Доступність посилання

ТОП новини

До чого можуть призвести фантазії про «ялтинський світ» та «російську цивілізацію»


Пам'ятник на території Лівадійського палацу

Спеціально для Крим.Реалії

Цими днями в Москві та Криму проходить масштабний захід під назвою Міжнародний науково-дипломатичний конгрес «Ялтинський світ ‒ історичний досвід і перспективи», який його організатори ‒ Міжнародний інститут Пітірима Сорокіна ‒ Миколи Кондратьєва (МІСК) спільно з МДУ ім. М.В. Ломоносова, Науковою радою РАН з комплексних проблем євразійської економічної інтеграції, модернізації, конкурентоспроможності та сталого розвитку, Кримським федеральним університетом ім. В.І. Вернадського за сприяння МЗС Росії і за підтримки Фонду президентських грантів ‒ присвятили 75-річчю Ялтинської конференції, утворенню ООН та ЮНЕСКО. Відкрили конгрес 5 жовтня на факультеті глобальних процесів МДУ ім. М.В. Ломоносова, потім він продовжився в Севастополі та Ялті 7-9 жовтня і завершиться у Москві 15 жовтня.

Організатори повідомляють, що ще у грудні 2019 року в порядку підготовки до цього конгресу була оприлюднена монографія «Російська цивілізація: витоки, еволюція, майбутнє». Також до конгресу видані збірник архівних документів і матеріалів «Ялтинська конференція і Ялтинський світ», фундаментальна наукова праця «Теорія та стратегія становлення сталого багатополярного світооблаштування на базі партнерства цивілізацій і провідних держав «Ялтинського світу-2», спеціальний випуск міжнародного науково-освітнього журналу «Партнерство цивілізацій». На засіданнях сесій конгресу в Криму 6-9 жовтня обговорюється наукова платформа конференцій керівників держав ‒ постійних членів Ради безпеки ООН, щодо якої випущені декілька рекомендацій та резолюцій. Сесії конгресу проводяться в режимі онлайн з синхронним перекладом англійською мовою і транслюються на спеціальному сайті «Ялтинский мир» («Ялтинський світ»).

Заради чого ж залучені такі масштабні сили та засоби? Тим більше з залученням таких імен, як Пітірим Сорокін та Микола Кондратьєв, теоретичну та практичну спадщину яких на Заході, як мінімум, враховують. Як стверджують самі організатори конгресу, «предметом обговорення є стан історичного розлому, в якому опинилося людство в результаті зміни епох і динаміки розвитку світових та локальних цивілізацій...»

Вони стверджують, що «конгрес... спрямований на протидію фальсифікації історії, на розкриття справжніх причин і наслідків Другої світової війни. Конгрес покликаний висвітлити найважливішу роль Ялтинської та інших конференцій керівників трьох великих держав антигітлерівської коаліції, значення Ялтинського світу, який створив умови для встановлення універсальної Організації Об'єднаних Націй і запобігання новій глобальній катастрофі».

Ця формула збудована певним чином, якщо відволіктися від теоретичної тріскотні та проаналізувати її, то виникає низка запитань: хіба досі не було глибокого аналізу причин і підсумків Другої світової війни та «Ялтинського світу», створення умов для виникнення ООН? На протидію яким саме «фальсифікаціям історії» він спрямований? Чому для аналізу історії 75-річної давності потрібний якийсь «новий погляд» і «нове бачення» закономірностей і перспектив?

Загадка масштабності конгресу пояснюється просто. Сайт «Ялтинский мир» відкривається записом промови президента Росії Володимира Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, в якій він запропонував провести зустріч глав п'яти держав-членів Ради безпеки ООН. Потім усі матеріали конгресу, проведеного за кошти президентського гранту, послідовно розвивають і пропагують цю ідею, підтасовуючи під неї всі відомі факти історії, що, мабуть, і є «новим баченням». Річ у тім, що хоча російські пропагандистські ЗМІ і повідомили про загальну підтримку, як її називають, «ідеї G-5», насправді у світі аж ніяк не горять бажанням потрапити під ідейне керівництво з Москви.

Володимир Путін прагне створити своє власне G-5, щоб відновити свій міжнародний вплив

І президент Франції Еммануель Макрон, і коментатори ООН, і сам президент США Дональд Трамп повідомили, що не проти того, щоб лідери держав Радбезу ООН зустрічалися і обговорювали актуальні ідеї, що це дуже потрібна ідея, але над її порядком денним треба добре попрацювати. Такі вирази не можна назвати вже підтримкою. А представник Великобританії і взагалі сказав, що перш ніж оцінити ідею, потрібно ознайомитися з додатковими поясненнями.

У світі зрозуміли, що Володимир Путін, втративши можливість брати участь в G-8, втративши довіру світу і членів Радбезу ООН через віроломне порушення міжнародного права і просування політики сили, тепер прагне створити своє власне G-5, щоб відновити свій міжнародний вплив. Причому 22-29 вересня вже відбулося засідання Генасамблеї ООН, під час якої на початку року і планувалося провести зустріч очільників США, Росії, Великої Британії, Франції та Китаю, але ні про яку зустріч і не йшлося. І не тільки через коронавірус, а головним чином через стриману незгоду важливих членів п'ятірки, які оголосили, що в принципі вони не проти, але треба добре подумати.

Правильність цієї версії мимоволі підтвердив і не запрошений на неї спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов, який у привітанні конгресу сказав: «Малоймовірно, щоб запропонована нашим президентом нова зустріч «великої п'ятірки» ‒ глав країн, постійних членів Ради Безпеки ООН, відбулася на нашій землі (спочатку була висловлена ідея провести зустріч у Нью-Йорку ‒ авт.). Хоча, погодьтеся, це було б символічно і зробило б її успіх неминучим. Але не всі ще готові визнати політичну реальність, змиритися з історичним вибором кримчан, з нашим правом самим визначати свою долю». Як бачимо, спікер непрямо просуває ідею про те, що якийсь «Ялтинський світ» допоможе одночасно вирішити і проблему визнання Криму російським. Спікер, перекручуючи факти, стверджує, що, «очевидно, закладені тоді принципи світового ладу не втратили свого значення і донині. В усякому разі за минулі після Ялтинської конференції 75 років нічого кращого за них не придумали. І ось зараз, коли світ потопає у проблемах і відчуває всю «красу» глобальної політичної нестабільності, про Ялтинський світ все частіше говорять як про зразок, як про ту тиху гавань, в яку людству не завадило б повернутися».

Така ж риторика міститься і в документах самого конгресу. Але згадаймо: закладені в Ялті принципи ‒ це поділ світу на зони впливу, навіть більше ‒ виділення зі світу з демократичним устроєм частини Європи в підпорядкування Москві та створення так званого соціалістичного табору.

І чому російськими істориками виділяється саме Ялтинська конференція, чому їй надається більша вага, ніж, наприклад, Потсдамській (Берлінській) у липні-серпні 1945 року? Тільки за географічним принципом, якому надається неправомірно вирішальне значення. Сталін, Черчилль та Рузвельт могли про те ж саме домовитися в будь-якій точці Землі, і Ялта, як місце проведення, не грала тут вирішальну роль. До того ж не можна забувати, що той «ялтинський світ», який російські історики зараз так фетишизують, проіснував лише рік і місяць ‒ до березня 1946 року, коли Черчилль виголосив відому фултонську промову, в якій він говорив: «Від Штеттина на Балтиці до Трієста на Адріатиці, через весь континент, була опущена «залізна завіса». За цією лінією розташовуються усі столиці древніх держав Центральної та Східної Європи: Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія, всі ці знамениті міста з населенням навколо них перебувають у тому, що я маю назвати радянською сферою, і усі вони, в тій чи іншій формі, об'єкти не тільки радянського впливу, а й дуже високого, а в деяких випадках і зростаючого контролю з боку Москви...» Небезпека комунізму, говорив Черчилль, росте всюди, «за винятком Британської співдружності та Сполучених Штатів, де комунізм ще в дитинстві». «Ми не можемо закрити очі на те, що свободи, які мають громадяни в США, у Британській імперії, не існує у значної кількості країн, деякі з яких дуже сильні. У цих країнах контроль над простими людьми нав'язаний згори через різного роду поліцейські уряди до такої міри, що це суперечить всім принципам демократії...»

«Ялтинська конференція» і «ялтинський світ» аж ніяк не були «фундаментом сталого розвитку у другій половині XX століття», як твердять учасники конгресу

Думаю, що історики не повинні забувати, що в «ялтинському світі» ніякого «порівняно мирного розвитку» не було, що придушення Берлінського повстання 1953 року, Угорського повстання 1956 року, Чехословацької празької весни у 1968 році, що багато війн в Африці та Азії, війна в Афганістані, які вів Радянський Союз, ‒ це прямі наслідки і складові частини того «ялтинського світу», який був закритий від світу «залізною завісою» і в якому повновладно керував російський комунізм, який зараз вже визнаний в Європі таким же тоталітарним режимом, як і німецький фашизм. А основи Гельсінського акта про непорушність кордонів перекреслені Росією під час анексії Криму та війни на Донбасі. І «ялтинська конференція», і «ялтинський світ» аж ніяк не були «фундаментом сталого розвитку у другій половині XX століття», як твердять учасники конгресу.

Володимир Константинов сильно кривить душею, коли говорить, що «нічого кращого за них не придумали», і що «про Ялтинський світ все частіше говорять як про зразок, як про ту тиху гавань, в яку людству не завадило б повернутися». Про повернення в той час, як видно, мріє тільки нинішня Росія, яка прагне відновити управління світом за принципами сталінізму.

Тому цілком зрозуміло, що організатори конгресу підготували відповідні рекомендації. У них йдеться про те, що «учасники Конгресу підтримали пропозицію президента РФ В. В. Путіна про проведення зустрічі керівників держав ‒ постійних членів Ради Безпеки ООН, відповідальних за збереження цивілізацій, для спільного вироблення стратегічних відповідей на виклики XXI ст.» Вони «рекомендують з урахуванням досвіду проведення конференцій трьох великих держав у 1943-1945 рр. провести у 2021-2025 рр. конференції керівників держав ‒ постійних членів Ради Безпеки ООН, де виробити стратегічні основи подолання глобальної кризи становлення Ялтинського світу-2». Навіть більше, вони пропонують виробити «наукову платформу конференцій».

Російські вчені описують катастрофічний стан нинішнього світу: з початку ХХI століття траєкторія геополітичного розвитку круто змінилася в гіршу сторону, розгорнулася хвиля міжнародного тероризму, виникла низка агресивних воєн в обхід ООН, почався новий виток гонки озброєнь, реанімована холодна війна в її найгіршому вигляді, один за іншим проходять хвилі економічних криз, падають темпи демографічного та соціального розвитку, є ознаки деградації у сфері науки, освіти, культури, етики.

І ні слова про те, що старт багатьом з цих негативних процесів дала сама Росія, яка почала боротьбу за відновлення світового впливу шляхом застосування політики сили, порушення норм міжнародного права та ігнорування інтересів інших держав. Роздуми про «ялтинський світ» та його клонування під ім'ям «ялтинський світ-2» ‒ це тільки теоретичне обґрунтування світової експансії Росії, хоча очевидно, що повага до будь-якої державі може ґрунтуватися тільки на дотриманні міжнародного права. Видно, що політики, а разом з ними і вчені Росії, домагаючись своєї мети, узурпували та привласнили тільки собі право оцінювати підсумки світового розвитку у ХХ і ХХI століттях, які оголошують єдино правильними, а всі інші точки зору таврують «спотвореннями» і «фальсифікаціями» якоїсь «історичної правди», якою володіють тільки вони, хоча в реальності справи зовсім навпаки.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG