Вам ніколи не спадало на думку, що настільки виплекана російською владою народна акція «Безсмертний полк» є нічим іншим, як карнавальною ходою? Урочистим, дуже похмурим та серйозним, але саме карнавальним, тобто ігровим, «навмисним» заходом. Абсурдне, на перший погляд, твердження, але спробуймо розібратися.
Будь-яка історична подія, за Гегелем, повторюється в історії двічі: перший раз як трагедія, другий ‒ як фарс. І класичний європейський карнавал тому яскравий приклад. Саме європейський, який органічно трансформує криваву напівзабуту історію своїх країн у веселу виставу. Тим самим перетворюючи банальне масничне гуляння на демонстрацію істинно народної волелюбності й торжества національного духу.
Яскравим прикладом такої трансформації служить «Битва апельсинів» ‒ щорічний карнавал в італійському містечку Івреа.
Тут похмура історія битв XII століття оживає у вигляді веселого бою апельсинами, де відрубану голову герцога, переможеного повсталими містянами, символізують саме помаранчеві плоди, а не витягнутий зі склепу череп.
Неможливо, мабуть, перерахувати всі європейські карнавали, в яких трагедія і пафос справжніх і вкрай жорстоких середньовічних воєн і повстань представлені радісним киданням один в іншого усіляких зовсім не бойових снарядів, здебільшого їстівних ‒ цукерок, фруктів, борошна.
У наших реаліях найбільш яскравими представниками карнавальної справи є історичні реконструктори. Які найкривавіші події з нещодавньої історії подають як досить несмачну цукерку, але при цьому знаходиться все більше охочих цю цукерку смакувати. Дійсно, чому б і ні, коли зовсім не страшно й без шматків розірваних тіл на полі «бою»?
Але коли фарс намагаються втиснути назад у межі історичної трагедії ‒ тут вже не до сміху. І не тому, що це фізично неможливо, саме «Безсмертний полк» і служить прикладом, що буває і так. А тому, що йдеться вже не про карнавал, а про діагноз. Діагноз суспільству.
Російське суспільство, постійно експлуатуючи тему Другої світової, трохи не дотягнуло до стадії «прийняття» і раптово повернулося назад до «злості»
Якщо використовувати описані психологами стадії людської реакції на пережите горе як «заперечення-злість-торг-депресія-прийняття», то можна сказати, що російське суспільство, постійно експлуатуючи тему Другої світової, трохи не дотягнуло до стадії «прийняття» і раптово повернулося назад до «злості». Або, що більш імовірно, росіян «туди» повертають ‒ наполегливо й уміло.
Спільного з карнавалом у «Безсмертного полку» занадто багато. І масовість, і непідробний ентузіазм, й ініціатива на місцях, і розквіт народної творчості у виготовленні костюмів та атрибутики, і загальне відчуття причетності. І, звичайно, гра як така, гра в щось серйозне та супутня їй, як будь-якій азартній грі, абсолютна етична сліпота. Коли азарт заступає очі гравців ‒ і ніхто з учасників гри-карнавалу впритул не бачить несумісність самої акції та її декламованих передумов. Як ті ж італійці не бачать в апельсинах відрізану голову герцога.
Ось як ви думаєте, розчулився б солдат, який повернувся в 1945 році з фронтового пекла, від вигляду трирічної дитини, одягненої в добре підігнану форму НКВДиста? Або дитячій колясці у вигляді танка, в якому сам зовсім нещодавно горів?
І це при тому, що як виглядала справжня відрізана голова герцога в тій же Італії точно ніхто не пам'ятає, а от форму ГУЛАГівського охоронця в Росії багато хто ще не забув...
А головне, радів би солдат тому, що його нащадків, через 75 (!) років після перемоги в страшній війні об'єднують тільки три речі ‒ чорна заздрість до переможених, весела хода на його честь і нескінченне вставання з колін?
Чи варто згадувати про те, що гордість, рівень якої участь в акції «Безсмертного полку» має різко підвищити, взагалі-то вважається у православ'ї смертним гріхом
Але є і відмінності від італійського карнавалу. Найголовніше ‒ в тому, що костюмована хода з досконально регламентованими атрибутами, якими, по суті, є портрети ветеранів війни в руках у кожного учасника, має сприйматися й учасниками, і глядачами як колективне сакральне дійство, спрямоване на введення присутніх в якийсь екзальтований стан, який характеризується як «я пишаюся!». Причому ті, хто не зумів увійти в подібний «стан», публічно засуджуються іншими «ходоками». Поки що на словах...
Вже не знаю, чи варто згадувати про те, що гордість, рівень якої участь в акції «Безсмертного полку» має різко підвищити, взагалі-то вважається у православ'ї смертним гріхом. А вже яким гріхом вважати гордість за скоєне не тобою, гордість за те, до чого ти особисто жодного стосунку не маєш, сказати не зможуть навіть отці церкви.
Хоча, якщо згадати історію «Безсмертного полку», який з'явився як дійсно народна ініціатива в російському Томську в 2011 році, починалося все не так емоційно.
Але відразу ж акція була узята під суворий контроль влади, як і всі акції в Росії, що привертають увагу більше ніж трьох осіб. Потім від початку народний рух був приватизований російськими владними структурами, організація маніфестацій повністю перейшла у відання органів виконавчої влади та проурядових патріотичних організацій.
Наступний крок ‒ рух вмонтований у наявну систему пропаганди й обдурення населення, яка називається «патріотичним вихованням». І тепер учасники «Безсмертного полку» йдуть у «День перемоги» в хвості військових колон і організованих груп населення, які бурхливо висловлюють лояльність чинній владі. Ні про яку скромну приватну «маївку» в міському парку вже не йдеться. «Маївка», звичайно, не виключається, але тільки після «обов'язкової програми», тобто проурядових заходів.
Таким чином, «Безсмертний полк» зробили тією самою бархаткою, якою дуже зручно полірується кризовий чобіт російського мілітаризму.
І ще трохи про когнітивний дисонанс російського 9 травня.
Якщо цей рух, «Безсмертний полк», дійсно має карнавально-реконструкційний сенс, і взагалі все дійство оповідає про «справи давно минулих днів», то як з цим поєднуються немислима серйозність і присутність у цій же «деньпереможній» колоні (але трохи попереду плакатів з хвацькими гаслами, на кшталт «Можемо повторити», закликів «На Берлін!») крокуючих «юнармійських» класів та інших атрибутів навіть не патріотичного виховання, а, швидше, військово-прикладної підготовки діючого резерву Збройних сил Росії?
Якщо це акція пам'яті та гордості за подвиги не якихось абстрактних предків, а найближчих родичів, які мають імена та прізвища, то навіщо на додачу до всього вищепереліченого цей маскарад, який дуже нагадує пародію у вигляді армійської форми на матусях та немовлятах, а також дитячих візочків, задрапірованих під «тридцатьчетвірки»?
Зрозуміло, що не всі учасники «Безсмертного полку» одягнені в хакі, але ж карнавальні костюми, якими, по суті, є копії радянської військової форми сімдесятип'ятилітньої давнини, які одягаються тільки на акцію, нікому не впадають в око! В такому ракурсі приказка про хрестик і труси стає на рідкість актуальною.
Карнавальні маски у військовій колоні настільки протиприродні, що геть-чисто позбавляють сенсу одну зі складових цих колон. Так, і підрозділ матусь з немовлятами в хакі, і школярі з фотографіями на паличках, які крокують в одній колоні з ротами «самооборони», казачими сотнями та установками залпового вогню ‒ не залишають ні найменшого сумніву, на чию, власне, честь затіяна хода. І, боюся, що обслугою тут виглядатиме саме колона «Безсмертного полку».
Отакою собі ротою забезпечення російських «Градів», «Ураганів» і С-400, які урочисто їдуть на чолі параду.
Висміюючи саму ідею карнавалізації пам'яті дідів і прадідів, я не хочу іронізувати над почуттями цих людей. Вірю, що більшість з них іде в лавах «Безсмертного полку» через поклик серця, щиро вважаючи, що таким чином віддають свій борг загиблим. Розумію, що більшість з них не усвідомлюють ні утилітарності для владних розкладок, ні карикатурності цього напівкарнавального, напівпохоронного маршу.
Але от питання ‒ куди вони йдуть жалобною колоною, мовчки, одягнені в забуту військову форму, тримаючи над головою портрети давно померлих людей?
Ніби зійшли зі сторінок оруелівської антиутопії.
Максим Кобза, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
