16 липня – 30 років ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Розповідаємо, як приймалася Декларація, яким був контекст її ухвалення, чому за неї голосували разом і демократи, і комуністи, а також, як це вплинуло на наближення розпаду СРСР.
…Пізній СРСР. Вже нові вітри, але ще сильною є стара радянська система.
Проте система вже дала збій. Осінь народів 1989-го поклала край комунізму в Польщі, Угорщині, Чехословаччині... Вже впав Берлінський мур.
Потроху починаються відцентрові тенденції в СРСР. Спалахують перші міжетнічні конфлікти – зокрема в Нагірному Карабасі.
В Україні вже діє Народний рух за перебудову.
У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради. Вперше проходять демократи і з’являється опозиція – «Народна рада», в якій 125 депутатів.
З високої парламентської трибуни вперше виступають ті, хто ще недавно сидів у радянських таборах за політичні переконання.
У травні колишні дисиденти формують в опозиційній «Народній раді» групу «Незалежність» і під куполом ради починають звучати незалежницькі ідеї.
В цей час у Компартії України починає цементуватися суверенне крило. А 28-й з’їзд КПУ в середині червня 1990 року навіть ухвалює резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР».
«Якщо ви всі думаєте, що тільки борці за Незалежність, які сиділи в тюрмах чи були на волі, зробили державу – ви помиляєтесь. Нова держава Україна почала зароджуватись в рамках правлячої системи. Тобто, в рамках Комуністичної партії України», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода тодішній лідер опозиційної демократичної «Народної ради», 94-річний академік Ігор Юхновський.
Російська Декларація
У Росії теж демократичні вітри. 12 червня 1990 року Російська Федерація – РСФСР – ухвалила свою Декларацію про суверенітет.
«Коли Росія ухвалила свою Декларацію в Радянському Союзі, то чому Україні не можна?» – каже в інтерв’ю Радіо Свобода перший президент України Леонід Кравчук, який тоді в КПУ очолював ідеологічний відділ і був депутатом.
«Я вірив в те, що якщо ми ухвалимо (нашу) Декларацію – це буде зрушення в бік інтересів України. Але дивилися тоді всі на Москву. І Україна також», – описує тодішню ситуацію 86-річний Кравчук.
Делегація Компартії України на початку липня 1990 року вирушає до Москви на 28-й з’їзд КПРС, а лідер КПУ Володимир Івашко (який був також головою Верховної Ради УРСР) стає заступником Михайла Горбачова в КПРС і вже не повертається до Києва.
Інших чільних депутатів-комуністів, які брали участь у з’їді, Верховна Рада відкликає з Москви до Києва. Компартія України – після рішення Івашка залишитись у Москві – була трохи дезорієнтована, багато хто з комуністів вважав, що Івашко «зрадив» КПУ, вибравши посаду в Москві.
Щоправда, Ігор Юхновський закликає все ж «не демонізувати» Івашка, адже саме він – до переїзду до Москви – дав значний «суверен-поштовх» всередині партії, завершивши навіть червневий з’їзд КПУ закликом до членів партії «розуміти реалії життя, з якими не можна не рахуватися», маючи на увазі суверенітет України.
«Все ближче до Незалежності»
Десь в червні у Верховній Раді формується робоча група з підготовки тексту Декларації про державний суверенітет. Її очолив депутат-комуніст Сергій Дорогунцов, який користувався повагою і в багатьох опозиціонерів-демократів.
Декларація про державний суверенітет – вона по суті є програмою будівництва незалежної держави. Незалежної держави!Левко Лук'яненко
Різні депутати подають кілька проєктів – таких проєктів було принаймні п’ять.
«Працювали над тим текстом і текст ставав все ближче й ближче до Незалежності. Реально Декларація про державний суверенітет – вона по суті є програмою будівництва незалежної держави. Незалежної держави!» – ділився спогадами про той час незадовго до смерті колишній дисидент, а тоді депутат Левко Лук’яненко.
Відомий факт, саме Левко Лук’яненко власноруч написав текст Акту про Незалежність України (ухвалений 24 серпня 1991 року).
Але маловідомим є факт, що основні положення Декларації – зокрема ключове визначення що таке суверенітет України – включив у текст Декларації професор-юрист Володимир Василенко, який консультував робочу групу і мав дуже тісні робочі відносини з Іваном Плющем, який був першим заступником спікера, а після відходу Івашка головував на засіданнях Верховної Ради. Василенко працював над своєю кандидатською дисертацією про суверенітет в 1960-ті роки під час «хрущовської відлиги».
Отже, головував на історичному засідання 16 липня 1990 року Іван Плющ, якого Василенко характеризує як «людину з досвідом, авторитетом та українським сентиментом, яка розуміла значення документа».
На цьому тлі 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. 355 – «за», чотири «проти». Декларацію ухвалено майже 80 відсотками депутатського складу.
Демократам вдалося переконати робочу групу і записати в назву документа і по тексту «Україна» замість «Українська РСР», як на тому на початку наполягали комуністи. Це, як кажуть очевидці, було одним із найпринциповіших і найгостріших питань.
Щодо змісту. В Радянському Союзі офіційно закріплена керівна роль компартії та комуністичної ідеології.
Але в українській Декларації говорилось про перевагу загальнолюдських цінностей над класовими… Саме класова боротьба визнавалась Компартією як рушійна сила історії. Відтак, Декларація фактично, перекреслювала комуністичну ідеологію та один з її головних постулатів.
За це голосують і представники комуністичної більшості, і демократи з опозиційної «Народної ради».
У групі «239» були суверен-комуністи, які стояли на українських позиціях. Тобто, комуністи не були одноріднимиВолодимир Василенко
«Комуністи дотримувались партійної дисципліни, але тоді дисципліна була вже не така, як в 1937 році. За інакодумство вже не розстрілювали, не відсилали вже у концтабори, – пояснює Радіо Свобода професор Василенко. – І в (комуністичній) групі «239» були суверен-комуністи, люди з життєвим і професійним досвідом, які стояли на українських позиціях. І вони проголосували так, як підказувала їм їхня совість і бачення майбутнього України. Тобто, комуністи не були однорідними».
З ним згоден і Ігор Юхновський, тодішній керівник опозиційної демократичної «Народної ради».
«В більшості були зовсім звичайні, порядні люди. І одна, і друга сторона розуміла, що Радянський Союз, система, яка спиралась на неправильну ідеологію марксизму-ленінізму, тріщала по всіх швах і вона мала розпастися», – каже Юхновський в інтерв’ю.
Кілька моментів, які робили Декларацію винятковою, невідповідною тодішньому статусу радянської соціалістичної республіки:
- Декларувалося, що Українська РСР є суверенною національною державою.
- Єдине джерело влади – народ України, а не Компартія чи радянська влада.
- Закріплювалось право на власну грошову одиницю.
- Право на власні митну, податкову системи, державний бюджет.
- Право на власні Збройні сили.
- Декларувалося також право на власне громадянство.
Після ухвалення Декларації – на тодішній площі Жовтневої революції, яка згодом стане майданом Незалежності, відбувся стихійний мітинг, на який зібралися тисячі людей.
«Дорогі мої! Сьогодні тільки перший крок. Не тішмо себе ілюзіями. Декларація – це все лише тільки декларація. Щоб кожна її фраза обросла живими м’язами, щоб сталася нова українська Конституція, щоб були вироблені нові закони на основі цієї Декларації – нас чекає велика і важка боротьба!» – сказав на тому мітингу В’ячеслав Чорновіл.
Ухвалення Декларації про державний суверенітет було зустрінуто з піднесенням. Як пригадує Леонід Кравчук, дехто з депутатів навіть пропонував замінити Декларацією Конституцію УРСР. Але були і радикальні критичні голоси, які вважали подію «пропагандистським трюком КПУ».
У той час на вулицях українських міст і сіл політичні партії, громадські організації вели – нехай і символічну – реєстрацію громадян Української Народної Республіки, що зазнала поразки від більшовиків 70 років перед тим. Записалися в «громадяни УНР» сотні тисяч людей по цілій Україні.
Це вже потім історики скажуть, що Декларація продовжувала традиції українського державотворення...
Ширший контекст
Два фактори, які наближали розпад СРСР – Чорнобиль та Афганістан – також певним чином були віддзеркалені в Декларації.
Ще свіжою в пам’яті була невдала військова інтервенція СРСР в Афганістані, відтак Декларація вловила дух, який панував тоді в суспільстві – далекі війни Кремля не відповідають інтересам українців.
Було проголошено, що українські юнаки – «як правило» – будуть проходити військову службу на території України, і не можуть використовуватись у військових цілях за межами України без згоди Верховної Ради УРСР. Цей пункт Декларації було ухвалено з перевагою лише в один голос! (Вже через два тижні після ухвалення Декларації парламент ухвалив Закон, яким затвердив повернення вояків-українців, які служили в інших республіках СРСР, до України для подальшого проходження служби).
Оскільки Москва і Компартія замовчували Чорнобильську аварію 1986 року, то Декларація передбачала власну національну комісію радіаційного захисту, а також і право України припиняти роботу союзних об’єктів, які становлять загрозу екологічній безпеці України, а також відшкодування збитків, заподіяних екології з боку союзних органів.
Ще один ядерний аспект, в якому Декларація зіграла на випередження: оскільки світ боявся, що може з’явитись суверенна територія з ядерною зброєю, то в тексті Декларації було записано, що Україна буде дотримуватись трьох неядерних принципів – не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Цю пропозицію вніс лідер Народного руху, депутат Іван Драч. Без’ядерний статус згодом стане міжнародним квитком до визнання України світом.
Також ще тоді союзна республіка в Декларації про суверенітет сказала, що є суб’єктом міжнародного права і має право на відносини з іншими державами, обмінюючись з ними дипломатичними, консульськими та торговельними представництвами.
«Якщо почитати цю Декларацію, то складається враження, що проголошено Незалежність… Лише два моменти там нагадували про Союз. Перший – що Декларація гарантувала збереження громадянства СРСР громадянам України. І другий: там було записано, що принципи Декларації використовуються при укладанні нового союзного договору, – пояснює Історик Олександр Зайцев. – Все решта… говорило, що Україна стає суверенною державою».
Володимир Василенко каже, що формулювання про Декларацію «як основу для ухвалення майбутнього союзного договору» було компромісним і це була «поступка комуністичній більшості для того, аби документ був ухвалений в цілому».
З точки зору нинішнього часу, Декларація 30 років тому виявилась пророчою: адже передбачала, що Україна – тоді ще формально союзна республіка! – «бере участь у загальноєвропейському процесі і європейських структурах».
Звичайно, малися на увазі, насамперед, Гельсінський Заключний Акт та ОБСЄ, але все одно – існуюче на той час Європейське Співтовариство – пізніше Євросоюз – вже починало задумуватися над питанням, де будуть його східні кордони після антикомуністичних революцій 1989 року в Центральній і Східній Європі.
Приклад і для інших
Декларація наслідувала одних і вела за собою інших.
Наслідувала приклад Литви, яка в березні 1990 року вже проголосила незалежність від СРСР, а Естонія й Латвія йшли за литовцями.
Але, як зауважила про Декларацію лондонська газета The Times 17 липня 1990 року: «В той час як Україна не пішла так задалеко як Балтійські держави і утрималась від вимоги незалежності, вона пішла далі, аніж Молдавія, Узбекистан чи Російська Федерація, надаючи собі право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи держбезпеки».
Саме позиція України зруйнувала спроби створити оновлену радянську комуністичну імперіюВолодимир Василенко
Цікаво, що в Балтійських республіках та Грузії йшлося скорше про відновлення державності, в той час як Україна радше створювала державність з початку, не апелюючи в Декларації напряму до Української Народної Республіки (УНР).
Коли Україна ухвалила свою Декларацію, то почався – як тоді зневажливо казали в Москві – «парад суверенітетів», і вже через місяць після української в Мінську було ухвалено Декларацію про суверенітет Білорусі, згодом наспіла черга й решти республік.
«Вирішальним фактором була позиція України. Саме позиція України зруйнувала спроби створити оновлену радянську комуністичну імперію», – пояснює Василенко.
Вже після розпаду СРСР відомий американський політолог Збіґнєв Бжезинський назве українську Декларацію «першим цвяхом в домовину радянської імперії».
Важливий момент: Верховна Рада, ухваливши Декларацію про суверенітет, оголосила також 16 липня Днем Незалежності.
Декларація проголошувала, Акт визначив Незалежність України! Третій крок – це був референдум, який затвердив АктЛеонід Кравчук
Його відсвяткують, – але лише один раз, через рік, в липні 1991-го, покладаннями комуністичними функціонерами квітів до пам’ятників Леніну. А вже через місяць – в серпні 1991-го – буде путч і проголошення Незалежності України.
Як каже про поетапність Леонід Кравчук: «Декларація проголошувала, Акт визначив Незалежність України! Третій крок – це був референдум, який затвердив Акт. Тобто, ми пройшли три кроки».
Що в історичному підсумку?
Декларація про державний суверенітет стала планом, дороговказом до здобуття незалежності України.
Самостійницька планка була піднята значно – значно! – вище, аніж тодішній статус України як союзної республіки.
Декларація запалювала суверенний вогонь в інших республіках СРСР.
Ну, і, можливо, найголовніше: ухвалення Декларації і рух до Незалежності показали, що якщо українці об’єднані – їм під силу, здавалося б, малодосяжні, найвищі цілі.