Доступність посилання

ТОП новини

«Крим не втрачений назавжди»: українська журналістка Наталія Гуменюк – про книгу кримських репортажів


Журналістка Наталя Гуменюк

Українська журналістка Наталя Гуменюк опублікувала збірку своїх матеріалів про Крим. Книга «Втрачений острів. Книга репортажів з окупованого Криму» ‒ результат поїздок журналістки на півострів з 2014 до 2019 року. Своїми історіями про життя після анексії з нею поділилися студенти та пенсіонери, громадські активісти та підприємці, правозахисники та військові. В ефірі Радіо Крим.Реалії Наталя Гуменюк ділиться тим, що побачила у Криму.

‒ Наталю, чому ви в заголовку називаєте Крим втраченим островом?

‒ В українській мові є два слова: «загублений» і «втрачений». У російській: «утраченный» і «потерянный». Мені здається, у цьому є певний символізм. З моїх репортажів за ці роки можна було зрозуміти, як у всьому цьому хаосі анексії та окупації Крим насправді загубився для України. Але втрачений ‒ це той, який можна знайти. Острів, тому що з кожним роком там все більше відчувається певна ментальна ізольованість. Ти ніби сам по собі, як ніби відірваний ‒ і від материкової України, і від усього світу, який тим часом розвивається.

‒ Попередня ваша книга розповідає про події так званої арабської весни. Як вийшло, що ви перейшли до теми Криму?

‒ Я взагалі за спеціалізацією репортер-міжнародник. До анексії я їздила до арабських країн ‒ до Іраку, Єгипту, Тунісу ‒ і робила репортажі про те, що відбувається з суспільством після революції. Коли почалася війна, мені, як українському журналісту, довелося працювати в себе вдома. Я була на Майдані, потім поїхала до Криму, на Донбас і продовжувала робити репортажі. Це дуже боляче, коли ти працюєш як журналіст-міжнародник у своїй країні. Звичайно ж, не відразу виявилося, що з матеріалів збирається книжка, але в останній рік стало зрозуміло, що якась трансформація відбулася. У підсумку я можу сказати, що різниця між революцією та війною є. Війна ‒ це втрачені життя людей, тут ми говоримо про політв'язнів, і в нашому випадку війна ‒ швидше контрреволюція.

Це розворот не до Радянського Союзу, якого хотіла частина людей, а в якісь лихі дев'яності

‒ Які висновки ви робите щодо Криму?

‒ Мені здається, що головним підсумком за ці роки стало те, як анексія, окупація розірвала тканину людських відносин ‒ окрім усього іншого. Я говорила не тільки з сім'ями політв'язнів, а й з усіма, хто опинився по різні боки, з людьми, які втратили бізнес, які сподівалися на щось, але життя зламалося. Крим багато в чому, на мою думку, з частини однієї країни ‒ України ‒ перетворився на «сіру зону» на кшталт Придністров'я, Абхазії чи Південної Осетії. Незважаючи на те, що він анексований Росією, все одно залишається відчуття напівзаконності, напівлегальності. Це розворот не до Радянського Союзу, якого хотіла частина людей, а в якісь лихі дев'яності, коли ти все одно відірваний від світу.

Я хочу, щоб книгу читали за межами України. Я чула відгуки з Латвії, з Грузії, для людей це резонансно, від росіян теж. Для українців, мені здається, книга теж важлива, тому що під час Майдану, під час анексії Україна опинилася в такому слабкому становищі, що суспільству було не до Криму, причому весь 2014 рік. Мені здається, зараз суспільство знову знаходить себе у відносинах з різними регіонами

Олег Сенцов: «У Криму було мало України і багато Росії» (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 1:33:18 0:00
Завантажити на комп'ютер

‒ Багато кримчан, налаштовані як проукраїнські, так і проросійськи, у вашій книзі говорять про те, що Україна звертала мало уваги на Крим, про якусь «недолюбленість». Зараз є суперечливе переконання щодо того, що Росія багато робить для півострова, що жити стало комфортніше.

‒ Так, про «недолюбленість» не можна забувати, але вона не виправдовує факту присутності військових і того, що півострів був захоплений силовим способом. Я не збираюся сперечатися з тим, що зараз російська держава дає Криму непропорційно більше, аніж своїм регіонам ‒ це факт. Коли їдеш з Сімферополя до Керчі, там будується вся дорога. Це соціальна історія. Чи могли дорогу відремонтувати в демократичній Україні? Напевно, так. Я як раз у книзі не роблю багато висновків, як і що потрібно робити, але мені здається, що один висновок я собі дозволила. Звичайно ж, є люди, які говорять про стабільність, комусь стало краще жити, у бюджетній сфері з'явилися гроші. Але, водночас, у деяких людей бізнес був зламаний, а багато пацієнтів замісної терапії, про яких я теж пишу, загинули від припинення цієї практики. Моральне питання: чи виправдовує економічне благо для певної частини населення реальні страждання іншої кількості людей? Все-таки в нормальному демократичному суспільстві й меншість відчуває себе в безпеці.

Чи виправдовує економічне благо для певної частини населення реальні страждання іншої кількості людей?

‒ Чи змінилася, по-вашому, відкритість людей у Криму за ці п'ять років?

‒ Стало явно гірше. Особливо це стосується аполітичних людей, які розуміють, що говорять з українським медіа. А раптом сам факт твоєї розмови буде щось означати? Навіщо ризикувати? Звичайно, навесні 2014 року ці фірми говорили набагато охочіше. А ось кримчани, які залишилися без замісної терапії, скаржилися, що розповідають про проблему, але це нічого не змінює. Так само говорили й деякі родичі політв'язнів: мовляв, ми дали багато інтерв'ю, сподівалися, що це прорве блокаду, а зараз не розуміємо, навіщо це робити.

‒ Чи справді відчувається заміщення населення Криму, про яке регулярно говорять правозахисники?

‒ Так. Багато хто скаже, що за кількістю машин, за кількістю людей, які купують квартири, видно, що приїжджих багато. Особливо в Сімферополь і великі міста приїжджає багато чиновників з Росії. Виходить, що незгодним краще виїхати. Я знаю багатьох людей, які говорять, що живуть у Криму у внутрішній еміграції і не відчувають себе в безпеці. З іншого боку, чому вони мають їхати? Не мова чи етнічна приналежність визначають, що ти кримчанин. Я знаю етнічних росіян з Севастополя, які не згодні, ‒ їм що, теж виїхати? За таким принципом у результаті залишаться тільки ті, хто згодний з анексією.

‒ Якою може бути реінтеграція Криму, про яку зараз говорить українська влада? Чи не втрачені кримчани для неї?

‒ Мені здається, ніхто нікого не втрачає назавжди. Ми розуміємо, що для російської держави зараз критично важливо тримати Крим у себе без будь-яких поступок, і тут дуже багато залежить від Росії. З іншого боку, гуманітарний аспект і розмова про Крим як про частину країни, про кримчан, як своїх, українських громадян, мають бути. Я не підтримую слоган «чим гірше, тим краще» ‒ мені здається, що певна турбота про громадян своєї держави потрібна: освіта для школярів із Криму, всі можливі умови, які дозволили б людям, які переходять адміністративний кордон з материковою Україною, відчувати, що їх чекають, що це їхня батьківщина. У нашому суспільстві залишилося якесь сталінське переконання: мовляв, якщо ти на окупованій території, то ти колаборант ‒ і це потрібно змінити. Незважаючи на все, зараз не двадцяте століття: так багато засобів комунікації, і можна робити все, щоб ми більше знали один про одного. Моє послання кримчанам: не потрібно боятися повертатися в Україну ‒ і моя книжка якраз про те, що не варто боятися один одного.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG