18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ з Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу були депортовані всі кримські татари (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала близько 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують унікальні свідчення з цих архівів.
Я, Ісмаїл Зевадінов, (1938 р.н.) є уродженцем села Отуз (нині Щебетівка) Судацького району Кримської АРСР. Під час депортації мені було 6 років.
18 травня 1944 року вночі до нас прийшли два солдати з автоматами й вигнали з дому матір, нас, шістьох дітей, бабусю та інваліда дядька Усеїна.
Склад сім'ї [на момент виселення]: мати Ава Зевадінова (1907 р.н.), сестра Есма Зевадінова (1927 р.н.), сестра Айше Зевадінова (1932 р.н.), сестра Мусемма Зевадінова (1935 р.н.), сестра Ремзіє Зевадінова (1938 р.н.), я, Ісмаїл Зевадінов, брат Рустем Зевадінов (1940 р.н.), дідусь Абібулла, бабуся Мер'єм та дядько Усеїн.
Наш вагон відчепили, і ми довго стояли. Люди почали хворіти, помирати. Небіжчиків солдати викидали
Я дуже добре пам'ятаю, що мати взяла з дому булку хліба. Нас усіх зібрали на кладовищі, всюди були кулемети та солдати з автоматами. Пам'ятаю, що дуже довго чекали, жінки та діти плакали. Ми не могли нічого зрозуміти. Потім нас повезли до Феодосії, повантажили в товарні вагони з ґратами на вікнах і дуже довго везли. Зупинки робили в безлюдних степах. Наш вагон відчепили, і ми довго стояли. Люди почали хворіти, помирати. Небіжчиків солдати викидали. Привезли нас у Ташкентську область, Бекабадський район, радгосп «Дальверзін-2».
Дідусь, бабуся та дядько Усеїн потрапили до іншого вагону й опинилися на Уралі.
Поселили нас у старі будиночки, топили очеретом. Разом з нами поселили ще одну сім'ю, вони всі померли в перший же рік. Було дуже холодно, не було що їсти, світла не було. Мама, а потім і старша сестра бралися за будь-яку роботу, за трудодні отримували висівки.
Багато хто помирав від хвороб та голоду. Ховати було нікому. Пам'ятаю, як один чоловік пішов по очерет, та там і замерз, його принесли, як колоду.
Бабуся з дідусем померли від голоду на Уралі. Мати Ава Зевадінова померла від недоїдання й важкої фізичної праці
У Криму залишився великий будинок, сад, господарство. У стіні було замуроване золото...
Бабуся з дідусем померли від голоду на Уралі. Мати Ава Зевадінова померла від недоїдання й важкої фізичної праці.
Я, брат Рустем та сестра Ремзіє виховувалися в дитячому будинку. Кілька років тому померла в Узбекистані моя сестра Айше, вона так і не змогла побачити Батьківщину!
Мій батько Зевадін Ібрагімов, на прізвисько Шмідт, був комуністом. Під час війни він бився в партизанському загоні. Його розстріляли німці. Про його героїчне минуле написано у «Книзі пам'яті».
До Криму повернувся в 1968 році. Будинок свій одразу впізнав, попросився переночувати, але мене не пустили. Будинок був у тому ж стані, в якому ми його залишили, збереглася колишня кладка, черепиця на даху.
Жила в моєму будинку Марія Андріївна Фатєєва (1924 р.н.). Вона сказала, що не хоче жити з дітьми, що діти її забезпечені, мають будинки, машини, дачі, «їм твій будинок не потрібний, дай мені дожити, а потім заселяйтеся». У 1993 році я звернувся до Феодосійського міськвиконкому, до відділу комунального господарства, з проханням не приватизувати мій будинок, розташований на вул. Леніна, 23, але 21 липня 1993 року одержав відповідь, що приватизація житла, яке в минулому належало кримським татарам, припинена через масове повернення депортованих на Батьківщину.
У 1999 році до голови Щебетівської селищної ради звернулася із заявою моя сестра Ремзіє Зевадінова. І 12 жовтня 1999 року С.В. Бондарчук завізував для приватизаційного відділу: «не приватизовувати будинок на вул. Леніна, 23». Але після смерті Фатєєвої виявилося, що будинок все-таки приватизували, і вона заповіла будинок своїм забезпеченим дітям. 30 травня 2008 року Феодосійський міський суд під головуванням судді Т.Л. Лошакової присудив мій будинок спадкоємцям Фатєєвої.
Чи думав мій батько, що зводить будинок для незнайомої йому Фатєєвої та її дітей, тоді як його сім'я помиратиме від холоду й голоду, а його діти ростимуть у дитячих будинках?
(Спогад від 12 листопада 2009 року)
До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків
