Крим 1991-го. Як зустрічали Незалежність

Україна відзначає 27-ий День Незалежності. Однак двадцять п'ять років тому уявити собі, що чекає Україну і зокрема Крим у майбутньому, ніхто не міг. Як набуття Україною Незалежності сприйняли в Криму 1991 року? Як створювався міф про «повернення до рідної гавані»? І чому про ейфорію початку дев'яностих так швидко забули? На ці та інші питання відповідають гості ефіру Радіо Крим.Реалії.

Екс-депутат Севастопольської міської ради Василь Зеленчук, який жив у Криму з 1991 по 2014 роки, вважає, що Росія цілеспрямовано і штучно підігрівала проросійські настрої на півострові.

– Щоб говорити предметно, треба розділити Севастополь і Крим, тому що в Севастополі основна кількість населення – 65% – це російськомовні колишні військові, які завжди жили в ілюзії величезної імперії Радянського Союзу. А в Криму в цілому проживало приблизно 45-50% україномовних, які завжди себе ідентифікували з Україною. Там були лояльніші, а в Севастополі більшість тяжіло до Росії, до імперії. Але якби Україна почала демонструвати хороші показники життя людини, якщо б росли зарплати, а умови життя були кращими, ніж у Росії – ніхто б туди не тягнувся. Почали тягнутися тоді, коли зрозуміли, що Україна не виправдовує їхніх надій. Головним чином гасло про «повернення до рідної гавані» почали пропагувати після Помаранчевої революції 2004 року. Це була цілеспрямована політика Росії з відділення Криму.

Член президії товариства «Просвіта», член редколегії газети «Кримська світлиця» Петро Вольвач зазначає, що 27 років тому Незалежності України не протидіяли навіть комуністи.

– Не було ніякого опору проголошення Незалежності. Після провалу ДКНС у серпні 1991 року я підходив до кримського обкому Компартії і не бачив комуністів, які протестували б – я бачив, як із будівлі виносили друкарські машинки, інші цінні речі. А в тому, що готується захоплення Криму, я переконався ще 2013 року, коли написав листа до президента України і кримської влади про святкування на державному рівні 60-річчя входження півострова до складу України. Кримська влада проігнорувала це, але після публікації в пресі мого відкритого листа була змушена відреагувати і видала таку постанову.

На цю ж тему: Анексія Криму: чотири уроки для української Незалежності

Перший заступник голови Спілки офіцерів України, колишній народний депутат Євген Лупаков стверджує, що навіть військовослужбовці Чорноморського флоту СРСР 1992 року були налаштовані проукраїнськи.

​«Жоден адмірал, жоден офіцер, матрос, мічман –​ навіть росіяни та представники інших національностей –​ не заявив, що він не служитиме Україні. Тому що перед цим, у грудні попереднього (1991 –​ КР) року, абсолютна більшість військовослужбовців Чорноморського флоту проголосували за те, що вони хочуть служити в Україні. Вони не хотіли знову їхати на Північ, на Далекий Схід –​ їм тут у Криму було добре, у них були квартири. Тому вони проголосували за Незалежність».

• Крим. Реалії

Фотохроніка: Крим.Реалії згадували, як з 2008 року на півострові відзначали День Незалежності України

Ветеран кримськотатарського національного руху Бекір Умеров згадує, що в серпні 1991 року над кримськими татарами тяжіли побутові проблеми.

– На той час переселилися десятки тисяч сімей без житла і правової основи. Вони облаштовували новостворені кримськотатарські райони, як могли, своїми силами. Проте національний рух як завжди боровся за демократизацію радянського суспільства на той момент, ми дуже активно підтримували шлях до незалежності країн Балтії, Грузія теж починала піднімати це питання. До того ж національний рух із дисидентських часів підтримував тісний зв'язок із лідерами українського руху «Рух» і всіляко підтримував Незалежність України. Звісно, згодом можна було зробити більше для відновлення порушених прав депортованого кримськотатарського народу. Все, що було негативного в радянській імперії зла, слід було засудити і глобально виправляти. На жаль, час було втрачено.

(Текст підготував Владислав Ленца)