Доступність посилання

ТОП новини

Айше Умерова про боротьбу з раком: «Вірте у себе»


Айше Умерова
Айше Умерова

Рак. Але вірте в себе ‒ в будь-якій ситуації, завжди. Що спадає на думку, коли чуєш такий діагноз? Що відчуваєш, якщо він стосується твоїх близьких? А якщо тебе особисто? Рівно рік тому я дізналася, що це таке.

З огляду на все, що я знала про рак до того, діагноз прозвучав для мене як вирок. У 28 років життя ніби закінчилося. В ту мить, у лікарні. Але не було ні сліз, ні істерик. Просто неймовірна порожнеча всередині. І розгубленість. І нерозуміння, як бути далі.

На порозі тебе зустрічає мама, і на питання «ну що там?» ти просто відповідаєш: «Рак»

Їдеш вранці на зйомки чергового блогу, не думаючи ні про що погане, потім до лікарні за результатами обстежень, мовчки слухаєш лікаря, сховавши очі в підлогу, і, не сказавши ні слова, просто їдеш додому. На порозі тебе зустрічає мама, і на питання «ну що там?» ти просто відповідаєш: «Рак». Тільки коли кажеш таке вголос, ти починаєш усвідомлювати, наскільки все серйозно. Що відчула мама в той момент ‒ мені навіть страшно уявити.

До кінця усвідомити було все одно складно. Ні, зі мною такого бути не може. Ні, в житті й так занадто багато стресів, куди мені ще таке. Ні, я ж молода та здорова, у лікарні навіть ніколи в житті не була. Ні. Ні. Ні. Мені потрібні ще докази інших лікарів, інших клінік.

Завдяки допомозі справжніх людей, я опинилася в Ізраїлі на обстеженні та лікуванні. Я дуже сподівалася, що наші лікарі помилилися. І таки помилилися. Насправді все набагато гірше. «Хвороба дуже агресивна, випадок дуже нестандартний. Ти дуже вчасно звернулася, інакше ‒ три місяці, не більше».

Тиждень одна, у незнайомій країні на діагностиці. Я сильна. Сліз не було. Зовсім. Вдень ‒ на обстеженнях, ввечері ‒ сидиш і вичитуєш в інтернеті значення незрозумілих тобі медичних термінів. Від прочитаного стає страшно. І вирішуєш більше не робити цього. Взагалі. Ніколи. Довіряєшся повністю лікарям, їхньому досвіду та професіоналізму. І потім сім місяців просто прилітаєш у призначені дні та робиш усе, що вони скажуть. Не задумуєшся ні в що. Фокусуєшся на позитивному та прекрасному навколо. Лікарі заряджають тебе: «Стаєш абсолютним егоїстом, займаєшся тільки собою, ніяких нервів і чужих проблем, робиш усе, що хочеш і що приносить тобі радість і задоволення».

Так і зробила. Надивившись фільмів, я тоді теж почала складати список, що ж я хочу встигнути зробити в цьому житті (на той день, судячи з усього ‒ дуже короткого життя). І вийшло, що майже все в ньому пов'язано з подорожами. Реалізувати його пункти у мене поки не вистачає сил, але тепер через рік лікування, успішного лікування, я можу сміливо сказати ‒ у мене тепер є шанс його виконати, нікуди не поспішаючи.

Дуже вузьке коло людей знало про мою хворобу, усі решта вважали, що я просто експериментую з новим іміджем ‒ спочатку тюрбан, потім ультракоротка стрижка. Завжди з посмішкою, при можливості не пропускаючи майже жодного заходу, їздячи на підзарядку в свій Бахчисарай, знайшовши собі нову роботу для душі та почавши вчити турецьку.

Саме в той момент я по-справжньому усвідомила, що зі мною відбувається ‒ коли бачиш у дзеркалі своє лисе відображення, без вій і брів

Найскладніше було батькам. Тільки вони поруч, коли ти приходиш до тями після чергової хімії, тільки вони поруч, коли ти єдиний раз за весь час плачеш і лежиш цілими днями калачиком в депресії ‒ коли стало випадати волосся й довелося поголити налисо мої кучері. Напевно, саме в той момент я по-справжньому усвідомила, що зі мною відбувається ‒ коли бачиш у дзеркалі своє лисе відображення, без вій і брів, коли лиса голова противно шарудить на подушці, і від цього ти не можеш спати, коли за звичкою хочеться поправити волосся і відкинути його з обличчя.

Це було складно. Так. Дуже. Вісім курсів хіміотерапії, операція і ще тривале лікування. Але тепер я розумію, наскільки я змінилася за цей рік ‒ стала ще сильнішою і, найголовніше, такою спокійною та гармонійною я не була ніколи в житті. Тільки опинившись у такій ситуації, напевно, починаєш по-справжньому цінувати все, що маєш, що тебе оточує, по-іншому дивитися на речі та події навколо, вмієш насолоджуватися звичайними моментами і правильно розставляти пріоритети в житті. Так, звучить банально, але саме так воно й відбувається.

І я просто хочу сказати спасибі тим, хто був зі мною поруч. Не буду перераховувати, ви й так все знаєте.

І ще, вірте в себе ‒ в будь-якій ситуації, завжди! Ми все можемо.

Айше Умерова, кримчанка, авторка Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації ‒ на сторінці Айше Умерової в Facebook

XS
SM
MD
LG