У 2014 році Росія залякувала і шантажувала політичне керівництво України широкомасштабним вторгненням. Генерал Віктор Назаров сумнівається у тому, що ця загроза була реальною. На його думку, рішучі дії 27 лютого 2014 року в Криму зупинили б росіян. Назаров стверджує, що Генштаб у 2014 не отримав жодної директиви від Олександра Турчинова на застосування ЗСУ. Чи варто було ризикувати під час окупації Криму у 2014 року?
Це третя частина інтерв'ю з генералом Віктором Назаровим. Першу читайте тут, другу ‒ за цим посиланням.
Треба було «викурювати» спецназ із парламенту Криму
‒ Як ви думаєте, чи був шанс втримати Крим, якби ЗСУ дали відсіч або продемонстрували силу?
Якщо буде спротив, якщо будуть втрати, то не наполягати, відходити
‒ У нас були перехоплення, з Москви були вказівки цьому кримському активу. Думаю, що це було або безпосередньо з адміністрації президента Росії, або з російського генштабу. Якщо буде спротив, якщо будуть втрати, то не наполягати, відходити. У них не було однозначно визначеного способу ведення цієї операції, за будь-яких втрат рухаємося до кінця.
Я впевнений, якби надавали цим російським спецназівцям, які захоплювали парламент 27-го лютого 2014 року, якби їх «викурили» звідти, якби спалили або розстріляли, був якийсь політичний розголос. Але далі вони б вже не сунулися, або ж апетит свій дуже обмежили. Але хтось мав ухвалити це рішення.
Армія може бути нашпигована сучасною зброєю, може мати все, що хочеш, але не буде однієї, ключової особи, яка скаже: «Вперед». І все це залишиться кому? Противнику. Як воно залишилося в Криму. Готові ми б були на 100%, на 70, чи, як були, на 40, нічого би там, в Криму не було, якби було ухвалене рішення.
Бо рішення – це основа управління. Якщо його немає, то і решти немає.
‒ Олександр Турчинов 28 лютого, на РНБО дав доручення зі зброєю захищати, обороняти військовій частині в разі вторгнення. У розсекреченій стенограмі ‒ це пункт 1.5. Самі командири військових частин розказують, що наказу на використання зброї не було. Роз’ясніть в чому проблема?
Що завгодно хай вони там розсекречують
‒ Жодних наказів не було. Немає такої процедури, коли президент, головнокомандувач віддає наказ на застосування зброї. Немає такої процедури. Він як верховний головнокомандувач, згідно з Конституцією, віддає директиви і накази з питань оборони, застосування збройних сил.
Він не ставить завданя окремому солдату чи командиру військової частини. Якщо на вас хтось піде, то ви стріляйте.
У 2014 ніяких директив не було
Він директивним своїм документом, наказом або директивою ставить завдання Міністру оборони щодо застосування ЗСУ, і начальнику Генштабу. А той вже його трансформує в директивні документи, в накази, які йдуть у війська і доходять до конкретної військової частини.
Ці директиви, які готуються, підписуються президентом, і накази Верховного Головнокомандувача, вони готуються в Генштабі.
‒ І як було у 2014 році?
‒ Ніяк не було. Жодних директив не було. Що завгодно хай вони там розсекречують. Документ у війська прийшов? Не прийшов. Хто його бачив? Генштаб його не бачив, я його не бачив.
Якщо там хтось доповідав на РНБО, про щось вони там спілкувалися на рівні усних доручень, а потім протоколів, то це не стосується оперативного управління силами та засобами. Це політичне рішення.
Я вам навіть більше скажу, мабуть, здивуєтеся, але жодної директиви від головнокомандувача протягом 2014-2015 років ми не отримали. Ні від Олександра Турчинова, ні від Петра Порошенка. Жодної директиви на застосування ЗСУ ми не отримали. За його підписом, ні одного, ні другого, не існує в природі жодного документа.
Північна частина Криму, від Новоозерного, північніше Сімферополь, далі Джанкой, могла залишитися під нашим контролем
Рішення на використання ЗСУ, згідно зі статтею 4-ою закону «Про оборону України» ухвалює Президент. Там написано: в разі агресії або загрози нападу президент у встановленому порядку ухвалює рішення щодо мобілізації (повної або часткової), введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також рішення про застосування зброї ЗСУ та вносить у ВР подання про оголошення стану війни.
На підставі відповідного рішення Президента органи військового правління ЗСУ, всі інші військові формування починають що? Воєнні дії.
‒ Якби у 2014 оголосили воєнний стан, ситуація в Криму могла розвиватися по-іншому?
‒ Це б сприяло реалізації тих замислів і планів, щоб взяти під контроль стратегічні об'єкти на півночі Криму. Якби ми тримали за собою аеропорти, важливі порти, транспортні комунікації, кораблі вивели на рейди в нейтральні води.
Лякали сотнею десантних дивізій, що Псковська, Вітебська будуть вже висаджуватися в Ростові чи в Києві, в Білій Церкві
Що б це дало? Можливо, частина Криму, північна частина Криму, від Новоозерного, північніше Сімферополь, далі туди Джанкой, могла залишитися під нашим контролем. Тоді б адміністративно-територіальна одиниця була би розрізана на дві частини.
Таким був головний замисел, чому треба було туди летіти, незважаючи на те, що можливі ризики.
«Розтягнути на шпагат, від Криму до Чернігова»
‒ На Олександра Турчинова тоді тиснули? Начебто телефонували від Путіна і погрожували наступом? Що вам про це відомо?
‒ Я цього не виключаю і такий тиск був однозначно. Думаю, що були дзвінки Верховному Головнокомандувачу і йому було важко, дійсно, в цій ситуації ухвалювати будь-яке виважене рішення.
Розтягнути на шпагат, від Криму до Чернігова, щоб лякалися, щоб жахалися, щоб не знали, куди перекидати військо
В інформаційному плані був психологічний тиск, пропаганда, залякування йшло на всіх рівнях. Лякали танковими арміями, які вже рухаються зі Смоленська і йдуть з півночі на нас. Лякали сотнею десантних дивізій, що Псковська, Вітебська будуть вже висаджуватися в Ростові чи в Києві, в Білій Церкві, де завгодно.
І, до речі, там проводилися певні заходи, посилення для того, щоб це неможливо було здійснити. В плані ППО, в плані блокування злітно-посадкової смуги.
Це нажахало і політичне і військове керівництво України
Але моя персональна оцінка, що це все були заходи в рамках компанії введення в оману. Тобто психологічний тиск, як кажуть, розтягнути на шпагат, від Криму до Чернігова, щоб лякалися, щоб жахалися, щоб не знали, куди перекидати військо.
Це була класика жанру, як кажуть, псів Російської федерації. Це нажахало і політичне, і військове керівництво України так, що вони не готові були ухвалювати жодні рішення.
Свою версію тих подій Олександр Турчинов розказав в інтерв'ю Крим.Реалії.
‒ Один з аргументів Олександра Турчинова – армія України у 2014 році не була готова виконувати бойове завдання з утримання об'єктів у Криму, що могли бути жертви. І якби Україна розпочала військові дії в Криму, то був би широкомасштабний наступ Росії по інших напрямках. Що ви можете на цей аргумент сказати?
Наскільки загрози розв'язання війни проти України були обґрунтовані, я в цьому не впевнений
‒ Крим захоплювали тактикою невеликих кроків. Вони не провокували, намагалися будь-яким чином уникнути відкриття вогню, щоб не підставитися.
Вони дивилися по ситуації. Якщо вони роблять якісь кроки, а відповіді немає, тоді вони рухалися далі. І ця тактика себе виправдала. До того ж був потужний інформаційний тиск - погрожували вторгненням.
Це все робилося го, щоб утримати від ухвалення політичних рішень саме щодо Криму. Наскільки загрози розв'язання війни проти України були обґрунтовані, я в цьому не впевнений. У мене з цього приводу великі сумніви.
Тенюх і Куцин радили Турчинову «не ризикувати»
‒ Як ви оцінюєте роботу міністра оборони Ігоря Тенюха у 2014 році?
Що стосується оборони держави, Тенюх не розумів
‒ Міністр оборони (Ігор Тенюх, з 27 лютого в.о міністра оборони України ‒ ред.) давно вже був звільнений, у ЗСУ службу не проходив. І він не мав досвіду служби в стратегічних штабах. Він не розумів цю кухню. Як професіонал Військово-морського флоту, немає питань. А те, що стосується оборони держави, Тенюх не розумів.
Я з ним особисто багато разів спілкувався в той час, впродовж березня, я розумів, що йому важко, він просто не розуміє, про що йде мова. І він не був готовий. (Ігор Тенюх відмовився надавати коментарі редакції Крим.Реалії з цього приводу)
Начальник Генштабу (Михайло Куцин, з 28 лютого 2014 начальник Генштабу ЗСУ ‒ ред.) теж був звільнений, він не був на військовій службі, коли його призвали.
Давайте не будемо ризикувати
І ось ці дві людини обіймали ключові посади, які мали ухвалювати рішення. Вони зі своїми пропозиціями йдуть до Верховного Головнокомандувача: «Ситуація така, ми пропонуємо ось це, можемо так чи так». А якщо ніхто не іде і каже: «Давайте не будемо ризикувати».
Стаття перша закону «Про ЗСУ». Що там написано? Збройні Сили – це військове формування, на яке, згідно з Конституцією України, покладається що? Оборона держави, захист її незалежності, територіальної цілісності, недоторканності. Але там немає фрази «у разі, якщо можуть бути втрати, то цього не треба робити». Ні в законі «Про оборону», ні «Про ЗСУ» ви не знайдете такої фрази, що не можна виконувати завдання, якщо є загроза будь-яких втрат.
«Третю світову війну буду починати, чи що?»
‒ Чому не захищали державний кордон у повітрі? 1, 2, 5, 8 березня кримчани знімали російські вертольоти.
Я що тут, Третю світову війну буду починати, чи що?Байдак відповів Муженку
‒ Вони спочатку взяли курс на Таганрог, там їхній аеродром, дійшли до середини Азовського моря.
Яка реакція України? Нічого.
Курс міняють, на південний захід, і пішли на Гвардійське.
І я особисто чув розмову Муженка і командувача Повітряних сил (Юрій Байдак, командувач Повітряних Сил України (2012-2015)‒ ред).
Питає: «А чого ви не застосовуєте авіацію, не піднімаєте їх? Це ж все треба блокувати». Він каже: «Я що тут, Третю світову війну буду починати, чи що? Я не буду такі рішення ухвалювати».
‒ Командувач Повітряних Сил у 2014 році відмовився ухвалювати рішення?
У 2014 у Криму не виявилось нікого, хто міг би дати таку команду
‒ Він сказав, що «нехай політичне керівництво ухвалює». І от виходить, що вони спокійно долетіли, сіли, розвантажились, привезли постачання, спецназ. Це були акти, безумовно, порушення повітряного простору.
І сили і засоби чергових сил мали бути застосовані. Тим більше, що така практика була у повітряних силах в період Тузли.
Головнокомандувачем був генерал Олександр Стеценко.
Натяки з боку Олланда чи Меркель, що обережно, – це не означає, що ми не повинні захищатися
Коли побачили, що росіяни наближаються до нашого кордону, він дав команду черговим силам бути в бойовій готовності номер 1, і літаки-перехоплювачі винищувачі підняти в повітря.
Вони побачили це і одразу повернули у зворотному напрямку. А в 2014 році у Криму не виявилось нікого, хто міг би дати таку команду.
‒ Країни НАТО, посли, можливо, військові, з якими ви потім спілкувалися. Чи дійсно був такий меседж від них у 2014: «Не провокуйте Росію. Не зліть. Не робіть нічого?»
‒ Не говорили. Вони говорили: «Не провокуйте, стримуйте». Але ніхто не казав: «Не захищайте свою країну і не обороняйте її, не обстоюйте свій суверенітет, територіальну цілісність і незалежність». Такого ніхто точно не казав.
Скажімо так, адекватне застосування сили, в міру загрози та ризиків. А натяки з боку Олланда чи Меркель, що обережно, – це не означає, що ми не повинні захищатися.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
