1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.
Продовження. Попередня частина тут
«Батьківська дружелюбність» мого батька
У батька, серед його різноманітних справ, виникли клопоти через одне поручительство. Отже, він колись дружив з батьком Джафера Аблаєва, купця з Ялти [пізніше – народного учителя, члена президії Кримськотатарського національного парламенту з 1917 р., командира 1-го Кримського мусульманського полку]. Батько цього Джафера перед смертю віддав свого сина під опіку мого батька. Батько ж обіцяв, що буде ставитися до Джафера, як до свого сина, і допомагати йому, наскільки це буде можливо.
Він до кінця був вірний даній обітниці, і коли б Джафер не просив його про допомогу, ніколи не відмовляв. У батька Джафера в Ялті було кілька магазинів тканин. На жаль, нерозсудливості, яким Джафер віддавався у молодості, підірвали їхнє підприємство. Батько виписав Джаферові вексель на досить велику суму. Він не хотів допустити, щоб Джафер збанкрутував. Тому він врятував його, взявши магазин на себе. Через кілька років він допоміг йому наново відкрити магазин і знову стати значущим купцем в Ялті.
До речі, хочу відзначити, що я ніколи не бачив, щоб мій батько відмовив у допомозі тим, хто просить про неї, чи то людям з нашого села, чи з сусідніх сіл. Коли різні люди приходили до нього з проханням про позичку і приносили у заставу золоті прикраси своїх дружин і дочок, він – я свідок – не погоджувався брати ці речі. Наші односельці пам'ятають, що коли на торгах продавалося майно синів імама села Гурзуф, і коли таким же чином продавалася власність Сеїда Мехмеда Аги з нашого села, батько здійснив покупку, спеціально завищивши ціну, а потім віддав обом розореним їхнє майно за умови, що вони не продадуть його, поки живі їхні матері…
Приносили у заставу золоті прикраси своїх дружин і дочок, він не погоджувався брати
У батька було багато різних справ, особливу роль тут грали обов'язки, пов'язані із сільськими справами, до цього додалися зобов'язання, які він узяв на себе, аби врятувати Джафера – все це разом призвело до того, що майновий стан батька виявився похитнутим. Він дуже страждав, бачачи, як я і мама переживаємо смерть Вехбі. Для матері ця рана була ще свіжою, вона хотіла, щоб я залишався з нею. У зв'язку з усім цим батько зізнався мені, що я більше не зможу вчитися. Хоча мені було дуже шкода, я не противився.
Короткий час я безкоштовно навчав дітей у школі у нашому селі.
Нічні зустрічі у селі
Протягом цих двох або трьох місяців я ходив на нічні зустрічі у селі. Кожен розповідав про те, що його турбувало. Досі я із великим задоволенням згадую ці нічні розмови.
Ми годинами розмірковували про політику, Туреччину … і особливо – про полювання
Після вечері, іноді після вечірньої молитви, зазвичай у будинку когось із видних господарів збиралися двадцять, іноді більше людей, і велася бесіда. Старці і люди середнього віку переважно сиділи в окремій кімнаті. Про що ми тільки не говорили… Ми годинами розмірковували про політику, Туреччину, паломництва до Мекки, про Аравію, про сільські турботи, відомих борців, коней і особливо – про полювання. Гостей, що випили кави і чаю, пригощали зимовими яблуками і грушами, які зберігалися у кожному на горищі, знімали розвішані на горищних балках виноград, сушені фрукти і зимові дині.
Наші люди, ведучи у середині зими ці привітні розмови, наїдаючись тими фруктами, що в менших або більших кількостях були у кожному будинку, вважали все це справою цілком природною, недооцінювали вартість цього достатку і почуття безпеки.
І я, якби не покинув Крим, теж не був би в змозі відчути у повній мірі цієї привітності, не знаходив би такого великого задоволення у цих зібраннях.
Батько хоче, аби я став купцем
Хоча я перебував зі своєю родиною, навчав дітей у школі і відвідував улюблені нічні зустрічі, я не осягнув душевного спокою. Я хотів продовжувати вчитися. Я вирішив, що раз я маю залишитися у Криму, то обов'язково мушу вивчити російську мову. З цією метою я відправився в Ялту і оселився як квартирант в будинку одного відставного офіцера флоту. Я брав уроки російської мови у нього і його сім'ї. Це тривало лише три або чотири місяці, тому що мій батько хотів якомога швидше підготувати мене до того, щоб я перейняв господарство і торгівлю. Тому він взяв мене з собою до Ак'яру, показав, як давати раду справам, пов'язаними із забезпеченням зимових потреб отар наших овець. Він познайомив мене з нашим магазином в Ялті, показав, як їм управляти, розповів, як я повинен здійснювати контроль над керуванням цими справами через Мустафу Агу… Якось я втягнувся у цю роботу. Однак, незважаючи ні на що, в мені постійно зростало моє таємне прагнення. У мені тривала велика внутрішня боротьба. Мама весь час повторювала: «Ти будеш вчитися, і що? Досить того, чого ти навчився досі… Справи батька і так з лишком забезпечують утримання і тобі, і всім нам…». Вона говорила це з підсвідомим наміром, щоб утримати мене при собі, вона вважала це єдиною підставою, яка врятує її щастя.
Якби я очікував від життя тільки гарного становища та грошей, то, без сумніву, слова моєї матері схилили б мене залишитися. Однак у моїй душі були інші думки і почуття, але я не був в змозі їх описати і правильно зрозуміти.
Ми регулярно купували газету «Watan Hadimi» і я порівнював її із «Терджиманом». Революційний дух, який я знаходив у «Watan Hadimi», пестив мою душу більше, ніж серйозність «Терджимана». Так я познайомився з іменами Абдурешита Мехді [Решида Медієва, редактора «Watan Hadimi»] і Асана [Сабрі] Айвазова [революційного суспільно-політичного діяча, письменника, критика, публіциста і педагога, редактора безлічі газет, у т.ч. «Терджимана»]. Я полюбив їх від щирого серця.
Коли я перебував в Ялті, Джафер Одаман був в Європі на лікуванні. Тому я не міг з ним поговорити. Але потім я зустрів інших видатних особистостей, таких як Джафер Аблаєв, Іскандер Ахмедов, Емір Асан Адаманов [купець, один з постачальників будматеріалів для Лівадійського палацу у 1911 р.]. Жоден з них не був схожий на Джафера Одамана, тобто ніхто не був, як він, прив'язаний до ідеї революції, і не вважав своїм священним обов'язком вести пропаганду революції. З іншого боку, я ніколи не чув від них нічого лихого про революцію. Це були люди, які радше були зайняті способами боротьби із невіглаством, відсталістю, їх цікавило те, що відбувалося поблизу, в Ялті. Для них ключовим питанням було «невігластво людей». Ці слова виявили мені причину всього зла.
Протягом декількох місяців я підтягнув свою російську мову, проте мені було далеко до мистецтва читання, і я не міг стежити за розвитком подій з газет. Як поліпшити моє знання російської мови і отримати ґрунтовну освіту в Росії – це здавалося мені важким і нерозв'язним завданням…
Повернення до Стамбулу
Нарешті, у 1906 році, хоча початок навчального року минув вже кілька місяців тому, я ухвалив остаточне рішення їхати до Стамбулу. У мене було трохи грошей. Я виїхав з дому під приводом поїздки до Акмесджіту. Але насправді я поїхав до Ак'яру. Там я пішов до кав'ярні Садика, у якого ми з батьком колись зупинялися. Я розповів про свій план синові Садика, який був більш-менш мого віку. Він сказав, що допоможе мені.
Фальшивий паспорт
Махмут (син Садика) вирушив до турецького консульства і взяв на своє ім'я паспорт, з яким я сів на корабель і відплив до Стамбулу. Я припускав, що корабель прибуде на набережну [кварталу] Сіркеджі, оскільки знав, що натовп, який вітає подорожніх, що прибувають на кораблі, переважно збирається там. Цього разу, однак, човен відвіз нас прямо до [кварталу] Галати. Коли ми наближалися до зали реєстрації, поліцейський, який був у нашому човні, зібрав наші паспорти, і тоді один з учнів медресе, родом з села Озенбаш в Криму, почав кричати мені: «Привіт, Джафере, привіт, Джафере…». Поліцейський, який власне тримав в руці мій паспорт, подивився мені у вічі і запитав: «Так ти Махмут чи Джафер?». І тоді сталося…
Далі буде
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту
