були повністю розорені третьою силою, впоратися з якою ніхто не міг – ординським темником Ногаєм.

Але то вже інша історія.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.