Кримська історикиня Гульнара Абдулаєва, авторка новаторського дослідження «Кримські татари: від етногенезу до державності» та багатьох інших наукових праць з історії Криму видала у видавництві «Віхола» нову книгу – «Історія Криму. Коротка оповідь великого шляху».
Особливість і користь цієї книги в тому, що це перше в своєму роді науково-популярне видання, розраховане на школярів, студентів, які вивчають історію Криму, студентів, які всім цікавляться, але не мають часу для вивчення товстих історичних фоліантів, як наприклад, книги Валерія Возгріна про історичні долі кримськотатарського народу. Санкт-петербурзький учений вмістив свою історію у чотири томи, а Гульнара Абдулаєва виклала практично те саме на 220 сторінках.
Потрібно сказати, що книга через це не втратила науковості. Перелік використаної літератури налічує 116 джерел, але при цьому видання є зручним для навчання та роботи науковим конспектом багатовікової історії Криму і його народу, справді – коротка розповідь про великий шлях.
Цінно те, що в перших розділах книги авторка викладає свою версію етногенезу кримськотатарського народу, оскільки це її унікальне дослідження, і в інших істориків цього практично немає.
Гульнара Абдулаєва дає чіткі відповіді на такі складні питання, як, наприклад, про роль усіх попередніх племен і народів у формуванні нації кримських татар, і це по суті поки що перше комплексне наукове спростування російської шовіністичної концепції про кримських татар як прибульців до Криму.
Розглянувши всі вузлові точки історії Криму, Абдулаєва не зупиняється перед сучасністю і викладає історію повернення кримських татар на рубежі 1980-1990-х років, зміни в Криму в 1990-і роки, історію другої окупації Криму в 2014 році, перші її роки, і навіть намагається спрогнозувати, що чекає на Крим у майбутньому.
Думаю, що особливо цікавими для читача будуть розділи книги, що оповідають про періоди історії Криму, замовчувані раніше – особливості та результати анексії Криму 1783 року, голод у Криму 1921-1923 років, історія Першого курултаю 1917 року та створення Кримської народної республіки, наслідки депортації переходу Криму до складу України у 1954 році та його результати.
Хочу звернути увагу на розділ, у якому досліджуються проблеми работоргівлі у Криму. Шовіністична російська історія приписувала ці звинувачення лише кримським татарам, більше того, работоргівлю російські історики називали «економічною основою існування» Кримського ханства.
Гульнара Абдулаєва доводить, що, по-перше, работоргівля – це ще римський досвід.
По-друге, у тій же Кафі в работоргівлю вирішальне значення внесли італійські торгові факторії, зокрема генуезці та венеціанці.
По-третє, у перші періоди одними з основних, оптових постачальників невільників на кримський ринок були купці Московії та Новгородської республіки, у яких процвітало кріпацтво.
«Важливо сказати, – пише Гульнара Абдулаєва, – що ніхто не гнав до морських портів (Криму – КР) рабів такими масами, як московські купці зі свого населення. Тож можна сміливо сказати, що славу генуезьких работоргівців розділили й московити» (стор. 95-96). Серед постачальників рабів були й кавказькі народи. Займалися цим промислом і вірмени, які живуть у Криму.
І навпаки, після створення Кримського ханства в період з 1441-1475 років, работоргівля в Кафі, яка раніше процвітала, почала відходити в минуле, скорочуватися, доки не припинилася зовсім наприкінці XVІ століття (стор. 96-98).
Авторка критично проаналізувала російські тексти про відосини Кримського ханства і Московії, Кримського ханства та України. Виявилося, що «осине гніздо» в Криму не було таким вже осиним (стор. 99-103).
Московити негативно висловлювалися про Кримське ханство через те, що вони були у васальній залежності та платили данину Криму, через те, що кримці та українські козаки неодноразово ходили походами на Москву, змушуючи її підкоритися.
Авторка, що важливо, не заперечує періодичних конфліктів у багатосотрічній історії між кримцями та запорізькими козаками, проте за конкретного аналізу виявляється, що співробітництва і взаємної вигоди у їхніх стосунках було більше.
Зокрема, авторка пише, що кримці брали активну участь у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1654 років, проте Переяславська Рада «шокувала кримськотатарську знать» (стор. 101), але співпраця козаків та кримців тривала і після неї.
Авторка книги розповідає читачам, що гучні твердження і нинішніх російських пропагандистів про те, що Переяславська Рада, мовляв, поєднала Україну та Росію «навіки», чистий обман та маніпуляція, оскільки пізніше гетьман Іван Виговський вступив до військового союзу з кримським ханом Мухаммедом, чим дезавуював невдовзі «втрачені статті Переяслава». Саме цей союз кримців та козаків переміг 150-тисячне московське військо під Конотопом у 1659 році.
1660-го року українсько-польсько-кримськотатарське військо перемогло армію московського боярина Василя Шереметьєва під Чудновим. 1661 року кошовий отаман Михайло Ханенко на чолі 60-тисячного кримськотатарського війська успішно воював із московитами. І таких прикладів багато, що свідчить про їх закономірність.
Безсумнівно, викличуть активний інтерес у читача глави про події, що раніше замовчувалися або помилково трактуються в кримській історії. Серед таких історія депортація християн з Криму в 1778 році.
Автор не залишає каменю на камені на мемах пропагандистів про «добровільність» переселення греків-урумів та інших християн із Криму у Приазов'я, де вони створили місто Маріуполь і 22 села. Цей розділ багатий подробицями та аргументами.
Це тим більше актуально зараз, коли російська пропаганда для заперечення корінного походження кримськотатарського народу посилається на те, що, мовляв, найдавніші та «корінні» серед усіх у Криму саме греки. Так ось, після виселення з Криму корінних греків російська влада за наказом Потьомкіна запросила до Криму греків із архіпелагу, представників уже зовсім нової грецької культури. Вони й сформували у Криму грецький (албанський) батальйон для втихомирення кримських татар. І, звичайно, вони не можуть претендувати на звання нащадків давніх еллінів, а є колонізаторами Криму в його новітній історії.
Водночас слід зазначити, що необхідність короткого, конспективного викладу історії відіграла певну обмежувальну роль у розповіді Гульнари Абдулаєвої. У деяких місцях текст занадто короткий, настільки, що він упускає важливі подробиці життя Криму, які були б цікаві читачеві.
Скажімо, в абзацах, де автор викладає лише одну гіпотезу утворення Чорного моря, а саме гіпотезу вчених колумбійського університету Вільяма Райєна та Волтера Пітмана, гіпотезу швидкого затоплення Чорного моря, водночас не згадує про наявність інших, теж цікавих та обґрунтованих гіпотез, які також знаходять своє підтвердження під час подальших досліджень.
На жаль, дуже коротко викладається період історії Криму, коли він був центром Золотої Орди, хоча цей розділ заслуговує на більш детальну розповідь. Якби розповідь була докладнішою, тоді читачеві були б більш зрозумілі закономірності створення та формування Кримського ханства.
Частково виправдано те, що Гульнара Абдулаєва пунктирно описує події 1990-х років, тому що у багатьох кримчан ці роки ще свіжі в пам'яті, і деталей вони часто не потребують. Однак молодшим людям з цих глав не зовсім зрозумілі подробиці виборів президента Криму.
Тим більше, що авторка, на мою думку, помилково пише, що «головним претендентом на посаду президента став Юрій Мєшков», а Миколу Багрова вона взагалі не згадує. У читачів постає питання, а хто ж був інший кандидат? Тим більше, що авантюрного адвоката Мєшкова не можна, на мою думку, назвати головним претендентом. Головним претендентом був, таки, Микола Багров, який готував і автономію, і її конституцію, але результати виборів стали такими внаслідок протестного голосування кримчан проти всевладдя Компартії. Багров програв і страшенно переживав цю поразку. Ну і звичайно, це голосування зовсім не означало, що кримчани обрали Росію, як заявив Мєшков. Так йому хотілося, але про вибір Росії тоді ще не йшлося.
Отже, Гульнара Абдулаєва написала дуже корисну книгу – хто вивчає історію Криму, той матиме точний і хронологічно впорядкований конспект подій на півострові від палеоліту до сучасності, до перших десятиліть ХХІ століття, з розповіддю про людей Криму, рушійні сили його історії.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги» передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
