Доступність посилання

ТОП новини

Чи має Німеччина стосунок до Голодомору?


Вшанування у Берліні жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років. Берлін, 25 листопада 2016 року

Виник конфлікт між МЗС України і німецько-українською комісією істориків через питання про Голодомор

Уже майже рік триває відкритий конфлікт між українським Міністерством закордонних справ та Німецько-українською комісією істориків (НУКІ) навколо питання про визнання Голодомору геноцидом у Німеччині. Новим витком цього конфлікту стало відкликання патронату над роботою комісії з боку українського МЗС та звинувачення у політичному тиску на істориків з боку членів комісії саме у той день, коли комісія провела вебінар під назвою «Чи був Голодомор геноцидом?» у четвер, 24 вересня.

Проти самої назви вебінару, як такої, що суперечить українському закону, виступили численні українські вчені, зокрема з Музею Голодомору, Українського інституту національної пам'яті (УІНП).

На питання про те, чи був Голодомор геноцидом українського народу, однозначну відповідь дала Верховна Рада України ще 28 листопада 2006 року, коли ухвалила закон «Про Голодомор 1932–33 років в Україні». З того часу Україна намагається домогтися і міжнародного визнання цього злочину сталінського СРСР. Росія та її союзники геноцидний характер голоду заперечують і питання про те, чи був Голодомор геноцидом, перетворилося на демонстрацію підтримки України на міжнародному рівні.

Одне з небагатьох фото Голодомору, яке зробив австрійський інженер Александр Вінербергер, який працював у Харкові у 1932–33 роках
Одне з небагатьох фото Голодомору, яке зробив австрійський інженер Александр Вінербергер, який працював у Харкові у 1932–33 роках

Серед країн, що визнали Голодомор геноцидом, бракує Німеччини

Певних успіхів українська дипломатія на цьому шляху досягла – на нинішній момент, крім України, Голодомор визнали геноцидом ще 16 країн світу на державному рівні, серед них – Австралія, Канада, США, Мексика, західні сусіди України – Польща, Угорщина, а також Грузія, всі три держави Балтії, Португалія та ще кілька країн Латинської Америки. Але серед тих, хто визнав Голодомор геноцидом, відчутно бракує великих та впливових європейських держав, таких як Франція, Велика Британія, Італія та особливо Німеччина з огляду на її вагу в Європейському союзі та на приязні стосунки з Росією.

Шанс просунути це питання в Німеччині з’явився минулого року, коли місцеві українці ініціювали петицію на сайті німецького Бундестагу. Вона з'явилася у квітні і до травня 2019 року зібрала понад 56 тисяч підписів онлайн і ще понад 16 тисяч поза межами інтернету, й таким чином набрала понад 50 тисяч підписів, необхідних для розгляду в німецькому парламенті. За пів року після цього, 21 жовтня такий розгляд відбувся на відкритому засіданні петиційного комітету Бундестагу, членами якого є 28 депутатів із різних фракцій німецького парламенту.

Німецьке МЗС виступало проти з обґрунтуванням, яке багато депутатів сприйняли як «технічне», а саме, що поняття геноцид було визначене лише 1951 року. Це, однак, не завадило Бундестагу в 2016 році ухвалити рішення про те, що масове вбивство вірмен в Оттоманській Туреччині в 1915 році було геноцидом.

Рішення щодо України восени 2019 року ухвалене не було, а комітет мав визначитися, чи виносити питання на розгляд усіх депутатів. Саме обговорення показало, що німецькі депутати були дуже мало поінформовані про події в Радянському Союзі у 1930-х роках та про те, що відбувалося в Україні.

Наприклад, депутат від правлячої партії Християнсько-демократичний союз Геро Шторйоганн зізнався, що про термін «Голодомор» вперше почув лише на засіданні комітету, хоча на уроках історії йому «трохи розказували про Сталіна, який вбив 40 або 50 мільйонів людей, але ніде не було сказано про те, що конкретно він зробив». Інші депутати цікавилися тим, чому українці вважають голод спрямованим саме проти них, хоча в той час в СРСР страждали й інші народи. Деяких цікавило питання про те, чи не потягне така резолюція якоїсь фінансової чи політичної відповідальності з боку Німеччини, чи Росії, і чи не засмутить її можливе рішення німецького парламенту.

Ці питання виникли на тлі обговорення кількома місяцями раніше іншої політичної проблеми, пов’язаної власне з самою німецькою історією, коли Намібія порушила питання про визнання геноцидом та компенсацію за дії німецьких колоніальних сил у 1904-1908 роках, коли було знищено понад 80% народів нами та гереро. Ці події історики називають «забутим геноцидом».

Пояснюючи позицію уряду з цих питань, представник німецького міністерства Міхаель Рот пояснив, що питання з вірменським геноцидом стосувалося і Німеччини, яка на той момент була союзником Туреччини і нічого не зробила для порятунку вірмен, тому Німеччина несе моральну відповідальність і проявила її в такий спосіб.

Що ж до України, то тут представник уряду сказав, що йому невідомо, чи «на тодішньому МЗС лежить будь-яка відповідальність» і додав, що це «ми ще раз можемо перевірити, і це буде проханням до німецько-української комісії істориків».

Також з метою глибшого ознайомлення з проблемою на початок травня нинішнього року було заплановано триденний візит голови Петиційного комітету Бундестагу Маріана Вендта до України, однак через пандемію поїздку скасували.

Німецькі історики і Голодомор

Німецько-українська комісія істориків (НУКІ), про яку згадав представник німецького МЗС, була створена як асоціація громадянського суспільства у 2015 році для розгляду історичних питань між Німеччиною та Україною, передусім тих, зо були пов’язані з Другої світовою війною. Адже впродовж довгого часу в німецькій історіографії Україну як окремого учасника, чи жертву цієї війни не розглядали, включаючи її до загального поняття «Радянський Союз», синонімом якого була Росія.

У березні 2016 року міністерства закордонних справ Німеччини та України взяли патронат над роботою комісії, проте фінансувала її роботу лише німецька сторона – напряму від МЗС та через Німецьку службу академічних обмінів, яка є академічною структурою, незалежною від уряду, також до 2019 року приватні гроші надходили ще від Фундації Роберта Боша, мовиться на сайті комісії.

Український уряд фінансово роботу комісії не підтримував, але чимало критикував за відсутність практичних результатів діяльності. Гостра критика пролунала після обговорення питання Голодомору в Бундестазі, коли український посол звинуватив учасників комісії у тому, що вони не приділили цьому питанню належної уваги, а також і в тому, що не лише німецькі, але і деякі українські члени комісії не вважають Голодомор геноцидом. Гостра перепалка між послом України в Німеччині Андрієм Мельником та співголовою з українського боку істориком Ярославом Грицаком велася на сторінках української преси.

Наприкінці минулого тижня ця суперечка досягла апогею, коли вранці 24 вересня, саме того дня, коли комісія планувала провести вебінар про Голодомор, український МЗС повідомив, що відкликає свій патронат над роботою комісії, яка «остаточно втратила рештки довіри української сторони». У повідомленні, яке поширило посольство України в Німеччині, мовиться, що «за п’ять років «роботи» «комісією» так і не було підготовлено і не було видано жодної публікації щодо спільних сторінок історії для ознайомлення широкої німецької громадськості».

Українське міністерство також звинуватило Комісію в тому, що та «свідомо самоусунулася» від «обговорення у травні 2017 року в Бундестазі основоположного питання утвердження історичної відповідальності Німеччини перед Україною за злочини нацизму», а потім відмовилася від участі в дискусіях щодо визнання Бундестагом Голодомору геноцидом українського народу на основі відповідної народної петиції, попри відповідні звернення до «комісії» з боку депутатів німецького парламенту.

«Лише під шаленим тиском громадськості «комісія» була зрештою фактично примушена організувати єдиний захід на цю тему, а саме вебінар 24 вересня 2020 року», – йдеться в повідомленні посольства.

«Відтак, «комісія» остаточно втратила рештки довіри української сторони. Більше того, протягом останнього року не посилилося враження, що в існуючому форматі діяльність комісії відповідає національним інтересам України. Саме це й стало останньою краплею терпіння і спричинило відкликання патронату МЗС України», – мовиться в повідомленні.

Відповідаючи на це, Німецько-українська комісія істориків висловила жаль з приводу того, що Міністерство закордонних справ України відкликало свій патронат над роботою комісії, але заявила про готовність працювати далі «на зближення історичної культури» німецьких та українських колег, «із патронатом чи без нього».

Також, як мовиться у заяві, на відміну від того, що стверджує українське міністерство, Комісія готова взяти участь у парламентських дискусіях з питань Голодомору; а відмовилася вона лише в одному окремому випадку, коли запит до неї спрямувала фракція AfD, крайньоправа та антиімігрантська партія, що нині є найбільшою опозиційною силою в Бундестазі. Як наголошує Комісія, хоча її завдання лежить у галузі академічних досліджень та викладання, вона також «неодноразово враховувала українські історико-політичні інтереси».

Також комісія вважає, що питання Голодомору є, «насамперед, російсько-українським питанням», і тому «не може бути в центрі двосторонньої німецько-української історичної комісії». Тим не менш, мовиться у повідомленні, Комісія провела два семінари або конференції, одну з подій у співпраці разом з іншими партнерами, та «забезпечила політичний дискурс з цього питання, базуючись на академічних дослідженнях своїх членів та активно втручалася в дискусію через свої публікації».

Також комісія повідомила, що «раніше запланована щорічна конференція на тему «Голодомор в академічних та публічних дебатах: українська та європейська перспективи», що мала відбутися 24-26 вересня 2020 року, через пандемію Covid-19 була скасована». Тож комісія вирішила перенести конференцію на наступний 2021 рік, сподіваючись, що «обставини стануть більш сприятливими для проведення подібних заходів».

Чи має Німеччина відношення до Голодомору?

Учасниками вебінару була переважно українські вчені – Людмила Гриневич, Георгій Касьянов з Києва, Дарія Маттінґлі з Кембриджа, а модерував дискусію з українського боку львівський професор Ярослав Грицак, з німецького – Мартін Шульце Вессель з Мюнхена. Гостем семінару, що не походив ані з України, ані з Німеччини, був відомий італійський дослідник Голодомору Андреа Ґраціозі з Рима.

На самому вебінарі, який проходив на тлі описаних подій, українські учасники, перш за все, заявили, що всі вони підтримують твердження про те, що Голодомор був геноцидом українців, і якщо якісь сумніви існують щодо цього, то вони є на німецькому боці Комісії.

Особливу думку мав київський професор Георгій Касьянов, який вважає, що хоча Голодомор і був геноцидом, це трактування походить не з історичної, а з юридичної та політичної площин, що обмежує дослідницьку роботу істориків. (З приводу його особи напередодні розгорілася ще окрема суперечка між українським послом Андрієм Мельником і німецьким співголовою комісії Мартіном Шульцем Весселем, який звинуватив посла у «політичному тиску» через три смс-повідомлення з вимогою не запрошувати на вебінар Касьянова).

Хоча на вебінарі в основному йшлося про широко відомі тези щодо перебігу Голодомору та його порівняння з голодом, який в результаті радянської політики колективізації поширився багатьма регіонами Радянського Союзу, учасники вебінару звернули увагу німецьких колег на факти для них маловідомі. А саме на те, що насправді Німеччина грала роль у тих подіях і питання Голодомору не є виключно «російсько-українським». Зокрема, українські учасники говорили про те, що Німеччина, в числі інших країн, знаючи від своїх дипломатів про те, що люди масово гинуть від голоду, купувала українське збіжжя, вилучене у помираючих селян.

Також українські учасники вебінару звертали увагу на те, що говорячи про геноцид українців, українські дослідники не хочуть применшити жертви, які понесли представники інших народів, що населяли СРСР, зокрема казахів, які пропорційно до кількості населення, можливо, зазнали ще більших втрат.

Щодо німецького інтересу, то українських дослідників дивує, як мало досліджень німецьких колег було присвячено німцям Поволжя, які не лише зазнали голоду, але й були насильно виселені зі своїх домівок саме за національною ознакою, що також могло б відповідати поняттю «геноцид».

Досліджуючи ці теми, на думку українських істориків, німецькі колеги могли б ближче познайомитися з темою сталінських геноцидів у СРСР та надати потрібне академічне підґрунтя рішенням Бундестагу.

Петиція дає унікальний шанс – Гриневич

Говорячи з Радіо Свобода про те, що буде далі, після цього академічно-дипломатичного конфлікту, учасниця вебінару, директор Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору Людмила Гриневич вважає, що з нинішньої ситуації потрібно винести уроки.

«Якщо держава дає патронат комісії, вона повинна і фінансувати, і підтримувати її роботу, і цікавитися її роботою, і робити запити, але, на жаль, всього цього ми не бачили», – говорить Людмила Гриневич.

Людмила Гриневич
Людмила Гриневич

З іншого боку, вона як науковець, який спеціалізується на темі Голодомору, каже, що дуже здивована почутим від німецьких істориків, що ця тема є «насамперед, російсько-українським питанням». На її думку, за цією тезою стоїть не лише погана обізнаність німецьких колег у питаннях Голодомору, але і побоювання реакції з боку Росії.

Інструменталізація історії – це не лише використання фактів для того, щоб вони відповідали певним інтересам. Це ще і замовчування та вилучення певних серйозних тем із вивчення та обговорення
Людмила Гриневич

«Ми, як науковці, постійно говоримо про те, що ми за свободу академічних досліджень і проти інструменталізації історії. Але як дослідник з великим стажем, я можу сказати, що інструменталізація історії – це не лише використання фактів для того, щоб вони відповідали певним інтересам. Це ще і замовчування та вилучення певних серйозних тем із вивчення та обговорення, і це – дуже серйозна справа», – переконана українська дослідниця.

На її думку, незалежно від того, чи продовжить свою роботу ця комісія, чи з’явиться нова, яку в повідомленні українського МЗС названо такою, що буде «повноцінною Міжурядовою українсько-німецькою комісією з історичних питань для системного та об'єктивного дослідження спільних сторінок історії», діалог українських та німецьких істориків має бути продовжений.

«Петиція, яку розглядали німецькі депутати минулого року, яка набрала десятки тисяч підписів – це унікальний шанс донести фактичну інформацію про Голодомор до німецького суспільства. Якщо комісія продовжить роботу, то є шанс для українських істориків представити свої наукові роботи і повернути фокус уваги до цієї теми, щоб німецькі колеги зацікавилися нею, дізналися більше про неї, щоб почалася справжня наукова дискусія», – говорить Людмила Гриневич.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

XS
SM
MD
LG