Доступність посилання

ТОП новини

Старий злочин із новою назвою: Голодомор, Голокост та інші геноциди


Брама концтабору Аушвіц-Біркенау

9 грудня 1948 року, напередодні прийняття загальної Декларації прав людини, Генеральна асамблея ООН у Парижі ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Вперше міжнародний договір визнавав геноцид «огидним лихом», визначав власне поняття цього злочину і того, як світова спільнота повинна попереджати і реагувати на його прояви. Чи є проблема геноциду актуальною нині, враховуючи що Конвенція ратифікувана понад 140 країнами світу, в тому числі Україною?

В основу ухваленої 70 років тому Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього були покладені напрацювання юриста Рафаеля (Рафала) Лемкіна. Саме його вважають натхненником міжнародного документа, його ідеологом й автором.

Єврей Лемкін під час Голокосту втратив багатьох близьких. Запропонувавши визначення «геноцид» (утворення від грецького слова «genos» (рід, плем’я) і латинського «caedere» (вбивати) – ред.), опрацювавши змістовне наповнення та юридичне тлумачення терміну, він підкреслював: йдеться не про новий злочин, а про старий – із новою назвою.

Рафаель (Рафал) Лемкін
Рафаель (Рафал) Лемкін

Як згадував ​виконавчий редактор New York Times Абрахам («Ейб») Розенталь, котрий наприкінці 1940 років був простим репортером, коли Генасамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, журналісти кинулися шукати правника щоб привітати з його тріумфом. Втомлений чоловік сидів наодинці в пустій залі. Репортерів він попросив залишити його в спокої. Після десятиліть втрат, жахів, еміграції, наполегливої праці Лемкін хотів одного – помовчати…

У вересні цього року в Українському Інституті Америки у Нью-Йорку Лемкіну було відкрито меморіальну дошку. ​

Тривалий час Конвенція була мертвою

На момент ухвалення Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була скоріше «пам’ятником жертвам Голокосту, ніж дієвим документом, що спрямований у майбутнє». Таку думку в розмові з кореспондентом Радіо Свобода висловив член Ради піклувальників Музею геноциду керівник апарату Конституційного суду Республіки Вірменія Володимир Варданян.

Він пояснив:

– Тривалий час Конвенція не застосовувалася, фактично була мертвою літерою міжнародного права. Вперше положення Конвенції взяв до уваги Міжнародний трибунал щодо Руанди, де на початку 1990 років стався геноцид проти етнічної меншини країни, народності тутсі і частково – народності хуту (за даними руандійського уряду, було знищено понад 900 тисяч людей, ООН оцінює кількість загиблих внаслідок геноциду в Руанді в 800 тисяч – ред.). Низка високопосадовців країни, державних і воєнних діячів, отримали кримінальні покарання за геноцид.

Вперше положення Конвенції взяв до уваги Міжнародний трибунал щодо Руанди, де на початку 1990 років стався геноцид проти етнічної меншини країни
Володимир Варданян

Перша справа цього процесу в міжнародному кримінальному праві взагалі вважається хрестоматійною. Це справа Жан-Поля Акаєсу. Його, мера невеликого руандійського міста, трибунал визнав винним у близько десяти епізодах геноциду. Вердикт щодо нього дав розуміння як, за що, на підставі чого фізична особа, яка вчинила геноцид, може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Наступний судовий процес щодо геноциду – вже на початку 2000 років, у Міжнародному кримінальному трибуналі по колишній Югославії, був, із моєї точки зору, більш політизованим.

Також юрист-міжнародник Володимир Варданян зазначив, що «сучасні держави майже спокійно ставляться до звинувачень щодо порушення прав людини, військових злочинів, проте нетерпимі до обвинувачень в геноциді. Це вони сприймають як тяжкий міжнародно-правовий гріх».

Лемкін про радянський геноцид в Україні

В архівному фонді Нью-Йоркської громадської бібліотеки, у теці з матеріалами Лемкіна стосовно історії геноциду, є машинопис тексту, в якому юрист пише про радянський геноцид в Україні.

Свого часу Радіо Свобода опублікувало ​ переклад цього тексту. Рафаель Лемкін, зокрема, описує спроби винищення української нації як «класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації».

Голодомор в Україні. Жертва голоду 1932-1933 років
Голодомор в Україні. Жертва голоду 1932-1933 років

Наводимо деякі уривки:

«Українська нація є надто багатолюдна, щоб можна було її цілковито знищити ефективним способом. Однак її релігійне, інтелектуальне і політичне керівництво, її вибрані і вирішальні частини є доволі малі, і тому їх легко ліквідувати. Саме тому радянська сокира з повною силою впала на ці групи за допомогою відомих знарядь масового вбивства, депортації і примусової праці, заслання і голоду».

Зброя, яку вживали проти українців, є, мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом
Рафаель (Рафал) Лемкін

«Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, щоб паралізувати решту організму» (…) «Поряд з атакою на інтелігенцію ішов наступ на Церкву, священиків і церковну ієрархію – «душу» України» (…) Третє вістря радянської атаки було спрямовано проти фермерів – великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку вживали проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом. (…) «Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації».

«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї».

Наразі Голодомор в Україні 1932–1933 років визнали геноцидом 24 країни світу, а ще у низці країн – органи влади їхніх окремих територіальних одиниць. В жовтні цього року відповідне рішення ухвалив Сенат Сполучених Штатів Америки.

В своєму виступі на 72 сесії Генеральної Асамблеї Організації об’єднаних націй у вересні 2017 року президент Петро Порошенко закликав країни-члени ООН визнати Голодомор в Україні актом геноциду.

Замовчуваний Голокост

Одним із найбільш вивчених проявів геноциду вважається Голокост. Його початком дослідники називають події 9 листопада 1938 року​, коли у Німеччині сталися єврейські погроми. Близько чотирьох сотень вбитих, десятки тисяч арештованих і відправлених у концтабори, спалені синагоги – наслідки так званої «Кришталевої ночі», точка неповернення від дискримінації, пограбувань до депортації й поголовного знищення євреїв.

Але навіть після закінчення Другої світової війни і Нюрнберзького трибуналу про Голокост ще довго не говорили. В СРСР, Європі, Ізраїлі – за різних причин.

Фактично про Голокост, про трагедію євреїв України почали говорити лише у 1990 роки
Павло Козленко

«В Радянському Союзі, як відомо, «євреїв не було» – лише радянські громадяни. Тому і вважалося, що під час війни гинули радянські громадяни. Скажімо, в Одеській області з тих часів залишились масові поховання євреїв, де на пам’ятнику напис на івриті, але замість шестикутної зірки – п’ятикутна, радянська», – розповідає директор музею Голокосту в Одесі Павло Козленко.

«Фактично про Голокост, про трагедію євреїв України, а під час Другої світової в Україні їх загинуло понад півтора мільйони, почали говорити лише у 1990 роки, з отриманням незалежності», – додає він.

У Німеччині до теми Голокосту звернулися наприкінці 1960 років, зазначає професорка Одеського національного університету імені Мечникова Оксана Довгополова:

– Так зване «бунтівне покоління» молодих німців звинуватило своїх батьків в тому, що ті підтримували злочинний режим Гітлера, що дозволили відбутися кривавим подіям. Голокост німці сприйняли як травму власної національної пам’яті.

Частини яру Бабиного Яру на околицях Києва, де було знайдено тіла 14 000 цивільних осіб, вбитих від нацистами, Україна,1944 р.
Частини яру Бабиного Яру на околицях Києва, де було знайдено тіла 14 000 цивільних осіб, вбитих від нацистами, Україна,1944 р.

В Ізраїлі по-справжньому почути уцілілих свідків Голокосту змогли після суду на Ейхманом (Адольф Ейхман – німецький офіцер, співробітник гестапо, відповідальний за «остаточне вирішення єврейського питання. У 1961 році суд в Єрусалимі засудив його до смертної кари – ред.).

Також упродовж кількох десятків років після Другої світової війни людство шукало слова, якими говорити про Катастрофу. Мовою скорботи – так, безумовно. Але ще й через згадування кожного імені. В Яд Вашемі (Ізраїльский національний меморіал Катастрофи (Голокосту) – ред.) пишуть так: «Це не була смерть 6 мільйонів людей. Це одна смерть, яка повторилась 6 мільйонів разів».

Геноцид в XXІ столітті

Попри те, що з моменту ухвалення Конвенції про запобігання геноциду минуло 70 років, «міжнародна спільнота досі не виробила ефективних засобів, щоб запобігати проявам геноциду, вчасно втручатися і припиняти їх». Таку думку в розмові з Радіо Свобода висловив перший віце-президент Української асоціації міжнародного права Микола Гнатовський. В якості прикладу професор навів події в М’янмі, де у 2016-2017 роках було зафіксовано масштабні переслідування релігійно-етнічної меншості рохінджа.

За даними Незалежної міжнародної місії ООН, злочини проти рохінджа включали в себе зокрема вбивства, зґвалтування, тортури та рабство. Щодо очільників збройних сил М’янми необхідно провести розслідування та притягти їх до відповідальності за злочини проти цивільних, в тому числі за геноцид, мовиться в заяві Організації об’єднаних націй від 27 серпня 2018 р.

Професор міжнародного права Микола Гнатовський (від 2015 року український юрист очолює Європейський комітет проти тортур – ред.) підкреслив роль превенції у запобіганні геноциду, важливість зміцнення системи міжнародної кримінальної юстиції у питанні відповідальності за цей міжнародний злочин.

Використання терміну «геноцид» потребує обережного ставлення. Політики зловживають ним
Микола Гнатовський

А ще, наполягає професор Гнатовський, використання терміну «геноцид» потребує обережного ставлення. «Політики зловживають ним. В багатьох країнах, не тільки в нашій. Настільки «замусолили» його, розповідаючи про «пенсійний, медичний геноцид», що це непристойно», – зазначив юрист.

Наприкінці жовтня в Одесі за участі юристів-міжнародників, правозахисників, істориків пройшла міжнародна наукова конференція «Голокост і міжнародне право». Її присвятили 70-річчю ухвалення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, вшануванню пам’яті знищених нацистами євреїв Одеси, бо саме з подій в жовтні 1941 року на порохових складах почалося тотальне знищення єврейського населення міста.

Учасники конференції – про актуальність Конвенції від 1948 р. про запобігання злочину геноциду та покарання за нього:

Будь-які прояви анетерпимості загрожують переростанням в те, що міжнародне право кваліфікує як геноцид.
Тимур Короткий

– Суспільств, народів з «імунітетом від геноциду» не існує. Будь-які прояви антисемітизму, расової дискримінації, нетерпимості загрожують переростанням в те страшне і бездонне, що знаходиться за межами нормальної людської моралі і психіки, те, що міжнародне право кваліфікує як геноцид. Тому суспільство має бути нетерпимим, скажімо, до погромів ромських поселень, які мають місце в Україні останнім часом.

(Тимур Короткий, професор кафедри міжнародного і європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»).

– Важливо не пропустити початкові, первинні прояви геноциду. Те, що на перший погляд нешкідливе і не представляє особливої загрози, може перетворитися на лавину, призвести до необоротної стихійної реакції. Геноцид неможливий там, де права людини забезпечені в повній мірі. ​

(Наталія Хендель, доцент кафедри міжнародного і європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»).

XS
SM
MD
LG