Я стою біля російського прикордонного стовпа, розглядаючи блискучого двоголового орла на ньому, але Віктор Кулласаар, естонський прикордонник, який супроводжує мене тут, твердо каже: «Все, більше ніяких фото, маємо йти звідси». За сто метрів від нашого авта з лісу вийшов російський прикордонник і дивиться просто на нас.
Ми в «Саатсеському чоботі», шматкові російської території у формі умовного чобота, що вклинюється в естонську волость Сетомаа і перерізає дорогу між двома естонськими селами. Така незвична лінія кордону виникла після анексії Естонії Радянським Союзом під час Другої світової війни.
Коли Сталін захопив цю невелику балтійську країну 1944 року, кордон між нею і Росією, вже обома радянськими республіками, перенесли – відібравши в Естонії частину території. Тоді, за повідомленнями, один місцевий господар захотів, щоб його господарство підпорядковувалося сусідньому російському селу, і цей «чобіт» теж передали Росії, хоча села на дорозі лишилися в Естонії. В ті часи, коли кордони між радянськими республіками були суто адміністративні, це не викликало ніякої незручності. Але коли Естонія 1991 року відновила незалежність і кордон став державним, виявилося, що трохи понад квадратний кілометр Росії перетнув єдину пряму дорогу між двома естонськими селами.
Кремль невдовзі погодився дозволити людям із естонського боку кордону користуватися цим відтинком дороги по Росії, але на суворих умовах: подорожні мусять не виходити зі своїх транспортних засобів і не зупинятися. «Транспортними засобами» вважаються, крім автомобілів, також мотоцикли, мопеди чи й велосипеди, але не самокати: ступати ногами на російську територію суворо заборонено. Росія також має право на цій ділянці своєї території зупиняти транспортні засоби, що рухаються там.
Це призвело до багатьох міжнародних інцидентів, особливо першими роками, коли там іще не було належних попереджувальних знаків: людей, які не знали цих правил (або й свідомо порушували їх), затримували в цій зоні російські прикордонники. Наприклад, 2017 року двоє естонських дорожніх працівників, які прибирали узбіччя, проїхали знаки і зупинилися, щоб з’ясувати, де вони; російські прикордонники затримали їх. Урешті, розібравшись, російська сторона відпустила чоловіків, але після сплати штрафу в 2 тисячі рублів (тоді це було приблизно 31 євро).
А інший естонець якось змалював своє затримання там іще 1997 року: чоловік щойно повернувся з території Росії, де перебував із чинною російською візою, через офіційний прикордонний перехід пішки і через пізній час – автобус уже не ходив – також пішки пішов до свого села через той самий лісок. І був затриманий. Після понад 20 годин у російській прикордонній дільниці його відпустили без штрафу. І він знову повернувся до Естонії через той самий перехід, але цього разу встиг на автобус, на якому знову, вже на день пізніше, вирушив додому через «Саатсеський чобіт».
Рауль Кудре, староста волості Сетомаа, який сам одного разу, коли кордон тільки встановили, потрапив у руки росіян, роблячи тією дорогою пробіжку, каже Радіо Свобода: зараз становище на кордоні вже не таке напружене, та й місцеві жителі вже «призвичаїлися, пристосувалися до обставин».
Але дедалі більше занепокоєння викликають туристи. Все більше їх приїжджає туди за «гострими відчуттями», і вони нерідко порушують і російські, і естонські правила. Як каже Кудре, для декого це закінчується «трохи сумно». 2018 року вже не російська, а естонська поліція оштрафувала на 60 євро німця, який зупинився на російській території.
На два кілометри північніше від «чобота» ту саму дорогу перетинає ще один, малесенький шматочок російської території. На мапах ґуґла кордони нерідко позначені неточно, і ця ділянка теж позначена з помилкою, але на місці помилитися неможливо.
Про цю коротесеньку подорож крізь Росію попереджає ціла купа знаків. Як розповів Радіо Свобода один із місцевих жителів, російські прикордонники іноді чергують посеред цієї ділянки, дивлячись, як естонські авта проїжджають за кілька метрів від них.
Естонія і Росія вже було домовилися 2005 року про обмін територіями, щоб ці ділянки стали естонськими, а Росії дісталися б інші землі. Але той договір так і не набув чинності. За повідомленнями, останнім часом сторони знову намагаються домовитися про такий обмін. Як сказали Радіо Свобода в естонській прикордонній поліції, він досі не відбувся, але на нього чекають.
…А я йду з естонським прикордонником біля «Саатсеського чобота» назад до нашого авта, і російський прикордонник повертається і знову зникає в лісі – вочевидь, вдоволений, що мене супроводжує естонець в однострої. Кулласаар заводить авто, і я питаю його, що кажуть прикордонники іншої сторони, якщо їм доводиться зустрічатися на цій землі. «Нічого, – каже Кулласаар. – Ми просто вітаємося і йдемо собі. Вони роблять свою роботу, ми свою».
Еймос Чапл, Каїса Алліксаар
