Сім років тому, 5 липня 2014-го, українські військові звільнили від російських гібридних сил Слов’янськ та Краматорськ. До річниці деокупації в обох містах пройшли урочисті заходи: зранку на горі Карачун відбулося, зокрема, покладання квітів біля пам’ятника загиблим військовим, а ввечері в обох містах – патріотична хода.
Щоб місцеві жителі й самі військові пам’ятали, якою ціною дається визволення Донбасу, представники гуманітарної місії «Чорний Тюльпан», що займаються пошуком, ексгумацією і вивозом тіл і решток загиблих у районі бойових дій – розгорнули на Карачуні тимчасову інсталяцію.
Радіо Донбас.Реалії побували на території Меморіального комплексу. Розповідаємо у фоторепортажі, як після звільнення Слов’янська та Краматорська шукали загиблих військових та цивільних, і чому померлих не завжди вдавалося одразу поховати.
Скелетовані залишки невідомої людини, знайденої 5 липня 2014 року поблизу Слов’янська. Рештки на фото зроблені з пластику, прапор України, підсумок та шолом – справжні.
Разом із загиблими українськими бійцями пошуковці, як правило, також знаходять особисті речі – документи, прикраси, фотографії рідних. Якщо пошукові роботи ведуть на місці боїв – знаходять також різного калібру зброю, підсумки, «розгрузки» та боєкомплекти.
Приблизно так виглядають тіла загиблих (на фото — муляж, виготовлений із пластику), яких не змогли одразу поховати. За словами представника «Чорного Тюльпану», повертатися за полеглими, коли бій щойно закінчився, або все ще триває, дуже небезпечно. І саме тому пошуком та ексгумацією від початку подій на Донбасі займається гуманітарна місія.
Реальні фотографії з роботи місії «Чорного Тюльпану» під Іловайськом у 2014 році. Тоді, нагадаємо, російські гібридні сили порушили домовленості та обстріляли колони українських військових. В результаті, за різними даними, загинули від 254 до майже 400 українських воїнів.
Представник гуманітарної місії демонструє, як шість-сім років тому виглядали захоронення українських військових, загиблих під час великих зіткнень. Побратими були змушені ховати полеглих у нашвидкоруч виритих могилах. Через щільність та закам’янілість грунту у деяких місцях ями мали глибину всього на кілька десятків сантиметрів.
