Доступність посилання

ТОП новини

Не «русифікувати»: як у Києві знайти для дитини повністю україномовне середовище?


Чи є можливості не занурювати дитину, принаймні у перші роки життя, у російськомовне середовище?

Попри зміцнення позицій української мови законодавчим шляхом у сфері офіційного спілкування та сфері обслуговування, попри збільшення частки україномовного контенту на радіо і телебаченні, попри повне переведення системи освіти на українську мову, в більшості регіонів України (окрім кількох західних областей) батькам усе ще важко давати можливість своїм дітям, бодай у дошкільному віці, розвиватися у повністю україномовному просторі. Чи справді важко, наприклад, у Києві, уникнути так званої «ранньої спонтанної русифікації» дітей. Чи є це проблемою? Про це у трьох розповідях мам.

  • У Києві 47 тисяч 728 дітей відвідують дошкільні заклади у 2020-2021 навчальному році.
  • Усього нараховується 577 комунальних закладів дошкільної освіти.
  • Створена автоматична система подання заявок на місця у дитячих садочках і запису дітей до закладів.
  • Ще нараховується кілька десятків приватних дитячих дошкільних закладів.

Історія перша

– Наш син до 4 років був із нянею. Ми в сім'ї розмовляємо лише українською, няня теж була україномовна, мультики і книжки – українською чи англійською. Тому протягом перших років життя син з російською майже не зустрічався.

Пам'ятаю, як на прийомі в лікаря, він не міг відповісти на запитання, бо їх ставили російською, і я мала перекладати.

Дитячий садок ми знайшли недалеко від свого помешкання, він декларувався як україномовний, і справді заняття там проводили українською і вихователі з дітьми розмовляли українською. Але під час «перерви», на прогулянці діти поміж себе говорили російською, бо вони з російськомовних родин, моя дитина була в меншості.

Знайти в Києві повністю україномовне освітньо-виховне середовище виявилося проблемою. Хоч бери і переїжджай у Львів чи Франківськ.

І зі школою те саме: українська лише під час уроків, і то не завжди. І російська у спілкуванні на перервах.

От так мій син і вивчив російську.

– Фактично, це ж ще одна мова.

– Так, але я б хотіла, щоб він був білінгвом з англійською мовою, а не з російською.

Але як виявилося, у нього просто тут немає такого вибору. І у нас теж...

Під час Маршу захисників України в рамках заходів до 30-річчя Незалежності України. Київ, 24 серпня 2021 року
Під час Маршу захисників України в рамках заходів до 30-річчя Незалежності України. Київ, 24 серпня 2021 року

Історія друга

– Ми хотіли знайти дитині україномовне середовище розвитку.

Серед критеріїв була: вільна українська у викладачів і сучасна україно/англо/франко мовна програма.

Питали знайомих, гуглили, моніторили групи у соціальних мережах, дзвонили і ходили «знайомитись».

Через кілька місяців безрезультатних пошуків, ми вже засумнівалися у тому, «чи існує взагалі можливість не занурювати дитину, принаймні перші роки життя, у російськомовне середовище у столиці України?»

– І яка ваша відповідь на це запитання?

– Конкретно мій досвід підказує: «шанси мізерні».

– Чому?

– Бо, на мою думку, досі україномовна дитина відчуває себе трохи іноземцем у Києві...

Державні садочки, звісно, формально україномовні. Тобто і керівництво, і вихователі нібито спілкуються з дітьми українською. Але, коли ми, обравши цікаві для нас заклади, почали приглядалися до них, приходили і просто слухали спілкування під час прогулянок дітей на вулиці, то чомусь чули здебільшого... суржик.

Англо/франко та інші «мовні» садочки відпали, бо переважна більшість експатів (іноземців, які тимчасово чи постійно живуть в Україні і навчають дітей у спеціальних навчальних закладах для опанування їхньої рідної мови – ред.) володіють російською і не бачать потреби знати українську.

Тоді ми зосередилися на приватних дошкільних закладах, але і у цьому секторі все виявилося дуже непросто.

Ми шукали заклади, які мали україномовний сайт чи сторінку в соціальних мережах. Далі ми телефонували і слухали, чи може представник закладу бодай 2 хвилини протриматися без додавання іншомовних слів в україномовний діалог. Якщо так, то починали до них приглядатися ближче.

Для багатьох вихователів проводити заняття і спілкуватися українською із дітьми – це як формальна необхідність

Але й серед відібраних у такий спосіб закладів, виявилися такі, де теми занять були нібито про Україну і українське, але як тільки розпочинався час для ігор і відпочинку дітей, то їм вмикали «Бременських музыкантов», «Маша и медведь» чи світові бестселери мультиплікації – російською.

Подібна історія була і з книжками, які діти розглядали, читали чи слухали; інтерактивними іграшками; запрошеними аніматорами; викладачами майстер-класів чи штатними психологами.

Було, звісно, багато україномовного, але чомусь якогось не дуже цікавого, несучасного, штучного. У нас склалося враження, що для багатьох вихователів проводити заняття і спілкуватися українською з дітьми – це як формальна необхідність, як обов’язковий «нудний» елемент програми, якого не можна позбутись, а веселі – задоволення, розваги і користь – російською.

Можливо, нам просто тоді не дуже щастило у пошуках.

– А як сприймали ваше таке прискіпливе ставлення до мовного середовища у дитячих закладах?

– Здебільшого це викликає нерозуміння.

А в соціальних мережах, часом і сам запит – саме бажання батьків дати дитині якісне україномовне середовище в дошкільному чи шкільному закладі, чомусь дуже агресивно сприймається.

Саме лише бажання батьків дати дитині якісне україномовне середовище неоднозначно сприймається

Запитання в одній із так званих «мамських груп» із проханням порадити школу, де вчителі та діти розмовляють українською, провисівши на сторінці лише трохи більше години, спричинило такий сплеск негативу, що модератори були вимушені видалили його.

«Езжайте во Львов», «зачем заострять», «в чем проблема знать много языков», «какая разница» «важно принимать» – це найтолерантніші із реакцій, які посипалися у відповідь на запитання мами, яка попросила порадити в Києві заклад із україномовним середовищем.

– А ви теж мали випадки якихось негативних комунікацій?

– Розумієте, хоч ми живемо в столиці України – Києві, але нам досі часто доводиться пояснювати, що наша дитина не розуміє російської. Це напружує.

Як напружує і те, що доводиться уточнювати, що ми не із Західної України. Інколи, щоб людям стало, зрозуміліше, це доводиться пояснювати російською, але тоді нерозуміння ситуації з їхнього боку стає ще більшим.

Стомившись від безрезультатних пошуків, ми вже були майже змирилися із «домашнім дошкільним вихованням і навчанням», але раптом – на 20-й сторінці Google нам відкрилася історія про єдиний україномовний садочок на правому березі Києва, заснований львів'янами. Та, як виявилося, раділи ми рано: на той час садочок уже не працював.

Але чудо сталося. Незабаром, після місяців пошуків, знайшовся заклад, який нам підійшов. Це сучасний, живий, самодостатній україномовний простір, куди приводять своїх дітей різномовні батьки.

Ціна можливості  не «русифікувати» дитину в Україні з перших років життя

Щоправда, серед наших регулярних щомісячних витрат з’явилась ще одна відчутна стаття. Перший рік ми витрачали 40 хвилин на дорогу в один бік і досі ми щодня добираємось до садочка не пішки.

Такою виявилася для нас ціна можливості не «русифікувати» дитину в Україні з перших років життя.

Хотілось б мати такий шанс for free і без додаткових перепон, але поки безмежно радісно, що вдалося вибороти той, який є.

Під час Маршу захисників України в рамках заходів до 30-річчя Незалежності України. Київ, 24 серпня 2021 року
Під час Маршу захисників України в рамках заходів до 30-річчя Незалежності України. Київ, 24 серпня 2021 року

Історія третя

– Ми переселенці з Донецька. Російськомовні. Ну, як російськомовні: прабабуся розмовляла українською, а ми всі уже зрусифіковані садочками та школами. Зараз нам наші діти допомагають повністю перейти на спілкування українською.

Я перший час тут, у транспорті чи на вулиці, просто з такою радістю вловлювала українську на слух. Тепер уже звикла, що її в Києві багато звучить. І мені здається, дедалі більше.

Ми з майже повністю російськомовного простору потрапили, розумієте.

З садочка доньку веду додому, а вона мені усю дорогу казки розповідає українською. Нам з вихователькою дуже поталанило: у неї така українська – заслухаєшся. І діти її люблять.

У сина у школі по-різному буває. Але він, я бачу, вже українську знає краще, ніж російську.

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроєктів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проєкту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер і продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проєкту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна і кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG