«Перетворити біль на надію»: у Києві презентують документальний фільм про дітей кримських політв'язнів

Кримськотатарський ресурсний центр 2 листопада анонсує у Києві прем'єру документального фільму «Поверніть мені тата!». Цим фільмом автори хочуть привернути увагу української та міжнародної громадськості не лише до проблеми політв'язнів Криму, а й до їхніх дітей.

За інформацією Кримськотатарського ресурсного центру, станом на жовтень в анексованому Криму приблизно 200 дітей виховуються без батьків, їх російські силовики звинувачують у тероризмі та екстремізмі в так званих справах «Хізб ут-Тахрір». Про новий документальний фільм та допомогу дітям політв'язнів в ефірі Радіо Крим.Реалії ведуча Катерина Некреча розмовляла з головою Кримськотатарського ресурсного центру Ескендером Барієвим, координаторкою проєкту «Кримське дитинство» Муміне Салієвою, дружиною політв'язня Сейрана Салієва, та кримською активісткою і правозахисницею Лутфіє Зудієвою.

– Ескендере, які завдання ви ставили собі під час створення цього фільму, окрім, очевидно, інформування про наслідки політичних переслідувань у Криму?​

Барієв: Ми прагнули зробити фільм емоційним. Вже декілька років ми мріяли зняти його, ми шукали ресурси для цього. Але головне було не зробити фільм награним – щоби діти говорили не завченими текстами, а те, що в них на душі. Тож ми дуже чітко продумали сценарій. У фільмі п'ять героїв – це діти політв'язнів та зниклих безвісти. З ними працювали психологи, які ставили їм запитання, а потім ми ці розповіді намагалися подати за допомогою анімації. Загалом, під час підготовки фільму зйомки були проведені з десятками дітей, але відібрали лише п'ять історій. Відзняті матеріали нікуди не подінуться, ми передамо їх як історичні свідчення самим сім'ям.

– Який хронометраж фільму?

Барієв: Він триває двадцять хвилин, але при його перегляді буквально горло стискає. Саме цього ми й домагалися: щоб глядачі відчули трагедію цих дітей, які позбавлені батьківського догляду й не можуть побачити своїх батьків. Уже 12 дітей народилися після того, як їхніх батьків забрали, і вони живуть фотографіями. Хтось пам'ятає їх, хтось ні – і весь цей біль відображений у нашому фільмі.

– Що найбільше зворушило саме вас у цих історіях?

Барієв: Хлопчик Рустем Ісмаїлов – у фільмі він брав фотографію батька та гладив її. Думаю, що людей, яких уперше це побачать, така сцена обов'язково торкнеться емоційно.

– На кого фільм розрахований насамперед?

Барієв: Ми хочемо показувати його на різних міжнародних майданчиках, сайд-івентах різних організацій. Хронометраж продиктований саме їхніми вимогами. Прем’єра відбудеться для послів різних країн в Україні. Окрім того, наш фільм братиме участь у фестивалях, тож на телеканалах ми зможемо показати його лише наступного року. Будуть лише окремі демонстрації в різних містах України, з подальшим обговоренням.

– Що з приводу Криму?

Барієв: Так, для нас важливо поінформувати кримське суспільство. Люди, які мешкають поряд із сім'ями політв'язнів, мають розуміти труднощі, з якими стикаються ці діти. Але знову ж таки з технічних причин та вимог певних конкурсів ми цей фільм показуватимемо на ATR та інших кримських телеканалах вже наступного року, також викладемо його в Ютуб, поширюватимемо в соціальних мережах.

‒ Дякую. Муміне, чи може цей фільм допомогти у роботі вашого проєкту «Кримське дитинство»?

Салієва: Буває руйнівний біль, а буває творчий. Дуже важливо, коли людина чи суспільство стикаються з політичним пресингом віч-на-віч, навчитися акумулювати цей біль і перетворити його на надію. Те, як кримськотатарський народ відреагував на події останніх семи років, надало мені сили долучитися до процесу захисту тих, хто безпідставно та незаконно, у політично мотивованих кримінальних справах потрапляє до в'язниць. Сьогодні у Криму 197 дітей живуть у розлуці зі своїми батьками. Кожна історія займає в моєму серці окреме місце, і кожна історія має бути почута: як дитина пережила обшук, як переживає розлуку, які в неї досягнення. Все це ми намагаємось відображати в публікаціях на сторінці «Кримського дитинства».

– Тобто обшук – це окреме випробування?

Салієва: Так, починаючи з 2015 року, коли з'явилися перші такі переслідування в Криму, ми зіткнулися з тим, що діти дуже тяжко переносять день обшуку. Це як клин, який вбивається у життя дитини. Багато хто впадає у межовий стан, починаються логоневрози, виявляється нестійкість. Ми одразу зрозуміли, що тут потрібна допомога професійних психологів. Це практикується досі, з дітьми працюють фахівці. Щоправда, локдаун змусив перенести ці комунікації в онлайн. Психологи буквально самі пишуть нам на сторінку та пропонують волонтерську допомогу. Навіть довгоочікувана зустріч із батьком у колонії – теж стрес, дитину треба готувати до цього. Є й інші форми допомоги – реабілітація, зазвичай проходить влітку. Наприкінці липня – у серпні багато дітей змогли отримати повноцінний відпочинок та реабілітацію в Судаку. Ми також проводимо майстер-класи з ліплення, гончарної майстерності й усе в такому дусі – це також має свій ефект.

– А як цих дітей сприймають однолітки в Криму? Люди в різних інформаційних бульбашках можуть бути…

Салієва: Ми зіткнулися з тим, що в перші тижні після того, як силовики увірвалися до будинку та забрали батька, діти просто бояться йти до школи. Вони зі сльозами на очах просять мам залишатися вдома. Діти бояться реакції громадськості, однокласників, освітян. Цей страх, по суті, може зупинити навчальний процес та розвиток дитини. Є випадки, коли ми йдемо до школи разом із мамами, коли ми готуємо мам, і вони вже самостійно йдуть до школи, розмовляють на цю тему з директором, з учительським складом. Тоді вже проводять класну годину, пояснюючи всю цю ситуацію. Психологи також намагаються донести дітям, що жодні страхи не повинні превалювати над необхідністю навчання. Вони мають бути грамотними та гідними членами свого народу, соціуму. На щастя, такої масової стигматизації дітей політв'язнів не спостерігається… Усі ці негативні прояви в результаті самі собою розсіюються. Ті, хто близько стикається із сім'ями політв'язнів, не вірять пропагандистським ЗМІ, і для нас це великий плюс.

– Дякую вам велике за вашу роботу. Лутфіє, як і чим небайдужі люди можуть допомогти дітям, які залишилися без батьків через політичні переслідування?

Зудієва: Насамперед ми закликаємо і правозахисні організації, й організації, які займаються правами дітей у Криму, і просто небайдужих людей до об'єднаної роботи для звільнення батьків цих дітей. Тільки повне відновлення сімей може вплинути як справжнє лікування та змінити ситуацію докорінно. А так вітаються будь-які ініціативи, спрямовані на те, щоб згладити статки цих дітей. Це й якісь виїзні заходи, коли діти політв'язнів виїжджають за межі Криму, щоб трохи відпочити від цієї напруженої реальності та провести декілька днів в іншій атмосфері. Люди завжди можуть звернутися до координатора «Кримського дитинства» Муміне Салієвої, через її особисту сторінку у фейсбуці, або написати в особисті повідомлення акаунтам «Кримської солідарності» та «Кримського дитинства», і з ними обов'язково зв'яжуться, щоб обговорити пропозиції.

(Текст підготував Владислав Ленцев)