Доступність посилання

ТОП новини

Фільм «Крути 1918»: що лишилося від реальних подій?


Прем’єра художнього фільму «Крути 1918» стала важливою подією для українського історичного кіно. Адже досі про події початку 1918 року у нас був лише один фільм – «Арсенал» Олександра Довженка. У ньому доленосні для України події були показані в радянсько-комуністичному контексті. Тепер з’явилася інша інтерпретація.

Про фільм «Крути 1918» та його історичність Радіо Свобода спілкувалося з істориком Віталієм Скальським, із яким ми говорили про бій під Крутами, а також зі студенткою-істориком Олександрою Оберенко.

– Фільм починається з напису «На основі реальних подій». Автори дають зрозуміти, що взяли реальні події, але багато інтерпретацій. Наскільки вдало відображені в цьому фільмі реальні події?

Віталій Скальський: Загалом, я позитивно оцінюю цей фільм. Звісно, у ньому багато неісторичних фактів. З усіх дійових осіб, напевно, єдиний Григорій Піпський – один з бійців студентського куреня, який був під Крутами й там загинув – має якусь основу. Решта – це якісь збірні вигадані персонажі. Щодо них я, як історик, знаючи деталі біографій, вгадую якісь елементи, знаходжу там моменти, але інших реальних історичних персонажів, на жаль, нема. Хіба що на початку Грушевський та Петлюра вийшли на сцену.

– А говорили вони з цієї сцени щось близьке до того, що вони насправді виголошували сто років тому?

Віталій Скальський: Як не дивно, режисери познаходили реальні промови Грушевського й Петлюри, але трохи з іншого часу. Грушевський говорив ці слова раніше, Петлюра – пізніше, ніж відбувся бій під Крутами. Але на це до певної міри можна заплющити очі, все-таки фільм не документальний.

Пам’ятник Героям Крут у Києві
Пам’ятник Героям Крут у Києві

Олександра Оберенко: Моя думка така: якщо ви говорите, що фільм знято на основі реальних подій, то мали би звідкись брати інформацію про те, як воно «реально» відбувалося. І величезне питання до авторів фільму: звідки вони брали інформацію про те, ким були студенти, що ними рухало, коли вони йшли в бій чи записувалися в студентський курінь? Питання джерел величезне і це, з моєї точки зору, найбільша проблема цього фільму, якщо все ж таки є історичною реконструкцією.

– Власне, «Крути 1918» не є історичною реконструкцією. На цьому наголошував режисер фільму Олексій Шапарєв. Ще рік тому в інтерв’ю моїм колегам з проекту «Крим.Реалії» на запитання, чи буде критика з боку істориків, він відповів наступне: «Цей фільм не реконструкція, він жодного стосунку до реконструкції не має. Реконструкцій мільйони. Хто хоче дивитися реконструкції – в YоuTube повно всього цього. Це художній фільм, який насичений різними образами. Якщо ви хочете побачити в цій картині золоті і срібні ґудзики, то це навряд чи, тому що це дорого. Тоді бюджет картини коштував би 50 мільйонів доларів»...

То ж наскільки переконливі аргументи у режисера?

Якщо ви знімаєте фільм про історичні події, то знайдіть історика, порадьтеся з ним, що почитати
Віталій Скальський

Віталій Скальський: Не дуже переконливі. Якщо ви знімаєте фільм про історичні події, то знайдіть історика, не обов’язково Скальського, порадьтеся з ним, що почитати. Не читати вигадані історії по якихось газетках невідомих, абсолютно придумані. Візьміть історичні документи, візьміть спогади. Говорили на презентації, що працювали зі спогадами Аверкія Гончаренка – сотник студентського куреня, фактично, керівник бою під Крутами. Але це тільки одні спогади, можна ще щось взяти. І не кожні спогади є настільки правдивими. Все ж таки не така погана думка, що треба мати історичного консультанта.

Менше мало би бути зауважень до тих ґудзиків, не в них справа. А в тому, що у перших рекламних проспектах фільму Петлюра особисто посилав тих юнаків на фронт. Це абсолютна вигадка.

Олександра Оберенко та Віталій Скальський
Олександра Оберенко та Віталій Скальський

– Що вас вразило, крім ґудзиків? До чого у вас зауваження?

Коли знімають фільми про фізиків чи про хіміків, то чомусь консультуються з експертами, а ті, хто знімають фільми про історичні події, вважають: ну, це ж історія
Олександра Оберенко

Олександра Оберенко: До ґудзиків у мене взагалі нема зауважень, бо я не займаюся історією костюмів. Але мене вразило те, що нібито на ґудзики та консультування з істориками у них грошей немає, а на портсигар, який за деякими чутками коштує три тисячі доларів, гроші є. Цей портсигар було показано двічі у кадрі й обидва рази на ньому жодним чином не робили ніякий акцент. Тобто він не має жодного історичного значення.

Справа не в ґудзиках, а в тому, що коли знімають фільми про фізиків чи про хіміків, то чомусь консультуються з експертами, а ті, хто знімають фільми про історичні події, вважають: ну, це ж історія.

– Повернімося до того епізоду з Петлюрою, про який ви казали. Він був у першому анонсі річної давнини, але цього епізоду ми не побачили у фінальній версії фільму. Наскільки мені відомо, на якомусь етапі історики втрутилися в роботу над цим фільмом і внесли корективи. А як, коли й чому відбулося це втручання?

Віталій Скальський: Напевно, нехай це буде внутрішньою кухнею відносин кіношників, Міністерства культури та істориків. Але мушу сказати, що бачив фільм ще на етапі чергового монтажу, й ми вимагали прибрати деякі речі. Треба сказати, що на останніх етапах вирізали кадри, щоправда, постраждала сама якість того фільму.

Фото, яке вважають за світлину перепоховання загиблих під Крутами студентів
Фото, яке вважають за світлину перепоховання загиблих під Крутами студентів

У цьому фільмі, з точки зору історика, мене абсолютно обурює ця незрозуміла шпигунська історія.

– У фільмі ми бачимо дві лінії: студентська, що закінчується боєм під Крутами, та шпигунська, яка теж закінчується під Крутами, безпосередньо у станційній будівлі. Вона така дуже заплутана і, як на мене, не зовсім зрозуміла. Там зав’язані Франція, Україна, більшовицька Росія і німецький агент діє. Як би ви охарактеризували ці дві лінії?

Віталій Скальський: Немає ніякої шпигунської лінії в історії Крут. Якщо подумати: щойно проголошена Українська Народна Республіка, від Третього універсалу минуло місяць-два. Ну, яка там спецслужба, що вже виходить на французьких генералів й викриває якогось подвійного німецького агента, передає якісь суперсекретні документи?

– До речі, цей український генерал Савицький у фільмі – це прототип реальної людини чи ні?

Віталій Скальський: В історії був військовослужбовець полковник Савицький, який загинув весною 1918 року під Бердичевом у бою з більшовиками. До Крут він жодного відношення не мав. Окрім постаті Піпського та самого факту бою, я там нічого реального не побачив…

– Але сотник Гончаренко у фільмі все ж таки є.

Час від часу видається, що це топорна пропаганда на російський манір. Сила українців у нормальній історії. Нам не треба нічого вигадувати, нам є що й так показувати
Віталій Скальський

Віталій Скальський: Сотник Гончаренко, Лощенко з гарматою, ну, напевно. Але багато постатей вигаданих. Час від часу видається, що це топорна пропаганда на російський манір. Росіяни так в лоб кажуть: «всі погані, одні ми хороші». От мені часом видається, що цей фільм теж такий. Мені здається, сила українців у нормальній історії. Нам не треба нічого вигадувати, нам є що й так показувати.

Олександра Оберенко: У фільмі є ще третя лінія – лінія кохання.

– Щось кохання там дуже мало. Мене це здивувало, бо кіно про молодих людей. Самий час для кохання. Я б не сказав, що це лінія, це кілька епізодів.

Олександра Оберенко: Не можна знімати шпигунську лінію так, що її навіть студенти історики дивляться і не розуміють. Чому французький офіцер говорить німецькою й пливе на узбережжя Чорного моря під турецьким прапором?

– Він же інкогніто, а не як французький офіцер. Справді, Туреччина була ворогом Франції у Першій світовій війні, яка на той момент тривала. І дивно бачити французького офіцера під турецьким прапором. Але він там без офіцерських регалій.

Якщо є сюжетні лінії, вони мають переплітатись та доповнювати одна одну. Тут жодного взаємодоповнення не було
Олександра Оберенко

Олександра Оберенко: Навіть якби там були якісь знаки, то ніхто, думаю, не заморочувався на тому, щоб реконструювати їх. Бо це ж не історична реконструкція врешті-решт.

Якщо є сюжетні лінії, вони мають переплітатись та доповнювати одна одну. Тут жодного взаємодоповнення не було. Тобто лінія самих крутянців і бою та лінія шпигунська перетинаються в самому кінці на станції Крути, коли Савицький бачить, як його старшого брата, який передавав якісь таємничі документи, вбивають. І це весь перетин ліній.

Віталій Скальський: Але слова гарні було вкладено в уста старшого Савицького: «Свобода здобувається кров’ю».

– А студентська лінія?

Олександра Оберенко: Як на мене, все сумно. Врешті-решт, якщо говорите, що це не історичний фільм, а художній, то будьте готові до критики як до художнього фільму. Студентська лінія погана, тому що студенти не прописані взагалі. Ми не розуміємо: хто ці люди, що ними рухає?

– Патріотизм, любов до України.

Олександра Оберенко: Так не буває. Це так само, як хтось говорить, що під час Другої світової війни люди бігли в атаку з криками «За Родіну! За Сталіна!». Хоча у спогадах людей, які пройшли фронт, ніякого «Сталіна й Родіни» немає.

– Є різні спогади. Повірте, спогади про те, що хтось кричав «За Родіну! За Сталіна», також є.

Історія під Крутами й постаті цих студентів, які досі не всі встановлені, значно цікавіше, аніж те, що було показано у фільмі
Олександра Оберенко

Олександра Оберемко: Найчастіше, це спогади, які друкували в часи Радянського Союзу як дуже правильні, тому що була цензура.

Про студентів можна було сказати значно більше. Тому що історія, яка відбувалася під Крутами, й постаті цих студентів, які досі не всі встановлені, значно цікавіше, аніж те, що було показано у фільмі.
Серед студентів виділяється хіба хорист Піпський, якого відзначили шарфом – якась його відзнака, яка не давала забувати під час перегляду фільму, про кого йдеться. Тому що всі вони вийшли дуже схожі, насправді.

– Тобто, вам бракувало історичної образності персонажів?

Олександра Оберенко: Взагалі – прописаності персонажів.

– Це художні якості, а ми зосередьмося на історичних аспектах цього фільму. Будемо сподіватись, що це не останній фільм на українську історичну тематику.

Віталій Скальський: Але хтось зауважив, що фільм під назвою «Крути» вже, фактично, неможливо зняти, бо такий є. Хіба треба іншу назву.

– Що б ви порадили кіномитцям в плані співпраці з істориками, щоб це мало конструктивні наслідки?

У титрах фільму історичних консультантів немає. Автори фільму заявляли, що вони не хочуть спілкуватися з істориками, а спиратимуться на спогади
Віталій Скальський

Віталій Скальський: Спілкуватися з істориками. Тут у титрах фільму історичних консультантів немає. Ми не знаємо, хто консультант. Тим більше, наскільки я пригадую, в перших інтерв’ю автори цього фільму самі заявляли, що вони не хочуть спілкуватися з істориками. Вони взяли спогади й за ними будуть знімати. Ну, і назнімали.

Хоча загалом, я ще раз повторюся, фільм мені подобається вже своєю наявністю. А всім критикам фільму, які говорять, що погано, я порекомендую подивитися на українські фільми 1990-х років: «Молитву за гетьмана Мазепу» і «Роксолану». Мені здається, що поступ неймовірний: у нас хоч якесь кохання з’явилося, хоч якісь шпигуни. Вже є, що подивитися, є що покритикувати. Хай ми ще кульгаємо на дві ноги, але нехай. Ще знімемо сотню фільмів і будуть шедеври.

– А як ви бачите співпрацю кіномитців з істориками?

Критикам я рекомендую подивитися на фільми 1990-х років. Мені здається, що поступ неймовірний
Віталій Скальський

Віталій Скальський: Щонайменше – звертаються до істориків з проханням знайти документи. Дають історику почитати сценарій, дають реконструкторам, хай ті ґудзики правильно порозкладають.

Олександра Оберенко: Історики теж бувають різні. Історія живе на постійних дискусіях, які роками точаться нехай навколо однієї теми. Якщо ви не хочете говорити з істориками, то не гребуйте історичною літературою, якої дуже багато.

– Як у цій літературі не втопитися? Літератури багато. Зрештою, як пан Скальський сказав, деякі речі написані зі стелі, але вони яскраві й популярні.

Олександра Оберенко: Є роботи більш інтерпретативні, коли історик бере тему Крут, підіймає одну-дві статті і пише свій погляд. А є роботи, де історик після кількох років в архіві зібрав купу документів і зробив дуже позитивістську фактологічну працю, де насправді його авторської думки значно менше, аніж того матеріалу, з яким митці можуть працювати, знімаючи фільм.

XS
SM
MD
LG