Однією з останніх «гарячих» тем в українських мас-медіа стала тема можливого розколу в Православній церкві України (ПЦУ). Певні підстави говорити про це, звісно, були. Але загалом такі побоювання виявилися перебільшеними. Як то кажуть, із великої хмари малий дощ.
Непростий шлях до автокефалії
Те, що зараз відбувається в ПЦУ, є проблемами становлення цієї релігійної структури. Якщо пригадаємо її створення, то зауважимо, що цей процес відбувався непросто. Адже при створенні ПЦУ об’єдналося кілька груп зі своїми інтересами. Окрім того, велике значенням мала позиція Вселенського патріархату, який надав для ПЦУ томос на автокефалію.
Однією з ключових фігур у цьому процесі був патріарх Філарет – очільник Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Треба віддати йому належне – це вмілий церковний адміністратор. І, безперечно, великою його заслугою є створення УПЦ КП, яка й стала основою для ПЦУ.
Не є секретом, що саме патріарх Філарет претендував на те, щоб очолити ПЦУ, стати її предстоятелем. Однак від цього були не в захваті представники Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та деякі ієрархи Української православної церкви, підпорядкованої Московському патріархату (УПЦ (МП)), що ладні були прийти на об’єднавчий собор. Те саме можна сказати і про Вселенський патріархат.
Хоч і нелегко, але був знайдений компроміс. Філарету залишили почесне звання патріарха, він став членом Синоду ПЦУ. Зрештою, митрополитом Київським і всієї України, тобто предстоятелем ПЦУ, обрали митрополита Переяславського і Білоцерківського УПЦ КП, ректора Київської православної духовної академії Епіфанія (Думенка). Він розглядався як намісник патріарха Філарета. Відповідно, останній лобіював його обрання на предстоятеля ПЦУ.
Словом, Філарет зробив усе, аби «піти, щоб залишитися». В принципі, нічого тут дивного немає. Людині, яка звикла до влади, розставатися з нею важко. Звернувшись до біографії цього діяча, бачимо, що він, навіть будучи в критичних ситуаціях, умів зберігати свою владу в Церкві.
Архієреї ПЦУ виявилися достатньо відповідальними
Однак зараз сталося не так, як гадалося. Ставленик Філарета Епіфаній став достатньо самостійним, що не сподобалося патріарху.
Це й спровокувало конфліктну ситуацію.
Зараз Філарет вирішив розпочати свою гру. Час, здавалося, вибраний підходящий. Адже Петро Порошенко, який зробив чимало для становлення ПЦУ, програв президентські вибори. Становище цієї Церкви, здавалось би, не зовсім певне.
То чому б не спробувати відновити УПЦ КП, яка формально не є ліквідованою і документи якої Філарет зберігає в себе? Адже предстоятелем цієї церковної структури, яка де-факто не існує, Філарет залишається далі. Якби це вдалося зробити, він би повернув собі владу.
Звісно, для цього треба було скликати архієрейський собор. Філарет на бланках УПЦ КП розіслав запрошення ієрархам ПЦУ прибути до Києва, у Володимирський собор, на традиційне молитовне святкування на честь священномученика Макарія. При сприятливому розвитку подій Філарет далі міг би піти на проведення собору. Згадане святкування могло би стати «пробою сил».
Існувало побоювання, що знайдеться частина архієреїв, які підтримають Філарета і прибудуть до нього. Наприклад, поширювалася думка, ніби це може зробити впливовий митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Останній мав і, очевидно, має підтримку серед деяких ієрархів ПЦУ. Не даремно він претендував на пост предстоятеля цієї Церкви. Хоча сумнівно, що митрополит Михаїл став би союзником Філарета. Адже останній чимало приклав сил, щоб митрополита Луцького і Волинського не обрали предстоятелем ПЦУ.
Напередодні зібрання, яке планував патріарх Філарет, деякі архієреї та священнослужителі ПЦУ висловилися проти «відновлення УПЦ КП» і заявили про підтримку митрополита Епіфанія. Деякі ж промовчали. Але навіть вони не підтримали Філарета. Адже їм довелося пройти непростий шлях до канонічної автокефалії. І раптом тепер усе втратити, повернутися «на круги своя»…
Тому на молитовне святкування на честь священномученика Макарія до Володимирського собору прибуло лише (!) чотири архієреї ПЦУ. Переважно це була група із колишніх приходів УПЦ КП у Росії – митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, його вікарій Петро та єпископ Адріан. Говорити про їхній серйозний вплив у ПЦУ не доводиться. Взагалі дивно виглядає те, що Філарета підтримали архієреї з Росії, які, очевидно, перебувають під прискіпливим контролем російських спецслужб. Не будемо гадати про «руку Москви». Але по-своєму є показовим, що Філарета раптом «полюбили» російські мас-медіа і почали говорити про нього – якщо не в плані позитивному, то принаймні нейтральному. Такого раніше не було.
Щоправда, на молитовному святкуванні на честь священномученика Макарія був ще архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, який зазнав переслідування від російської влади. Однак Климент заявляв, що він прибув до Філарета, оскільки його дуже шанує. При цьому ніби не виявляв бажання підтримувати дії патріарха щодо змін у Церкві.
Таким чином, спроба «відновлення УПЦ КП», а фактично розколу в ПЦУ провалилася.
Звісно, ситуація не дуже приємна. Але водночас… обнадійлива. Тішить те, що абсолютна більшість архієреїв не пішли на розкол. Вони продемонстрували, що для них ПЦУ і томос, який наданий цій Церкві, є великою цінністю.
Водночас ця ситуація продемонструвала, що ПЦУ – не «Філаретівська церква», а її предстоятель Епіфаній є достатньо самостійною фігурою. Тому, можливо, адепти УПЦ (МП), серед яких панували й панують антифіларетівські настрої, почнуть поступово переходити в ПЦУ.
Спроба «відновлення УПЦ КП» вдарила по авторитету Філарета. Чи розуміє він це? Адже чимало колишніх його прихильників змінили ставлення до нього.
Проте Філарет нікуди не подінеться. І, подобається комусь це чи ні, він має певне коло прихильників. Зрештою, на його авторитет працюють і колишні заслуги.
Знищити просто так Філарета не вдасться. Попри поважний вік, це міцний горішок. Він не раз падав, але потім піднімався і добивався свого в сфері церковної влади.
То чи не краще в нинішній ситуації керівництву ПЦУ знайти з Філаретом порозуміння й досягнути компромісу? Адже недавні події, пов’язані з утворенням ПЦУ, показують, що такий компроміс можливий. …Хоча і не безпроблемний.
Петро Кралюк, проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
