Доступність посилання

ТОП новини

Голодомор і Крим: історія та пам'ять


Голодомор 1932-1933 рр. майже не торкнувся Криму, але не можна сказати, що півострів взагалі не мав до нього жодного стосунку. З одного боку, сюди тікали змучені голодом українці, сподіваючись на порятунок, з іншого ‒ місцеві чекісти перехоплювали хліб, який вивозили на материк. Про роль Криму в історії Голодомору та про Великий Голод в пам'яті кримчан ‒ ексклюзивно для Крим.Реалії.

Одним з найяскравіших доказів штучного походження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні є той факт, що голод лише трохи торкнувся Криму, хоча півострів за своїми фізичними та економічними показниками майже нічим не відрізнявся від сусідньої Херсонщини, де катастрофа супроводжувалася епідемією психічних розладів, самогубств, канібалізмом і поїданням трупів.

Найбільш логічне пояснення цього феномена ‒ адміністративний кордон, що розділяв материк і півострів. Херсонщина входила до складу УРСР, а Крим ‒ РРФСР, у багатьох регіонах якої голод якщо й зустрічався, то був наслідком недбалості, а не злочинного наміру радянської влади, як в Україні.

У результаті чимало українців і не тільки шукали в 1932-1933 рр. притулку в Криму. «Опух тільки Михайло ‒ мій старший брат. І вже опухлим подався кудись до Криму і там врятувався, а то була б йому, козаку, вірна смерть. Так само в Криму врятувалася й моя старша сестра Лізавета зі своїм чоловіком Олексієм Швецем. Вони від голоду тікали, а маленьку дочку Ліду на деякий час у нас залишили», ‒ згадував житель селища Кушугум на Запоріжжі Антон Чабаненко.

За свідченням Ольги Савків з Бирліва на Полтавщині, борошно з Криму дозволило її родині пережити перший рік Голодомору: «Стали ми тут жити, а їжі у нас ніякої не було. Старший брат Іван та сестра Оксана поїхали на заробітки. Тато поїхав до Криму. Звідти привіз сухарів, борошна. Так ми ще трохи протрималися. А з початком 1933 року в нас уже нічого не було».

У Криму рятувалася від голоду й жителька прилеглої до України Курської області Анастасія Іванкова: «Жили в Курську. У 32-33 рр. ми сюди переїхали. Там теж таке. Ми приїхали сюди. Ми в Крим їхали зовсім із Курська. Кажуть, в Криму добре жити: і хліб є, і все. Потім приїхали».

Про те, що селяни Харківщини в пошуках хліба бігли в Центральну Росію, Крим і на Північний Кавказ, нападали на колгоспні комори та викрадали худобу, свідчить і доповідна записка секретаря Харківського обкому КП(б)У Романа Терехова.

У Криму стали з'являтися знесилені від голоду жителі українських сіл і міст, які дивом прорвалися через кордони НКВС. Багато з них знайшли порятунок у родинах кримських татар
Мустафа Джемілєв

Як зазначав ще у 2007 році тодішній лідер Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, його покоління «пам'ятає велику кількість розповідей своїх батьків про те, як в Криму стали з'являтися знесилені від голоду жителі українських сіл і міст, які дивом прорвалися через кордони НКВС. Багато з них знайшли порятунок у родинах кримських татар».

Для тих же, хто до Криму не доїхав, півострів завався рогом достатку. У Семенівському районі на Полтавщині ще в 1932 році гарячі голови переконували односельців: «Дивіться, хліб забрали, а тепер дають нам по 400 грамів на добу, не треба сіяти, тому що все одно заберуть хліб, і ми будемо голодними. У нас хліб забрали, а в Криму хліб гниє, це зроблено, щоб нас половина здохла».

У анонімній скарзі того ж року в ЦК ВКП (б) з Фастова запитували: «Наші робітники колгоспники не мають ні шматка хліба, і навіть є такі, хто, не маючи нічого, з голоду пухнуть... Питається, чому у Воронежі, Москві, Кубані, Тифлісі, Криму ‒ є хліб дешевий, скільки завгодно та який завгодно, а в Україні ‒ немає».

Зрозуміло, комуністичний режим знав про цю лазівку і вживав заходів, щоб перекрити голодному населенню шлях до порятунку. Документи про причетність до Голодомору Кримського повноважного представництва (ПП) Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ), спадкоємця ВЧК і попередника НКВС, збереглися в архіві СБУ.

Отже, вже 26 лютого 1932 року всі начальники районних відділень і транспортних відділів ОДПУ в Криму та начальник Головного управління Робітничо-селянської міліції отримали директиву ПП про необхідність розгорнути активну боротьбу на транспорті проти вивезення хліба з Криму, зокрема почати операцію проти перекупників з України та Північного Кавказу. Спеціально для цього пропонувалося мобілізувати спільні групи чекістів і міліції, а всіх, хто намагався вивезти з півострова більш ніж один пуд (16,4 кг) хліба, негайно віддавати до суду з конфіскацією надлишків.

14 червня нова директива наказувала відкласти боротьбу з «торбешниками», які вивозили зерно та борошно на своїх плечах, і зосередитися на «хлібних спекулянтах». Для цього слід було залучити агентурний апарат, організувати перевірку особистих документів, надіслати запити до колгоспів, установ, сільських рад, виявити селян, які мають зв'язки з міськими перекупниками та залізничниками. Перепродаж хліба мав каратися арештом.

За виконання поставленого завдання чекісти взялися рішуче й дуже гучно, так що вже 2 липня нова директива вимагала припинити боротьбу з перекупниками за допомогою органів міліції, скасувати міліцейські пости на колгоспних ринках і на дорогах, щоб «не відлякувати колгоспників від ринків». Боротьбу слід вести органам ОДПУ і тільки агентурним шляхом.

25 липня 1932 року ОДПУ в Криму відновила боротьбу з «торбешниками», які все частіше об'єднуються в «чорні обози». Весь надлишок хліба понад одного пуда йшов у рахунок плану хлібозаготівель того району, на території якого відбулася конфіскація.

Новою директивою оголошувалася «рішуча й нещадна боротьба органів ОДПУ з куркулями та спекулянтами

23 серпня новою директивою оголошувалася «рішуча й нещадна боротьба органів ОДПУ з куркулями та спекулянтами». Було потрібно взяти на облік спекулянтів-перекупників, посередників, куркулів і розкуркулених, декласовані та кримінальні елементи, посадових осіб торгово-кооперативної мережі. Оперативні дії щодо спекулянтів належало проводити поза територією ринків, не привертаючи уваги інших людей. Районним органам дозволялося арештовувати лише незначні групи перекупників, а масові операції проводити тільки з санкції ПП ОДПУ в Криму. 13 вересня прийшла вимога посилити агентуру на колгоспних ринках і в кооперативній торговельній мережі.

Справжньою катастрофою для українців, які шукали порятунку в Криму, стала телеграма тодішнього заступника голови ОДПУ СРСР Генріха Ягоди від 17 жовтня 1932 року. Директива вимагала від чекістів на місцях негайно припинити будь-яку торгівлю зерном, борошном і випеченим хлібом. Хлібопродукти, привезені для продажу на ринок, вилучалися. Було необхідно повідомити населення, що такі дії пов'язані з необхідністю виконання хлібозаготівельних планів. Винятки з цього правила поширювалися лише на Москву, Далекий Схід, Крайню Північ, Закавказзя й Татарстан ‒ Криму в цьому списку не було. В результаті українці втратили можливість легально купити та привезти додому з півострова навіть раніше дозволений пуд хліба ‒ його просто не було кому продати.

На виконання цього наказу рівно через місяць, 17 листопада, Кримське ПП ОДПУ своєю директивою повністю заборонило будь-яку торгівлю зерном і борошном, а продаж випеченого хліба суттєво обмежило. Була організована оперативна група для боротьби з перекупниками і проведення агітації серед кримчан.

Українці втратили можливість легально купити та привезти додому з півострова навіть раніше дозволений пуд хліба ‒ його просто не було кому продати

Ще одна ілюстрація нелюдяності радянського режиму датується 31 грудня 1932 року. У цей день директива наказувала кримським чекістам на місцях, незважаючи на запровадження на півострові вільної торгівлі хлібом, не допускати «шахраювання» і масового напливу на ринки одноосібних покупців і перекупників. Для цього потрібно було суворо дотримуватися попередніх розпоряджень про заборону провозити залізницею понад один пуд хліба. Але найголовніше ‒ слід було вилучати весь хліб, привезений з України та Північного Кавказу, де торгівлю хлібом так і не дозволили.

Ну і про те, що в наступному, 1933 році, «хлібний кордон» між Україною та Кримом був «на замку», свідчать ще кілька документів. Так, не пізніше 13 квітня керівництво ОДПУ на півострові отримало розпорядження перевірити млини та елеватори, що відпускають зернові відходи комбікормовим заводам і колгоспам з посиланням на випадки, коли в Україні в зернові «відходи» потрапляло наполовину придатне зерно. Звичайно, що списуючи пшеницю та жито у відходи, мірошники рятували односельців від голодної смерті. Тепер же цю практику чекісти вирішили припинити.

8 серпня з Москви високочастотним телефонним зв'язком до Криму надійшла директивна записка з вимогою поквартально звітувати про заходи щодо заборони торгівлі зерном, борошном і хлібом на півострові.

У той час, коли на материковій Україні батьки від голоду їли своїх дітей, через кримські порти радянська влада вивозила зерно за кордон ‒ в обмін на верстати й валюту

І, нарешті, 23 жовтня 1933 року перед кримськими чекістами спеціальним листом ставилося завдання «максимально мобілізувати оперативне обслуговування експортної кампанії», що опинилася під загрозою зриву. Відзначалися порушення під час зберігання, переробки й відвантаження зерна конторою «Експортхліб». У той час, коли на материковій Україні батьки від голоду їли своїх дітей, через кримські порти радянська влада вивозила зерно за кордон ‒ в обмін на верстати й валюту.

Таким чином, на початку 1930-х рр. голоду в його крайній стадії в Криму не було, і навіть навпаки ‒ змучені українські селяни шукали на півострові порятунку від смерті. Але сам цей факт, а також активні заходи комуністичного режиму щодо розриву кримсько-українських економічних зв'язків у черговий раз свідчать про штучний характер Голодомору.

Далі буде

XS
SM
MD
LG