Уперше на футбольний матч у рідному Сімферополі Олег Комуняр потрапив у початковій школі. На гру кримської «Таврії» з донецьким «Металургом» його привів дідусь. Матч збігся з відкриттям стадіону «Локомотив» після реконструкції. У Сімферополі тоді влаштували справжнє свято – приїхали артисти з материкової частини України. Стадіон був ущерть заповнений уболівальниками.

Гра настільки вразила маленького Олега, що він попросив зводити його ще раз. Коли він виріс, то ходив на футбол уже з друзями. Пізніше влився в рух ультрас ФК «Таврія». Зараз – у 2026 році – Комуняр живе в Києві та є віцепрезидентом Асоціації футболу АР Крим та Севастополя. Він і надалі залишається палким уболівальником «Таврії», незважаючи на непросту історію клубу.

Ультрас – це найактивніша та найорганізованіша частина футбольних уболівальників, які не просто приходять на матчі, а системно підтримують свою команду: їздять на виїзні ігри в інші міста та країни, організовують масову підтримку на трибунах (гасла, банери, файєри, хореографічні перформанси), формують стійкі фанатські об'єднання зі своєю символікою та традиціями.

Рух ультрас зародився в Італії у 1950–60-х роках і пізніше поширився Європою та світом, охопивши й Україну, де ультрас-групи існують майже у кожного великого клубу.

Олег Комуняр, кримчанин та ультрас ФК «Таврія», називає клуб футбольним символом Криму.

«Тим паче «Таврія» ніколи не вилітала з [української] прем'єр-ліги. Тобто «Таврію» могли сварити після якогось матчу десь на ринку, на роботі тощо, але її все одно любили», – згадує віцепрезидент Асоціації футболу АР Крим та Севастополя.

У сімферопольського клубу була потужна фанатська спільнота, яка об'єднувала абсолютно різних людей.

«Були й бізнесмени, були й студенти, лікарі. У нас було два доктори наук – з фізики та з хімії», – розповідає Комуняр.

До 2014 року Комуняр був глибоко занурений у справи ультрас і планував своє майбутнє в Криму. Він – молодий інженер, тільки-но влаштувався на свою першу роботу й не збирався залишати рідний Сімферополь.

Ультрас на мітингах

Наприкінці 2013 року, коли в Україні почав розгортатися «Євромайдан», кримські ультрас активно його підтримали.

«Так історично склалося, що рух ультрас не лише в Сімферополі, а й у всій Україні – це патріоти України. У них доволі патріотичне виховання всередині руху, і, в принципі, такі ж погляди. Тому не було такого, щоб ми могли зайняти бік росіян», – переконаний Олег.

Упродовж зими-весни 2014 року ультрас брали участь у проукраїнських мітингах у Криму. Комуняр також був особисто присутній на найбільшому з них – 26 лютого під стінами Верховної Ради АРК у Сімферополі. Тоді на підтримку територіальної цілісності України прийшли кілька тисяч кримчан.

У березні 2014 року, коли армія РФ остаточно захопила Кримський півострів, Комуняр спочатку в це не повірив.

«Я думав, що це якісь місцеві так звані еліти хочуть перед новою владою собі щось виторгувати», – згадує кримчанин.

Однак невдовзі проукраїнських активістів у Криму почали переслідувати за їхню позицію.

«Тодішня кримська влада, поліція і СБУ. До тих, хто навчався, приходили співробітники тодішньої міліції у навчальні заклади, викликали на допити. був випадок, коли хлопці тренувалися у спортивному залі, туди приїхав автобус, усіх забрали, відвезли у відділок», – розповідає Комуняр.

Олег ухвалив рішення залишити Крим – він виїхав за кілька днів до так званого референдуму про «приєднання Криму до Росії».

«По-перше, я точно знав, що по мене прийдуть. Як тільки влада утвердиться, російська ФСБ точно по мене прийде і посадить. По-друге, як казав мій тезка: «Ми не кріпаки, щоб нас разом із землею передавали», – каже Олег Комуняр.

Він виїхав із Сімферополя і більше туди не повертався. Зараз кримчанин живе в Києві. Але так само залишається ультрас української «Таврії». Утім, не тієї, яка нині грає в Криму.

Відродження ФК «Таврія» з нуля на материку

Український футбольний клуб «Таврия» зіграв свій останній матч у Криму в травні 2014 року. Легендарного клубу, який у 1992 році став першим чемпіоном незалежної України, грав у Лізі чемпіонів та Лізі Європи, а в 2010 році здобув Кубок України, не стало.

Але залишилися ті, хто вірив, що кримський клуб можна відродити вже на материковій частині України.

Комуняр разом із однодумцями писали листи та звернення до всіх, хто міг бути причетним до клубу чи Криму, але через активну фазу АТО (Антитерористична операція, яка проводилася українськими силовими структурами на сході України з квітня 2014 року до квітня 2018 року – ред.) процес на два роки затих. усе змінилося, коли український журналіст Тарас Березовець написав у фейсбуці допис про клуб і зізнався, що теж уболівав за нього – Олег одразу зв'язався з ним, і вони домовилися про зустріч. Березовець запропонував організувати конференцію в Українському домі за участю відомих журналістів та колишнього президента «Таврії» Сергія Куніцина.

На тій же конференції було оголошено: рішення запустити процес відродження клубу ухвалено.

«Була ідея одразу відновити «Таврію» у Прем'єр-лізі – керівництво [української] Асоціації футболу та Прем'єр-ліги на це погодилося, адже клуб вибув не за спортивним принципом, а через форс-мажор. Але зібрати гроші й знайти інвестора тоді не вдалося, і процес відклався ще на рік», – згадує Комуняр.

Можливість з'явилася тільки у 2016 році. Тоді ж Олегу запропонували обійняти посаду віцепрезидента Асоціації футболу Криму. «Таврія» розпочала свій шлях відродження з аматорського чемпіонату.

«Таврія» почала непогано грати, змагалася за вихід до першої ліги. Команда вперше за довгий час поїхала на збори до Туреччини взимку, і знову почалася війнаМається на увазі повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року.. Це взагалі така цікава історія. Двічі «Таврія» на зборах у Туреччині, і двічі зустрічає війну в Туреччині. Тож, коли відновимося, утретє на збори поїдемо, напевно, до Іспанії. Бо якось у нас не складається з Туреччиною», – посміхається Комуняр.

Кримський футбол – усе?

Тим часом російська влада в Криму та залишки сімферопольського клубу хотіли продовжити виступати під назвою «Таврія». Однак вони не отримали дозволу від УЄФА, тому змушені були використовувати аббревіатуру з трьох великих літер у словах «Таврія. Сімферополь. Крим». Таким чином, почали існувати два клуби з схожими назвами: ФК «Таврія» (Сімферополь) із Другої ліги України та ТСК «Таврія» (Сімферополь), що має право брати участь лише у Чемпіонаті Прем'єр-ліги Кримського футбольного союзу.

Чемпіонат Прем'єр-ліги Кримського футбольного союзу (КФС) – це професійний футбольний турнір. Організатором виступає Кримський футбольний союз (КФС), який не є членом УЄФА та ФІФА. Через санкції кримським футбольним клубам шлях на всеросійський чемпіонат закритий.

Перспективи розвитку кримського футболу безрадісні, вважає Комуняр.

«Це чемпіонатЧемпіонат Прем'єр-ліги Кримського футбольного союзу. рівня області. Ось як у нас [є] Чемпіонат Київської області, Харківської області. Ну, і автобус для команди теж потрібно чимось заправляти», – посміхається кримчанин, натякаючи на нинішні труднощі на Кримському півострові.

«Тож, так, це просто своє болото, воно нікому не цікаве. Я теж перед інтерв'ю зайшов подивитися [турнірну таблицю]. І там був якийсь матч фейкової «Таврії» із «Севастополем». Там візуально на стадіоні, може, людей 100 від сили. А за часів України на матч «Таврія» – «Севастополь» збирався майже повний стадіон. Могли зібрати 15–20 тисяч. Коли до тебе приїздить «Динамо» (Київ), «Шахтар» або навіть «Карпати» (Львів), «Зоря» (Луганськ), то це цікавіше, ніж коли гра з «Кизилташем» чи, я не знаю, з командою ковбасного заводу. Це просто нецікаво дивитися», – пояснює Комуняр.

Кримський клуб у Херсоні

У 2016 році відроджена українська «Таврія» почала базуватися в Херсонській області й стартувала в аматорському чемпіонаті. Гравці – з різних куточків країни.

«Кримчан у нас, на жаль, не було. Кого ми могли взяти, того й взяли, скажімо так. Дякуємо за цей перший сезон, що хлопці під кінець зігралися. Ми вийшли до Другої ліги. Уже мали якесь уявлення, де що підсилювати. У межах того, що ми могли собі дозволити. «Таврія» почала грати. Це було для нас святом», – розповідає Комуняр.

Він згадує, що кримський клуб тепло приймали в містах, куди вони приїздили на матчі.

«Таврія» приїздить у якесь містечко чи село. І всі [місцеві] такі: «О, «Таврія», Сімферополь!» Пам'ятаю, ми приїхали ще на аматорський чемпіонат у село в Чернігівській області. І ми такі приїздимо, і їде якийсь чоловік на велосипеді. Такий: «Хлопці, ви з Сімферополя?» Кажу: «У теорії так, але з Києва приїхали». А він: «А я з сусіднього села їду, бо тут же «Таврія» грає!» Узагалі, коли «Таврія» приїздила в якесь інше місто, місцеві завжди: «О, сімферопольська команда, це круто». Грали з «Ворсклою» в Полтаві. Там теж добре прийняли, розпитували про наш Крим. Багато разів диктор по стадіону казав, що Крим – це Україна. Це круто», – каже Олег.

Але навесні 2022 року ФК «Таврія» припинив своє існування. І знову через вторгнення армії РФ. База та підприємство, яке спонсорувало клуб, були окуповані російськими військовими.

Попри це, Комуняр переконаний, що «Таврію» необхідно знову відродити. На його думку, клуби з міст, окупованих Росією, які виступають у чемпіонатах України, мають особливу цінність.

«Футболом цікавиться багато людей. І так виходить, що футбольні клуби – це одні з багатьох брендів окупованих міст, люди з яких живуть в Україні. Я ходив минулого року на матч луганської «Зорі» з «Оболонню» в Києві. І прийшло багато маленьких луганців. Вони були всі в шарфиках, вони малювали плакати з іменами своїх улюблених футболістів, хотіли футболку. Багато з них, напевно, вже народилися не в Луганську або були зовсім маленькими. Але знають, що вони луганці, що це грає команда з їхнього міста, і вони підтримують її. Тому хотілося б і «Таврію» відновити. Це було б дуже круто для багатьох кримчан, які живуть на вільній території України», – впевнений Комуняр.

Олег вивіз із Сімферополя колекцію футболок гравців «Таврії». Він ними дуже дорожить.

«Я жив в Ірпені, коли почалася повномасштабна війна. І я дуже переживав, але переживав не стільки за квартиру, скільки за те, що ці футболки згорять. [Збирав їх] багато сезонів, більше десяти точно я нарахував. Думав, якщо футболки згорять, це ж цілий пласт історії [втратимо]. Думаю, коли «Таврію» відродимо й буде якийсь музей, буде що показати», – пояснює Комуняр.

Він вірить, що «утретє має пощастити».

«А хто, крім нас? [Відродити «Таврію»] – не те щоб мрія всього мого життя, але так десь, напевно, відсотків на 90. Це така місія – дуже почесна і дуже соціально важлива. Навіть не очолити її, а відродити. І нехай там люди займаються ті, хто це зможе робити, а я просто ходитиму на футбол», – каже Олег.

Він мріє, що одного дня знову зможе прийти на стадіон «Локомотив» у Сімферополі, щоб подивитися матч улюбленого клубу, а потім і привести туди своїх майбутніх дітей.