Через тридцять п’ять років після сумнозвісної ядерної катастрофи в радянській Україні фотограф виявив западаючі у пам'ять та часто ретельно підтримувані пам'ятники Другої світової війни, що існують у лісах зони відчуження Чорнобиля.
Коли Дармон Ріхтер та троє друзів вирушили у закриту пустелю навколо Чорнобиля влітку 2018 року, вони взяли два необхідні предмети: карту радянських часів, на якій були перелічені всі меморіали Другої світової війни в цій області, та бензопилу.
Ріхтер, фотограф і письменник британського походження, пояснив Радіо Свобода, що «багатьох доріг на цій карті більше не існує, оскільки вони були заблоковані або розмиті з роками. Було одне село, де повалені дерева повністю закривали дорогу».
Запустивши бензопилу, група змогла прокласти шлях до давно занедбаного поселення. Поруч із селом Ріхтер зміг зафіксувати один із десятків пам'ятників часів Другої світової війни, що залишилися в Україні і в зараженій радіацією зоні відчуження в Білорусі. За останні вісім років шукач пригод поставив перед собою завдання фотографувати і досліджувати зворушливі пам'ятники. Він погодився поділитися деякими зі своїх світлин із Радіо Свобода.
Ріхтер каже, що в багатьох районах зони відчуження українська влада дозволяє колишнім жителям відвідувати свої покинуті села один раз на рік.
«У вихідні після Великодня ці люди повертаються у свої колишні будинки, щоб відвідати свої пам'ятники, церкви та могили близьких. Так часто вони використовують цю можливість, щоб підтримувати могили та меморіали, залишаючи там пластикові квіти».
Британець описує «дивне, але до певної міри красиве видовище, коли можна проїхати через повністю покинуте село, де всі будинки руйнуються, а потім у його центрі бачиш військовий меморіал зі скошеною травою навколо нього і різнокольоровими квітами, розкиданими біля його ніг».
Ріхтер каже, що кілька пам'ятників на історичній мапі, яку він використовував, зникли зі своїх постаментів. Багато районів зони відчуження були сильно розграбовані після ядерного вибуху 1986 року, а деякі військові меморіали в цьому регіоні були зроблені з коштовних металів.
Особу пілота, мабуть, було пізніше встановлено. Більш свіжа меморіальна дошка на цьому місці додає: «Молодший лейтенант Сафар Абуталибогли Курбанов: 1923-1943».
Паша Осідач була зв’язковою партизанських загонів під час нацистської окупації територій навколо Чорнобиля. Повідомляється, що Паша сховала життєво важливе послання в косах свого довгого волосся. У 1943 році нацистські сили виявили її з такими повідомленнями та катували, перш ніж, як повідомляється, живцем поховали у віці 21 року.
Не всі пам'ятники в зоні відчуження утримуються в доброму стані, іноді зі зрозумілих причин.
Сьогодні це місце залишається одним із найбільш радіоактивних на Землі.
У 2005 році українська поетеса Ліна Костенко написала про цю статую: «У Товстому Лісі між двома деревами сидить хлопчик. Коли сталася пожежа, горіли і дерева, і пам’ятник настільки розжарився, що груди тріснули… як на війні…. Ми знайшли стару банку, наповнили її водою, зірвали кілька маленьких білих квітів і залишили солдату».
Ріхтер сказав Радіо Свобода, що його експедиції з пошуку таких пам'яток стали потужним нагадуванням про шари історії в лісах навколо Чорнобиля. «Цей регіон втратив більше людей через війну, ніж через чорнобильську катастрофу. Я вважаю, що багато сторонніх людей, як правило, забувають про історичні труднощі цього місця. Вони чують Чорнобиль, і все, що вони уявляють, – це катастрофа 1986 року. Але час, проведений з цими пам'ятниками, був протверезним нагадуванням про те, скільки ці громади вже пережили до цього моменту».
Поки Ріхтер фотографував цей меморіал, дві літні жінки, які повернулися в село після евакуації 1986 року, почули, як під'їхала автівка Ріхтера, і вирушили на розвідку. Фотограф каже: «Вони помітили мій інтерес до пам'ятника і відразу ж почали ділитися особистими спогадами про події, які описані на пам'ятнику. Вони обидві були молодими дівчатами, коли нацисти окупували їхнє село».
Більшість місць на зображеннях Ріхтера доступні під час екскурсії, але є проста причина, чому так мало таких місць було задокументовано. «Чорнобиль розміром із країну, і більшість туристів, які їдуть, проводять там всього один-два дні», – каже фотограф. «Тому, звісно, вони відвідують великі, знакові місця – електростанцію, градирні ... Тим часом, навколо є десятки сіл, розкиданих по великій території, які рідко хто відвідує. Справа не в тому, що до них не можна поїхати, але туристичні компанії зазвичай припускають, що ці місця не будуть цікаві іноземцям, і іноземці не проситимуть відвідати місце, якщо вони не знають, що воно існує!».
Ріхтер каже, що його надія на проєкт полягає в тому, що «співставивши обличчя з назвами цих загублених сіл, це може допомогти заохотити людей думати про Чорнобильськй регіон як про щось більше, ніж просто місце, де в 1986 році вибухнула атомна електростанція».
