Публікується з дозволу Global Rights Compliance
7 років тому у цей час Кримський півострів заполонили невідомі добре озброєні особи, які, скориставшись українською внутрішньою ситуацією, швидко почали захоплювати та блокувати ключові військові та інфраструктурні об’єкти півострова. Пізніше Володимир Путін визнає, що операція була спланована за його участі, а особи у формі були членами регулярної армії Російської Федерації. Щоправда, кадрові військові були не єдиними учасниками подій лютого-березня 2014 року: члени так званої кримської самооборони, казаки та колишні співробітники Беркуту активно підтримували російські сили на шляху до отримання контролю над Кримом, за що пізніше отримали від російського Міністерства Оборони медалі «За возвращение Крыма».
У своєму нещодавньому рішенні щодо прийнятності справи Україна проти Росії по Криму Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) попередньо погодився з аргументами України щодо участі цих формувань у деяких військових операціях в лютому-березні 2014 року та їх причетності до серйозних порушень прав людини. В той же час залишається питанням, чи нестиме Росія відповідальність за їх дії як держава, яка безпосередньо здійснювала контроль над кримською самообороною, казаками та Беркутом.
Про те, як ці формування з’явилися в Криму, в чому саме полягала їхня роль, чи були окремі учасники цих формувань притягнуті до відповідальності та чи може Росія нести відповідальність за їх діяльність, ‒ нижче.
Міжнародне право про контроль держави над парамілітарними утвореннями, що діють на території іншої держави
В міжнародно-правовому плані Україні важливо довести наявність у Росії контролю над кримською самообороною, казаками та Беркутом у лютому-березні 2014 року. Це дозволить говорити про відповідальність Росії як держави або її окремих посадовців за дії членів парамілітарних формувань, у тому числі за можливі порушення прав людини.
Питання про вид і ступінь контролю, який слід доводити, залежить від конкретної міжнародної судової інституції, яка розглядатиме ситуацію. Так, для того, щоб довести відповідальність держави за дії учасників парамілітарних угруповань, необхідно надати докази здійснення державою ефективного контролю над такими угрупованнями. Зокрема, такими доказами є надання конкретних інструкцій, нагляд за діяльністю угруповання або керування ним під час кожної операції. З іншого боку, для встановлення кримінальної відповідальності за дії парамілітарних угруповань (у тому числі у Міжнародному кримінальному суді) необхідно показати наявність загального контролю. Для цього достатньо довести роль держави у координуванні або плануванні військових операцій парамілітарного угруповання, а також фінансування, тренування або надання оперативної підтримки.
Таким чином, ефективний контроль (а з ним і відповідальність держави) доводити значно важче, ніж загальний контроль (і індивідуальну відповідальність окремих осіб). Далі спробуємо проаналізувати, чи здійснювала Росія ефективний контроль над кримською самообороною, казаками та Беркутом, або чи окремі посадовці здійснювали загальний контроль.
Поява кримської самооборони, казаків та Беркуту в Криму
Розмови про створення загонів «дружинників» для захисту кримчан від радикалів точилися ще наприкінці січня. І хоча офіційною датою створення «кримської самооборони» вважається 23 лютого 2014 року, за наявною інформацією відповідне рішення було прийнято 21 лютого 2014 року на засіданні кримської партії «Русское единство», яку очолював тоді депутат Верховної Ради АРК Сергій Аксенов. Командування загонами «кримської самооборони» здійснював відомий українцям за подіями на Донбасі колишній полковник ФСБ Ігор Гіркін. Окрім Гіркіна «кримською самообороною» також керував, згідно з наявною інформацією, інший відомий учасник конфлікту на Донбасі, колишній офіцер ГРУ Ігор Безлер.
Приблизно в цей же період до Криму повертаються бійці кримського спецпідрозділу “Беркут”. З огляду на роль Беркуту в протидії Євромайдану 25 лютого 2014 року центральна влада у Києві прийняла рішення про його розпуск. Декілька днів по тому, вже після захоплення Верховної Ради АРК «зеленими чоловічками», кримські парламентарі голосують за утворення «кримського Беркуту», який буде підпорядковуватись виключно «владі Криму».
Що ж до казаків, то більшість із них, на відміну від самооборони та Беркуту, прибула до Криму з Росії. У своїх інтерв’ю російські казаки визнавали, що близько 1000 з них брали участь у кримських подіях лютого-березня 2014 року, а казацькі лідери радилися щодо своїх планів з російською владою і, зокрема, з губернатором Краснодарського краю та Штабом Чорноморського флоту в Криму. У одній із телефонних розмов Сергія Глазьєва, на той момент радника президента РФ, з Костянтином Затуліним, який тоді очолював Інститут країн СНД та перебував у Криму, останній звітував, що заплатив казакам невеликі гроші.
Дії кримської самооборони, казаків і Беркуту у Криму в лютому-березні 2014 року
Парамілітарні формування відігравали допоміжну роль у встановленні Росією контролю над Кримом. З одного боку, вони допомагали блокувати та захоплювати критичні інфраструктурні, адміністративні та військові об’єкти, з іншого – переслідували осіб, які, на їх думку, підтримували Україну.
З початком конфлікту російська сторона використовувала загони кримської самооборони, казаків і Беркут в різних цілях. Так, 27 лютого 2014 року після захоплення Верховної Ради АРК професійно озброєними особами, члени кримської самооборони під командуванням Гіркіна збирали депутатів на сесію парламенту. Одночасно колишні співробітники Беркуту та частина казаків почали встановлювати блокпости на в’їздах до Криму.
У багатьох випадках захоплення військових об’єктів проводилось на один кшталт: на передньому плані виступало цивільне населення, іноді навіть сім’ї з дітьми, позаду них йшли казаки з кримською самообороною, і лише за ними наступали російські військові. Така тактика позбавляла українських військових можливості відкрити вогонь у відповідь.
Окрім участі у військових операціях, вищезгадані формування активно придушували проукраїнське населення. Члени кримської самооборони, Беркут та казаки перевіряли всіх, хто в’їжджав в Крим, патрулювали вулиці та вокзали у пошуках «українських диверсантів». Українська сторона надала в ЄСПЛ докази того, що співробітники ФСБ видали членам парамілітарних формувань зброю.
Членів кримської самооборони пов’язують з першою жертвою конфлікту – смертю кримського татарина Решата Аметова.
Затриманих активістів здебільшого привозили або в військовий комісаріат Сімферополя, який за наявноюінформацією був під контролем самооборони, або на базу Чорноморського флоту в районі Севастополя.
Осіб, які потрапляли до кримської самооборони, Беркуту та казаків, піддавали жорстокому поводженню.
Розслідування злочинів кримської самооборони, казаків та Беркуту
- Росія
За інформацією Моніторингової місії ООН з прав людини, станом на 2017 рік Росія ініціювала декілька кримінальних справ проти членів кримської самооборони, але вони стосувались виключно розбійного нападу, скоєного у квітні 2014 року, та спроби незаконно заволодіти автомобілем. У 2020 році представниця ООН заявила, що хоча організація й отримала дані про окремі розслідування, інформація про висунуті обвинувачення або інший прогрес у справах не була надана.
- Україна
Станом на жовтень 2020 року Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (з дислокацією у м. Києві) встановила 1300 осіб, які брали участь в діяльності «кримської самооборони». 237 з них отримали повідомлення про підозру у створенні не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань за статтею 260 Кримінального Кодексу України.
Роком раніше, у вересні 2019 року стало відомо, що Прокуратура висунула підозру трьом особам, підозрюваним у вбивстві Решата Аметова.
Водночас повноцінне розслідування усіх скоєних злочинів, а також притягнення до відповідальності обвинувачених ускладняється через відсутність доступу слідчих і прокурорів до території Криму.
Висновок
Залежно від міжнародно-правових цілей, які переслідує Україна, може виникнути потреба довести наявність в Росії ефективного або загального контролю над парамілітарними формуваннями в Криму. Хоча обидва види контролю й вимагають надання подібної інформації, але поріг доказування тесту ефективного контролю значно вищий, ніж тесту загального контролю.
Наведеній вище публічній інформації, яка хоча й вказує на певний зв'язок між Росією та парамілітарними групами, бракує конкретики. Можливо, що детальна інкримінуюча інформація існує, але не в публічному доступі. Відповідно, залишається незрозумілим, чи зможе Україна надати міжнародним судам докази, які переконають їх в наявності загального контролю Росії над кримською самообороною, казаками та Беркутом.
Анастасія Моісеєва, юридичний консультант Global Rights Compliance
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
